Дніпрянин Олег Мелещук: «Завдяки Висоцькому почав писати пісні»

Той, хто бодай один раз послухає пісні у виконанні співака, композитора та поета Олега Мелещука – прагнутиме знову прийти на його концерти. І не розчарується – в репертуарі нашого славетного земляка кілька тисяч пісень. «Вісті» мали змогу поспілкуватися з Олегом Мелещуком.

Зірваний виступ

– Пане Олеже, як Ви зацікавилися музикою, співом?

– Захоплення піснею дісталося від батьків – вони не уявляли свого життя без пісні. Матуся за фахом – музикант, працювала в дитячих садочках музруком. Вона й прищепила мені любов до музики. Уже в шкільні роки я почав виступати на вечорах, «капусниках»: співав, читав вірші зі сцени, грав у невеликих спектаклях. Також був артистом військового оркестру – грав на тубі.

– Значна частина Вашої творчості присвячена репертуару Володимира Висоцького. Ви майстерно виконуєте його пісні…

– Усе почалося зі школи. Класний керівник дуже любив пісні Висоцького. Тож одного разу вчитель запропонував на шкільному концерті заспівати одну з композицій. Я ретельно готувався, але під час заходу мене так і не запросили на сцену. Через певний час дізнався причину – завуч суворо заборонила співати пісні Висоцького. То був 1984 рік.

– Певно, зірваний виступ Вас засмутив?

– Так, але це не відвернуло від його творчості. Ще більше захопився Висоцьким! Завдячуючи йому, й взявся писати власні пісні. Згодом опанував гітару. Почав навчання з «трьох блатних акордів» – товариш по службі показав, як їх грати.

– А що то за «блатні акорди»?

– Це – основа (посміхається). Переважно в компаніях люди обмежуються саме цими трьома акордами. А хто вже хоче грати професійно – вивчає більше.

Колаж жанрів

– Чим особливі Ваші виступи?

– Це своєрідний колаж із різних пісенних жанрів: тут і мої пісні, й класика, й репертуар  Висоцького… Виконую понад 6 тисяч творів. Тісно співпрацюю з багатьма дніпровськими авторами. Зокрема, з поетесою Ларисою Третьяк. Наша пісня «Гей, соколи» мало не стала гімном української армії. На жаль, не склалося.

– У Ваших піснях – гарна комбінація: змістовні вірші, чудова музика, чаруючий голос. Нині з екрана телебачення нечасто почуєш таке виконання.

– Так, інколи й мені не хочеться слухати те, що «забиває» ефір. Бо багато пісень там «внутрішньо порожні», не мають основи й не можуть зачепити бодай чимось душу людини.

– Іще й фільми про Висоцького ставите?

– Знімаємо у форматі телепрограми. Проект називається «Чтобы помнили и знали». Дуже вдячний Марині Умновій, котра є оператором та монтажером усіх сюжетів. У них розповідаємо про маловідомі сторінки життя Володимира Семеновича. Наприклад, фільм «Висоцький на Україні» дає відповідь на багато запитань. Це наша авторська версія. Уперше на відео пісні: «Випадок в ресторані», «Пісня про віщого Олега», «Про стрибуна в довжину», «Честь шахової корони». Такого ви ще не бачили!

– Де Вас можна послухати в Дніпрі?

– Два рази на місяць співаю в бібліотеці на вул. Савченка, 10. Дуже вдячний керівництву та працівникам книгарні за те, що дають змогу вільно спілкуватися  з глядачами. Жива музика, спів, обмін думками – корисні як для виконавця, так і для слухачів.

Анфіса Букреєва, фото автора