Артем Колінько з Дніпропетровщини став елітою української гри «боча»

«Боча» – дуже цікава гра, яка з’явилася ще у Стародавньому Римі. Вона вимагає від гравців точності, зібраності та концентрації уваги. У 1984 році гра в «боча» стала паралімпійським видом спорту. Впровадити його у своєму рідному місті Жовті Води вирішив Артем Колінько – активний молодий чоловік, який волею долі близько десяти років тому опинився в інвалідному візку. Сьогодні Артем – майстер спорту, чемпіон України, бронзовий чемпіон Європи. Наш земляк належить до еліти української гри «боча». «Вісті» поспілкувалися зі спортсменом

«Відчув: це моє»

– Артеме, коли Ви познайомилися з таким видом спорту як «боча?»

– Перебуваючи восени 2013 року на реабілітації (ще до окупації Криму) в Саках, я помітив, як декілька відпочивальників кидали якісь м’ячики. Запитав їх, що за гра? Мені відповіли: це – «боча». Спробував – сподобалося, зразу відчув: це моє.

Уже вдома друзі допомогли придбати імпортні м’ячі, ми знайшли приміщення, де можна було б збиратися. Нас підтримав відділ з фізкультури та спорту міськвиконкому Жовтоводської міськради на чолі з Оленою Лаудою. Запропонували спортзал ДЮСШ відділу освіти. 26 квітня 2014 року відбулися перші ознайомлювані змагання.

– У чому полягає принцип гри?

– Учасників розділяють на дві команди (в однієї – червоні м’ячі, в іншої – сині). Спочатку кидається стартовий білий м’яч. Після цього кожен гравець повинен спробувати кинути свій м’яч, щоб відстань до стартового була мінімальною. За підсумками декількох партій визначається команда-переможець.

Гра в «боча» допомагає розробляти моторику руки, поліпшує її координацію.

– Пам’ятаєте свій перший виступ?

– Так, це було влітку 2014 року на Відкритому кубку Нової Каховки. Тоді я посів останнє, 7-ме місце.

– Хто Вам допомагав, підтримував?

– Батьки, родичі, друзі. Моїми першими вчителями і тренерами були відео на ютубі та методичні матеріали на англій­ській мові, які вишукував в Інтернеті, оскільки на той час в Україні не було кваліфікованих тренерів.

– Скільки маєте нагород?

– Більш як 30 медалей і близько 10 кубків. Першою моєю нагородою було «золото» на Відкритому кубку Нової Каховки у 2015 році, потім «бронза» чемпіонату Європи 2017 року у Португалії; далі – «золото» та «срібло» регіонального оупена в Ольбії (Італія,2018); «бронза» регіонального оупена в польській Познані (2018) та багато інших.

«Здорова» конкуренція

– Що Вас мотивує на нові перемоги?

– Бажання стати кращим у тому, що робиш.

– Артеме, коли Ви уперше потрапили за кордон, що більше вразило?

– Мабуть, архітектурна доступність та громад­ський транспорт для людей на візках. А ще вражає позитив і посмішки місцевих жителів.

– На Вашу думку, конкуренція буває сильною?

– 9-16 квітня 2017 року наша національна збірна уперше взяла участь у міжнародних змаганнях. В іспанському містечку Сан-Кугат (передміс­тя Барселони) відбувся перший європейський регіональний оупен з «боча». Конкуренція була нормальна. Головне – ми зрозуміли на цих змаганнях, що можемо виступати нарівні. У моєму класі, наприклад, був один дуже сильний суперник, «на голову вищий» за інших, – британець Стівен Макгвайєр (наразі він посідає п’яте місце у світовому рейтингу). З іншими можна конкурувати. Тут ми побачили: боротися можна і ми це робитимемо, що й підтвердили своїми результатами.

– А яке Ваше місце у світовому рейтингу?

– Я посідаю16-те місце у своїй категорії. Кожен спортсмен має право виступати в індивідуальній категорії та парній (або командній, залежно від класу).

– Важко було на Португальському чемпіонаті Європи-2017, коли Ви взяли «бронзу»?

– Насправді, не дуже. Це був мій перший ЧЄ, тому не було ніякого тис­ку. Головне завдання – вихід із групи і потрап­ляння до 1/8 фіналу. Я це виконав. Найважче було у чвертьфіналі, який виграв на неймовірному тайбрейку і потім зрозумів, що можу «зачепитись» за медаль. Це перемога усієї української «боча», досягнення такого рівня у даному виді спорту ще не було в історії України. Щиро вдячний за підтримку своїй родині, друзям, укрцентру «Інваспорт», котрий фінансував поїздку, та міській владі Жовтих Вод.

– Які Ваші враження від Португалії?

– У Португалії я був уперше. Ми мешкали у курортному містечку Повуа-де-Варзін . Поїздка подарувала багато приємних вражень. Наш готель був розташований недалеко від Атлантичного океану. Як для листопада, погода була просто чудова. Змагання організовані на високому рівні: шикарний спортзал, якісне покриття підлоги, зразкові умови для тренувань. Дорогою із готелю до спортзалу ми кілька разів зустрічали українців, які там живуть, і вони нас тепло вітали.

– Після Португалії Ви отримали право взяти участь у чемпіонаті світу в Ліверпулі, який відбувся у 2018 році?

 – Так! Я був єдиний представник з України. Посів 19-те з 32 місць.

Гра, яка змінила

– Як відпочиваєте після змагань?

– Відсипаюсь, проходжу курс масажу, зустрічаюсь із друзями тощо.

– Ви займаєтеся ще й громадською роботою.

– Так, але більшість часу забирає «боча».

– Як думаєте, ця гра Вас змінила?

– Гадаю – так, я став упевненішим у собі, цілеспрямованим.

– Який Ви вдома, чим іще захоплюєтеся?

– Люблю читати книжки. До вподоби науково­-популярні та про само­розвиток.

– Із закордонних поїздок привозите сувенірні дрібнички напам’ять?

– Так. Це можуть бути магнітики або брелоки. Але більше для друзів, ніж для себе.

– Немає сенсу розпитувати Вас про мрії, зрозуміло, що це – майбутня Паралімпіада.

– Так. Цей рік буде вирішальним, я докладу максимум зусиль, щоб мрія стала реальністю і я потрапив на Паралімпіаду в Токіо у 2020 р. Дякую усім, хто підтримував, підтримує та вірить у мене.

Володимир Думанський,

фото з архіву Артема Колінька