Крила любові над Свято-Духівським храмом Дніпропетровщини

Настоятель Свято-Духівського храму селища Шевченко, що на Дніпропетровщині, Микола Волков своє захоплення птахами проніс через усе життя. Сьогодні над його церквою літають понад сотня білих голубів. Ексклюзивно «Вістям» отець розповів, коли біля храму з’явилися птахи, як крилаті допомагають йому хрестити дітей та чому це місце називають райським куточком.

КРАСА ТА ВОЛЯ

— Отче, звідки Ваша любов до голубів?

— Із дитячих років. Народився у селищі Шевченко, у великій родині, був десятою дитиною. Через невеликі статки батьків гостинці ми бачили нечасто. Однак для мене найбільшим подарунком були не цукерки. Відчував себе щасливим, коли мама давала гроші, аби придбати якогось голуба чи іншу пташку. Змалечку дуже любив пернатих. Одного разу через це захоплення мало не скоїв лиха. Щоб було чим нагодувати голубів, хлопчаком призвичаївся залазити на вагони із зерном: скидав кукурудзу, аби потім її зібрати та пригостити крилатих. Батько побачив це й насварив. Вони з мамою були чесними людьми, віруючими, й подібна поведінка сина їх дуже засмутила. До того ж я міг потрапити під потяг.

— Та Ви не перестали любити птахів.

— Та як же їх не любити! Адже це краса, воля, любов! Ви знаєте, як голуби опікуються своїми діточками?! А перший політ — це справжнє диво! Загалом, дуже красиво, коли птахи літають — мов сонця торкаються крильми (усміхається).

НЕДЕШЕВА СПРАВА

— Коли звели біля церкви голуб’ятню?

— Іще перед тим, як почали будувати храм, спорудили двоповерхову голуб’ятню! Адже голуби дарують людям радість, вони подобаються малюкам. Тож уже під час зведення церкви тут літали пернаті.

— Скільки їх у Вас сьогодні?

— Близько сотні. Це білосніжні поштові голуби, вони літають на велику відстань, але завжди повертаються додому. Роблять це дуже швидко. Наприклад, якщо випус­тити зранку у Львові — ввечері вже будуть у Дніпрі. Летять зі швидкістю 110 км за годину.

— Мабуть, багато часу витрачаєте на крилатих друзів?

— Прокидаюся рано, роблю зарядку, приймаю контрастний душ, а потім одразу йду до голубів, бо ж знаю, що вони чекають мене. Кілька разів на день заходжу. Мені допомагає одна прихожанка, вона прибирає у голуб’ятні раз на тиждень. Аби птахи не хворіли, в них завжди повинно бути чисто.

— Дорога справа — утримувати птахів?

— Недешева. Нині усе дороге, одне відро зерна коштує сорок гривень. Проте чимало людей знають, що я тримаю голубів, буває, що й з інших храмів приїздять та привозять зерно, або ж наші прихожани приносять. Птахів потрібно годувати пшеницею, кукурудзою, насінням соняшнику, горохом, чечевицею, сорго… Чим більше видів — тим краще себе почувають крилаті, бо ж отримують усі необхідні вітаміни. Годую їх зранку та ввечері — даю піввідра зерна щодня. Також, аби не хворіли, повинна бути чиста вода, тож маємо спеціальні поїлки. Додаю ще до раціону глину та ракушки, сіль, крейду.

— Голубів залучаєте до церковних свят?

— До мене за пташками приїздять священики з інших храмів, в усіх церковних святах беруть участь мої крилаті (усміхається). Коли малюків хрестимо, то даємо хрещеним у руки голубів, вони випускають їх у небо. А скільки радості у хлопчиків та дівчаток, коли птахи злітаються! Це — Божі птиці, які несуть радість та любов.

МРІЯ ЗБУЛАСЯ

— Отче, у кожної людини — свій шлях до Бога. Як Ви знайшли «дорогу до храму»?

