Вулиця Чернікова: від мрій до реалій

Дніпропетровська обласна організація НСЖУ звернулася до депутатів міськради з пропозицією увічнити пам’ять бійця 9-ї роти 3-го батальйону 25-ї окремої аеромобільної бригади, дніпропетровця Олександра Чернікова, який загинув минулого року під час виконання військового завдання. Так було вирішено пере­йменувати в нашому місті вулицю Красночечелівську на  ім. Олександра Чернікова. Чи гідна вона носити ім’я журналіста, чи змінилося разом із назвою на краще життя місцевих жителів, дізнавався кореспондент «Вістей».

Чернікова

Щирі жителі

Прогулянка вулицею Олександра Чернікова може зацікавити не лише істориків, які ви­вчають добу Катеринославщини, адже майже кожному тутешньому будинку – понад 100 років. Це справжня знахідка для екстремалів – ущент розбиті дороги, смердюче звалище сміття, що прибирають раз на рік, відкриті каналізаційні люки на узбіччі, по вінця наповнені вигрібні ями. Йдучи, помічаємо чимало двориків старого зразка, яких так не вистачає в центрі Дніпропетровська: з невеличкими клумбами, побіленими фруктовими деревами, собачими будками та їхніми метушливими мешканцями. Аж ось перед нами – арки віковічних будинків вулиці Чернікова. Через численні тріщини та прогнилі дерев’яні конструкції cпоруди просідають, деінде обвалюються. Тобто заходити в тутешні двори небезпечно – може привалити аркою. Принаймні, про це мене попередили щирі та приязні до гостей місцеві жителі. Журналістів вони бачать так само рідко, як і чиновників – тож не­абияк зраділи моєму приїзду.

Порожні обіцянки

Неможливо не помітити сміттєзвалище, на якому навіть новорічна ялинка причаїлася. Поряд до місцевої школи пролягає вузька асфальтована пішохідна доріжка. Діти щодня нею ходять. Доводиться оминати купу відходів і молодій матусі Валентині з сином Максимком. «Уже 9 років лежить сміття. Прибирають його лише раз на рік», – бідкається жінка. Літньої спеки місцевим доводиться дихати тим сморідом. Крім того, сміттєзвалище знаходиться на перехрес­ті вулиць Чернікова з Виборською, на узвишші – тож часто стікає бруд.

На вулиці Чернікова мешкає багато малечі. Та немає діточкам, де гратися. Минулоріч один із кандидатів у депутати обіцяв побудувати біля гаражів майданчик із пісочницею, каруселями та балачки виявилися порожніми.

Старі проблеми

Ідемо далі, до найстаріших місцевих будинків – №38 та №40. Їхні жителі запросили мене в гос­ті. «Вигрібні ями забиті по вінця. ЖЕК не бажає працювати. Кажуть: приїдемо, як заплатите, – скаржаться люди. – Ні в туалет сходити, ні помитися. Бо ж виливати воду нікуди!» Та це лише одна з проблем. У будинках протікає дах, який роками не ремонтували, повніс­тю поржавіла одна з опорних труб драбини на другий поверх і щомиті може обвалитися. А цими сходами щодня ходять люди. Та головна біда – арка, вона провалюється разом із квартирами другого поверху. «Арка прогнила: в середині старі дерев’яні конструкції. Нашому будинку – понад 100 років, стільки ж не ремонтувався капітально. Ми зверталися до чиновників, та  ніякого результату», – пояснюють мешканці.  Вони демонструють власноручний косметичний ремонт – підбиті знизу до тріснутої цегли плас­тикові панельки. Та чи надійно це? Чи не обвалиться вона одного разу разом із мешканцями другого поверху комусь на голову?

Неподалік теж є будинок із схожою проблемою – тут не тільки стіни тріщать, ще й дах «їде». «Стару покрівлю ніколи не ремонтували, – каже місцева мешканка Ольга. – Ми зверталися неодноразово до керівництва ЖЕКу. Обіцяли допо­могти, листи надсилали. Але  жодних змін». Тим часом дах будинку буквально з’їжджає на бік. Утворюється провалля. Люди бояться спати, бо шифер може провалитися в середину квартир.

Краще життя

Виходячи з під’їзду, знову оглядаю старі будиночки. Незважаючи на занедбаність, вражає їхня дореволюційна архітектура. Якби відреставрувати,  стала б вулиця досить привабливою для турис­тів. Та мрії перериває грубий спів місцевого п’янички. Він, ігноруючи матусь із діточками у візочках, які прогулюються поруч, співає грубих пісень, додаючи суму моїм роздумам про те, чим живе сьогодні вулиця Чернікова. Раптом помічаю на дереві годівничку для пташок із тризубом України. Вона наче пророкує: «В Україну таки при­йде весна!» Певно, ту хатинку примостив сюди місцевий дивак. Дивак, бо руйнує цією красою вуличний і комунальний безлад, який панує навколо. Тож декомунізація – доб­ре. Але коли, крім назв вулиць, змінюватиметься й життя громади на краще. Давайте зробимо цю вулицю гідною мрій воїна-журналіста Олександра Чернікова.

Довідка

Олександр Черніков працював у різних ЗМІ Дніпропетровська. Багато глядачів запам’ятали його як автора та ведучого програми «Тема тижня», що виходила на 51-му каналі ДОДТ. Олександрові інформаційні сюжети ставив національний телеканал новин «24».

Анфіса Букреєва, фото автора

Залишити відповідь