Чому Верхівцеве має знову стати Верховцевим (Фото)

Загальновідомо, що історія сучасного міста Верхівцевого Дніпропетровської області нерозривно пов’язана із залізницею. 18 травня 1884 р. відбулось урочисте відкриття новозбудованої Катерининської залізниці. Відтоді й увійшла в експлуатацію станція Любомирівка, яку з 1 січня 1904 р. було перейменовано на честь першого начальника залізниці Олександра Аполлоновича Верховцева.

Про що свідчать історичні документи

Цілком зрозуміло, що за часів Російської Імперії ніяких проблем щодо написання назви не виникало. Вперше питання постало на початку 20-х років минулого століття, коли було запроваджено політику українізації.

Першу згадку в урядових документах українською мовою знаходимо в офіційному виданні Народнього комісаріяту юстиції «Збірник узаконень та розпоряджень Робітничо-Селянського Уряду України за 1926 рік». У ньому було оприлюднено Постанову ВУЦВК і РНК УСРР від 24 лютого 1926 р. «Про встановлення точного реєстру селищних рад на терені Української Соціялістичної Радянської Республіки». На с. 244 зазначається селищна рада у Верховцеві Катеринославської округи.

Того самого 1926 року побачило світ офіційне видання Центрального статистичного управління УСРР «Матеріяли до опису округ УСРР. Дніпропетровська округа (Катеринославська округа)». В ньому на с. 34 у переліку залізничних станцій двічі знаходимо Верховцеве.

Аналогічне відтворення назви українською простежується також за архівними документами. Наведемо кілька прикладів (так само зі збереженням орфографії оригіналів).

У протоколі № 18/7 засідання президії Дніпропетровського окрвиконкому IV скликання від 19 травня 1927 р. в переліку сільрад бачимо назву «Пос. Верховцівської».

У протоколі № 16 засідання секретаріяту Дніпропетровського окрвиконкому від 11.06.1930 міститься пункт 544а про приєднання хут. Граново, Козинської с/р, В. Дніпровського району до Верховцівської селищної ради.

Верховцевська рада згадується також у документах Криничанської райради депутатів трудящих: у постанові виконкому від січня 1944 р – двічі, у протоколі № 41 засідання виконкому від 29 грудня 1944 р. – тричі.

Нарешті, у протоколі № 3 засідання Президії Верховної Ради УРСР від 1 квітня 1939 р. при розгляді питання про утворення Криничанського району зазначається Верховцевська селищна рада.

Саме Верховцеве, а не Верхівцеве зустрічається і в друкованих засобах масової інформації. Наведемо кілька прикладів із довоєнної преси, що майже не зберіглась.

Газета «Зоря» – орган Дніпропетровського комітету КП(б)У, міськради, МРПС і дорпрофспілки – в номері за 22 квітня 1931 р. містить статтю «Безладдя панує на Верховцевому», в якій неодноразово назва станції відтворюється українською з літерою «о», а не з літерою «і». Вживання «о» в назві Верховцевого в обласній газеті спостерігається і в інші роки: у статтях «Зобов’язання орденоносців», «Мітинги по станціях, депо і дистанціях залізниці» (06.01.1936), в оприлюдненій постанові VII пленуму Дніпропетровського обкому КП(б)У 19–21 січня 1936 р. (28.01.1936).

Звідки взялося Верхівцеве?

Із чиєї примхи виникло Верхівцеве замість Верховцевого достеменно невідомо і навряд чи вже колись стане відомим.

Вперше спотворена назва з’явилась у довіднику «Українська РСР. Адміністративно-територіальний поділ на 1 вересня 1946 року», виданому 1947 року інформаційно-статистичним відділом при Секретаріаті Президії Верховної Ради УРСР.

Звідти вона потрапила до 26-томної «Історії міст і сіл Української РСР». У томі, присвяченому Дніпропетровській області, можна знайти зауваження про те, що станцію було перейменовано на честь О.А. Верхівцева – саме так було викривлено прізвище першого начальника Катерининської залізниці.

Але ще більше над історією і назвою міста познущались автори начебто поважних видань «Українська радянська енциклопедія» (том 2) і «Радянська енциклопедія історії України» (том 1).

Перш за все, вони дозволили собі ще більш чудернацьке твердження про перейменування Верхівцевого на честь Верховцева, що не може не викликати відвертого здивування у будь-якої розсудливої людини.