— Я вже казав, що батьки були віруючими людьми, особливо матуся Марія. Ми часто з нею ходили до церкви на Стару Огрінь (Стара Огрінь — нині частина м. Придніпровськ. — Прим. авт.) Пам’ятаю, певний час туди багато віруючих приходили — стільки людей збиралось у храмі, що важко було хреститися. Ненька дуже хотіла, аби я був священиком, чи допомагав біля церкви. Спочатку її не послухав, бо ж мріяв стати головним диригентом Дніпропетровського джазового духового оркестру.

— Мрія збулась?

— Так, я — диригент вищої категорії. Закінчив із відзнакою Дніпропетровське музичне училище ім. Глінки, музично-педагогічний інститут й Одеську консерваторію. Працював головним диригентом Дніпропетровського оркестру джазової, духової та сучасної музики, в якому було 150 музикантів. На всіх святах виступали. До 1990 року керував колективом, але згодом, через нестачу державного фінансування, оркестр розпустили.

Та ми перші в Дніпрі зіграли Гімн України! Це сталося на Всеукраїнському з’їзді Народного Руху. Тоді у парку ім. Т. Шевченка для учасників заходу ми несподівано заграли «Ще не вмерла Україна». Я зробив це на власний розсуд, без дозволу, тож мало не отримав «на горіхи» від тодішнього керівництва (усміхається).

РАЙСЬКИЙ ­КУТОЧОК

— І все ж, як доля привела до віри?

— Я 15 років був послушником у п’яти цервах. Коли ж у селищі задумали зводити храм і постало питання, хто в ньому служитиме, земляки обрали мене. Чимало з них іще пам’ятають мою матусю — вона була свого роду порадницею й проповідницею — наглядала за старим козацьким цвинтарем, усіляко допомагала людям. Тож з поваги до мене та моїх батьків люди й запропонували стати священиком.

— Крім голубів, іще тримаєте канарейок у самій церкві.

— Так. Вони нам співають.

— Дійсно, у Вас незвична церква: всюди — пташки, у дворі — виноград…

— Колись до нас зайшов митрополит та й каже: «Райський куточок». Звичайно, намагаємося, аби таким усе й залишалося.

Є біля церкви й Святе джерело, кілька днів тому петриківські майстри прикрасили його розписом. Щодня люди беруть там воду. Вона дуже корисна й лікувальна за своїм складом. Відкрию невеличкий секрет – плануємо біля джерела встановити мікрофон — аби щохвилини лунав пташиний спів. Гадаю, буде чудово набирати воду та слухати крилатих!

— Ваш храм побудований за часів незалежності, однак архітектурно нагадує старовинну козацьку церкву.

— Храм знаходиться на території старовинного козацького селища, неподалік — Новобогородицька фортеця, там є козацький цвинтар. Тому й атмосфера на наших землях відповідна. Всередині церкву розмалював петриківський майстер Ігор Козін. Дуже гарно вийшло. Маємо кілька ікон часів козаччини. У планах — звести велику дзвіницю (40 метрів) і на ній установити 24 дзвони. До речі, їх уже вилили, але треба ще заплатити.

— Тож нині шукаєте допомоги від меценатів?

— Часи складні, але якщо хтось допоможе храму — будемо дуже вдячні, бо хочеться, аби лунав над Самарою дзвін.

— Вірите у дива?

— Звісно. У нас у церкві є чудодійна ікона «Всецариця», яка лікує від онкології та інших хвороб. Та якось злодії вирішили її вкрасти, забрали з неї усі прикраси, що люди лишали на дяку, а сам образ кинули на вулиці. І сталося диво — у цей час ішов один віруючий і побачив ікону, він відніс її до церкви в селище Північне. Там здогадалися, що то наша святиня, і повернули. Тож «Всецариця» майже одразу, не пошкоджена, прибула до храму. І нині знову допомагає людям.

АНФІСА БУКРЕЄВА, ФОТО АВТОРА


Метки: , , , , ,