Мешканець Кривого Рогу колекціонує «Слово…»

Криворізькому читачу ім’я Олега Павлова, безперечно, добре знайоме. Невтомний редактор «Металурга», незалежних видань «Криворожские ведомости», «Наш Век», фактично родоначальник місцевої недержавної журналістики. Але до всіх цих чеснот є в Олега Володимировича пристрасть до… «Слова о полку Ігоревім». «Вісті» поспілкувалися із земляком про його унікальну колекцію, присвячену одній із визначних пам’яток літератури.

Завдячуючи спецкурсу

— Олеже Володимировичу, коли виникла ідея такої колекції? Чому саме «Слово…»?    

— Зацікавленість, а потім і любов до однієї з найвизначніших пам’яток літератури — «Слово о полку Ігоревім» — у мене виникла на першому курсі факультету російської мови і літератури Таганрозького державного педагогічного інституту. Усну народну творчість (УНТ) на нашому курсі викладала «мадам Чеботарьова» — жінка сувора. Студентки, у тому числі й її донька Оля Харчевнікова, моторошно боялися педагога. Крім УНТ, Чеботарьова весь перший семестр читала нам спецкурс по «Слову», який було неймовірно цікаво слухати. Даним твором надовго захоп­лювалися студенти, я ж — на усе життя.

— Яка була перша книжечка, що стала початком Вашої колекції?

— Перший текст «Слова» мені подарував сусід: його діти так замалювали десятикопієчну брошурку із серії «Народна бібліотека», що вона годилася лише в утиль. Але геніальні ілюстрації російського художника — графіка Володимира Фавор­ського вони чомусь не чіпали. Зате гравюри зацікавили мене, і я купив таку ж брошурку. А через кілька років мені подарували мініатюру Верхньо-Волзького книжкового видавництва (м. Ярославль). Так у мене стало три книги. І почалося! Я збирав «Слово» різних видавництв, його переклади різних авторів, із найнеймовірнішими ілюстраціями. У мене є касетне видання (видавництво «Дніпро», 1977 р.): дві книги в одному «конверті». Одна — давньоруський текст, інша — переклади Максима Рильського, Миколи Риленкова та Янки Купали. Є два примірники найбільшої в моїй колекції книги, оформленої українським митцем Василем Лопатою («Радянська школа», 1986). Цікаві кольорові гравюри.

Унікальні ­екземпляри

— Скільки видань зараз нараховує Ваша колекція ? Є серед них зарубіжні?

— Усього в мене — 34 «Слова». Різного формату, переклади різних авторів. Є навіть англійською! З класичними гравюрами Фаворського. Крім Москви, Києва, Пітера і вже згаданого Ярославля, є «Слово», яке видавали Ростовське книжкове видавництво (1970) і Кемеровське (1984).

— Кожна книжка з Вашої колекції є носієм певної цікавої історії.

— Сьогодні значна частина зібрання — зарубіжні видання (Росія). Маю кілька примірників — моїх ровесників, але в основному — все, що друкувалося в 1970-1980-ті. Є, щоправда, єдиний твір 2005 року — монографія Івана Огієнка (митрополита Іларіона). Але найунікальніший екземпляр — ювілейне (до 800-річчя) видання із золотим тисненням, у суперобкладинці ­(Москва, «Художня література», 1987 р.). Так ось, у цій книзі один зошит ушитий, що називається, догори ногами. Для мене це — як бракована марка для філателіста.

Значна частина колекції з’явилася вже в Кривому Розі, з «Букініста», що у нас на площі Визволення, за що дуже вдячний директору цієї книжкової крамниці Любові Білій. Вона повідомляла мені щоразу, як тільки з’являвся черговий екземпляр.

— Чи є у Вашій колекції книжка казахського поета Олжаса Сулейменова «Аз и Я», яка в радянські часи викликала бурхливі дискусії з приводу оригінального перекладу «Слова», який докорінно відрізнявся від т. з. «академічного»?

— Моє ставлення до «Слова» повністю змінив Олжас Сулейменов. Якось вдалося дістати і почитати «крамольну» в «совкові» часи «Аз и Я». Це було потрясіння, шок! Від колекціонування «Слова» я не відмовився, але дивився на нього вже іншими очима. Від академізму не залишилося і сліду.

— Які ще є у Вас захоплення?

— Є в мене ще одна колекція — з другого курсу інституту збираю словники. Знали б ви, які вони бувають і для чого! Я активно користуюся ними, і навіть виграв пляшку коньяку у викладача автотехнікуму, батька криворізької поетеси Поліни Заляутдінової, Юлія Рувімовича Драбкіна — за наголос у слові фенОмен (і феномЕн, обидва варіанти допустимі, хоча означають різне). Але це, як каже один актор, зовсім інша історія…

Володимир Думанський


Метки: , , , , , ,