Далі автори помилково або з якихось інших міркувань зазначили як рік перейменування 1902-й замість 1904-го.

Але й цього знавцям здалося замало, і на додачу вони примудрились спотворити наголос у назві – Верхівцéве. Саме так, на передостанній літері «е» у слові!

Що маємо

Історична назва і витвір бюрократичного мистецтва весь час існували і досі продовжують існувати кожний у своєму вимірі, живучи власними життями. Здоровий глузд не сприймав і не сприймає бюрократично-спотворену назву, волаючу помилку, яку чомусь досі ніхто не наважився виправити. Безглуздості ситуації, що склалась, існує безліч доказів. Насамперед, серед документів самої місцевої влади.

30 жовтня 1956 р. виконкомом Дніпропетровської обласної ради було ухвалено рішення № 1024 про віднесення селища міського типу Верхівцевого Криничанського району до категорії міст районного підпорядкування. За три дні, 2 листопада, про це повідомила обласна газета «Зоря». Але в розділі «Хроніка» замість Верхівцевого було надруковано про Верховцеве.

Більш того, зберіглися документи облвиконкому – не призначені для Києва – в яких Верховцеве вживається у неспотвореному вигляді. Зокрема, рішення від 25.05.1944 № 907 «Про передачу автотранспорта Верховцевському пункту «Заготзерно», від 24.05.1957 № 431/1 «Про відведення землі Управлінню Сталінської залізниці МШС СРСР під перебудову залізничної колії Верховцево – Долгінцево», від 14.09.1957 № 769 «Про виділення коштів капітальних вкладень на закінчення будівництва піонерського клубу в м. Верховцево».

Якщо переглянути післявоєнну місцеву пресу – обласну газету «Зоря», офіційні органи райкомів і райвиконкомів «Зоря комунізму» Криничанського району та «Придніпровський комунар» Верхньодніпровського району – на газетних шпальтах скрізь можна побачити саме Верховцеве.

Ось лише один приклад. 1984 рік запам’ятався містянам святкуванням 100-річного ювілея. Тоді місту було присвячено чимало статей у місцевій пресі, особливо в районній газеті «Придніпровський комунар». Серед них «Вісімдесят років тому» (05.01.1984), «Станції Верховцеве – 100 років» (30.06.1984), «З ювілеєм, залізничники!» (03.07.1984). У цих та інших публікаціях скрізь зустрічається Верховцеве і жодного разу – бюрократично-спотворене Верхівцеве.

Що говорять філологи

На бік української граматики, історичної правди і просто здорового глузду стають мовознавці.

Вичерпну відповідь дає Інститут української мови Національної академії наук України у листі від 23.11.2017 № 307/561: «Згідно з чинним українським правописом, російське прізвище Верховцев передаємо українською Верховцев. Відповідно похідний від нього топонім треба писати Верховцеве, а не Верхівцеве, як закріплено в довідниках із адміністративно-територіального устрою України, починаючи з 1946 р. Форму Верховцево кодифікувати не рекомендовано. Така власна географічна назва була б закономірною в разі її перенесенесення з території Росії. Оскільки топонім виник на території України, то вмотивованою є якраз форма Верховцеве».

Цю думку провідної вітчизняної установи поділяють й інші наукові установи та спеціалісти-філологи. Серед них Національний університет «Києво-Могилянська академія»; член Української національної комісії з питань правопису – професор кафедри української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка доктор філологічних наук Л.П. Гнатюк; член Української національної комісії з питань правопису – професор кафедри мови та стилістики Інституту журналістики Київського національного університету імені Тараса Шевченка доктор філологічних наук, академік Академії наук вищої школи України О.Д. Пономарів; професор кафедри української мови факультету української й іноземної філології та мистецтвознавства Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара доктор філологічних наук, академік Академії наук вищої школи України В.О. Горпинич; професор кафедри українознавства та іноземних мов Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ доктор філологічних наук А.М. Поповський.

Отже, як казав Екклезіаст, «вітер вертається на круги свої». Вважаю, що мешканці міста, небайдужі до своєї історії, мають про це знати і висловити власну думку. І покласти нарешті край безглуздю, що затягнулося на роки.

Андрій Якуненко,

фото надані автором та з сайту vokzal.org.ua