Андрій Соловйов: «Найгарніше місце – Полтавщина»

Криворізький фото­художник Андрій Солов­йов давно і добре відомий серед шанувальників фотомистецтва і в Україні, і за її межами. Це не дивно, адже за плечима Андрія Володимировича – понад 30 років, відданих улюбленій справі. Його фотопроекти, присвячені рідному місту, Криму, епосі, будівлям, мають особливий погляд автора та дають змогу подивитися на знайомі речі з іншого боку.

ЛИСТ ВІД ШЕЙХА

– Коли у Вас уперше з’явилася фотокамера?

– Пригадую, в 5-6 класі я взяв у друга фотокамеру «Етюд». Довго ходив, не знав, що з нею робити. Потім показали, як вона працює. Почитав книжки. Першого, кого сфотографував – сестру, яка повернулася зі школи. Згодом батько купив мені «Зоркий-10». Я його швидко опанував. Знімав усе підряд. Почав ходити у фотогурток.

– Хто були Ваші перші поціновувачі?

– Рідня, однокласники, гуртківці. Газета «Прапор юності» друкувала мої знімки, а я мріяв стати фотокореспондентом. Хотів вступити до Московського університету на факультет фотожурналістики. Але життєві обставини склалися інакше. Взагалі, до фотографії йшов дуже довго. Закінчивши школу, вступив до гірничорудного інституту. Заочно вчився фото­справі ще й в Університеті мистецтв у Москві. Це дало мені потужний поштовх.

– У багатьох виставках брали участь?

– Своїх персональних у мене – не більше десятка. А колективних – близько сотні. Останні були в Лондоні, Південній Кореї, Бангладеші, ОАЕ. За свою роботу «Табун коней» отримав альбом і лист від шейха. На одному із конкурсів, що проводив чеський журнал «Водне рев’ю», зібрав усі призи.

– Яким жанрам надаєте перевагу?

– Майже всім. Не люб­лю спорт. Там все дуже прогнозовано. Люблю стріт-фото. Природу в усіх її вимірах. Пейзажі та ландшафт. Ландшафтна зйомка передає рельєф місцевості, клімат, пору року. Мені подобається працювати над подібними проектами.

РІЗНІ ПОГЛЯДИ

– У кожного митця – свій погляд на фотографію. Який він Ваш погляд?

– Є у нас фотограф Геор­гій Аргунов. Ми разом зніматимемо один і той же об’єкт. Стоятимемо поруч, а вийдуть зовсім різні фотографії. У Жори – погляд драматичний, у нього навіть коти й ті драматичні. А в мене – дещо романтичний. Це коли момент збігається з життям. Я фіксую той ­момент, його не всі бачать. Один редактор, для якого я знімав кримінальний репортаж, зауважив, що я й тут знайшов романтику.

– Що чи хто найбільше впливає на Вашу творчість?

– Література. Дуже великий поштовх дають Гоголь, Герман Гессе, Кафка, Маркес, певною мірою Булгаков. А ще – творчість відомих фотомайстрів – Юзефа Судека, Едварда Схейдена, Миколи Козловського, Анрі Карт’є-Бресона.

– Як Ви оцінюєте нинішню українську фотографію?

– Те, що ми спостерігаємо сьогодні – називається стереотипним мисленням. Молодь технічно досконало все фотографує. Подивишся – знято тисячі облич. Усі однакові. Людини ж не видно. Начебто все праскою випрасувано. Гламурно. Немає історії. Домалювали пензликом фотошопа – створили ілюзію.

КРАЩИЙ ЗНІМОК

– Які у Вас улюблені місця для зйомок?

– Найгарніше для мене місце – це Полтавщина. Я часто зупиняюся у зна­йомих у Шишацькому ра­йоні. Якось господиня попросила сходити на ринок купити дещо. Я пішов. Почувши, як розмовляють місцеві, довго стояв як укопаний. Я там серед людей отримую творчу наснагу на цілий рік. Хотів навіть переїхати на Полтавщину.

– Чи були у Вас екстремальні випадки під час зйомок?

– Колись поверталися з моїм колегою Василем Гелевачуком із Сорочинської ярмарки і помітили в степу палаючий комбайн. Я вискочив і почав знімати. А в мою сторону полетіла сокира. У комбайнера була істерика. Я потім видалив це фото.

– А смішні?

– Знімали дуже відому особу. Як кажуть, ганяли, як сидорову козу. А плівку не вставили. Він, бідолаха, навіть схуд. Обіцяв нас вбити. (Сміється).

– Який Ваш найкращий знімок?

– Це мій син. В єдиному екземплярі. Найкраще, що я зробив.

ВОЛОДИМИР ДУМАНСЬКИЙ,
ФОТО З АРХІВУ АНДРІЯ СОЛОВЙОВА

Залишити відповідь