Ілля Лебідь: «На велосипеді можна побачити іншу Україну» (Фото)
Велосипедист Ілля Лебідь досліджує Дніпропетровщину на велосипеді та вже подолав щонайменше 26 тисяч кілометрів. Під час поїздок він знаходить покинуті поселення, старі храми та маловідомі пам’ятки. Про найдовший маршрут за день, поїздку, яка змінила його уявлення про Азовське море, та мрію дістатися до Атлантичного океану на двоколісному і проїхати всю Україну він розповів у ексклюзивному інтерв’ю «Вістям».
Подорожі селами
Ілля Лебідь із Дніпра захоплюється велосипедним туризмом уже багато років. На двоколісному він подорожує не тільки Україною, а й рідною Дніпропетровщиною. Його пристрасть – подорожі селами в області, де він іще жодного разу не був. Перший велосипед Ілля придбав у 2011 році. Тоді про подорожі не йшлося – лише поїздки по Дніпру та до батьків на дачу за 40 км від місця проживання. Через 10 років, у 2021 році, в нього з’явився новий велосипед, більш пристосований до подорожей та туризму спеціально для велопоходу вздовж узбережжя Азовського моря.
«Ми з другом проїхали від Генічеська до Бердянська упродовж 5 днів. До цього море асоціювалось у мене із переповненими пляжами, купою людей, відпочивальниками. А подорожуючи велосипедом, побували в багатьох диких місцях, де майже не було людей. Це дуже красиві краєвиди, там багато птахів. Маршрут пролягав уздовж Азовського моря, де воно було праворуч, а ліворуч – лимани, і було таке враження, що ти їдеш по дорозі, яка проходить просто посеред моря і не видно берегів. Тоді я по-новому для себе відкрив узбережжя Азовського моря і зрозумів, що мені велоподорожі дуже подобаються якраз через можливість побачити з іншого боку місцевість, в якій живеш або подорожуєш, поспілкуватися з людьми, побачити своїми очима, чим живе регіон. І відтоді почав захоплюватися велоподорожами», — розповів Ілля Лебідь.
Чоловік наїздив на велосипеді вже більш як 26 тис. км. «До 2014 року я дуже любив їздити в Крим, у піші походи. І мені цих походів дуже бракувало, а саме відчуття подорожі, пригоди якоїсь. І ось ця поїздка до Азовського моря засвідчила, як можна отримати численні емоції. Я їжджу, щоб побачити щось нове», – говорить Ілля Лебідь.
За його словами, щоб подорож була комфортною, потрібен гарний рельєф та попутний вітер. Однією із найлегших своїх мандрівок Ілля називає поїздку з Дніпра до Кременчука – це 188 км. Він подолав їх за майже 8 годин велосипедом. «Був попутний вітер, і це переважно рівнинна місцевість, там чудова траса, можна було тримати гарний темп. Серед складних – це поїздка з Полтави. В день повернення дув сильний зустрічний вітер, я мав не дуже класну форму, тому що це був кінець лютого, а взимку багато не покатаєшся. Доводилось боротися з вітром, він дуже сильно вимотав. Радів, коли бачив посадки, бо вони мене рятували від вітру. Темп швидкості тримав у межах 10 км/год, і це було дуже мало», – згадує Ілля Лебідь. Зазвичай його швидкість на велосипеді – це 18-24 км/год, а відчуття подорожі і пізнання щось нового компенсує незручності в дорозі. «Серед складних поїздок я виділив би ще одну, коли їхав із Тернопільської області до Хмельницької. Ніби це не горна місцевість, але рельєф був складний, доводилось то підійматися, то опускатися, було не дуже хороше покриття. Але все одно відчуття подорожі, того, що ти дивишся щось нове, спілкуєшся з новими людьми – воно все згладжує. Мені сподобалось, але фізично це важко», – говорить Ілля Лебідь.
Цікаві місця
Його захоплення – подорожі селами навколо Дніпра. Виникло воно з бажання підтримати фізичну форму упродовж велосезону та небажання кататися постійно одним і тим же маршрутом. «Вирішив їхати щоразу в нове село – так з’явилась ця ідея. Також цікаво подивитися свій регіон, як він живе. Я об’їздив багато сіл навколо Дніпра. Буває, що в мене маршрут побудований на 100-120 км, і з них лише 5 км – це нова місцевість але я все одно готовий їхати в подорож, щоб побачити щось нове, мені це цікаво. Але коли нічого цікавого немає, наприклад, побачив на карті село, його нема – такі ситуації трапляються, тоді ця подорож для мене просто фізичне тренування», – говорить Ілля Лебідь.
Під час таких мандрівок він знайшов місце, де у період Другої світової війни був концтабір із каменеломнею. На одній із карт велосипедист побачив, що поруч із селищем, яке він планує відвідати, є меморіал. «Коли доїхали до цього села, то зрозуміли, що до меморіалу дороги немає – вона розорана, туди неможливо дістатися. Тоді вирішили пройти пішки, несучи в руках велосипеди. І, діставшись до місця, побачили, що там знаходиться меморіал, який іще у 2000-х роках побудувала єврейська громада. Він був досить масивний і доглянутий. Тобто якась людина приїздить до меморіалу, прибирає там. А дістається вона туди просто вбрід через річку, яка заросла очеретом, і ми далі побачили сліди від авто. Досить дивна і цікава знахідка, яка здається мені гарним людським прикладом», – розповідає Ілля Лебідь.
Він зазначає, що під час подорожі занедбаними покинутими селами знаходить для себе багато цікавого. «Їдучи із Камꞌянського, я побачив селище Тритузне, його відселили у 1950-х роках. У радіусі до 3 км від цього села немає жодної будівлі, там ніхто не живе, немає підприємств. Місцевість покинута, і от посеред цієї пустоти стоїть величезна дореволюційна цегляна церква, за обсягом як наш Преображенський собор, іще й із козацькими хрестами на фасаді. Якимось чином вона збереглася. Це мене зацікавило, і я став шукати інформацію про неї. За однією з версій, вона була побудована у 1913 році, за іншою – у 1820-му. Церква нині реконструюється і там навіть служби відбуваються», – розповів Ілля Лебідь. За його словами, він дізнався, що Тритузне – це старовинне селище, там мешкало 3 тис. людей, які власним коштом побудували храм. «Хочеться дізнатись, як люди жили, як ухвалювали певні рішення. Мешканці, які жили в Тритузному, – це фактично наші прадідусі і прабабусі. Відповідно, вони теж якимось чином мали вплив на наш світогляд, своїх дітей, онуків. І цікаво подивитись, як формувалася ідеологія нашого регіону. Як те, як вони жили, могло вплинути на нас сьогодні», – говорить Ілля Лебідь.
Підготовка до маршруту
Планування подорожі селами Дніпропетровщини у велосипедиста займає трохи більше як пів години. «Якщо брати нашу область і моє захоплення об’їздом сіл, то я просто малюю коло з центром у тому місці, звідки стартую, і радіусом до останнього села, де я був. Потім дивлюся, де найближче до цього кола є село, в якому я ще не був, і прокладаю туди маршрут. Намагаюся щось почитати про село, куди збираюся. Дуже багато відкриттів відбувається ще під час підготовки до маршруту. Коли починаєш шукати інформацію про населений пункт, дивитися старі карти, супутникові знімки, вже тоді знаходиш щось цікаве, куди хочеться заїхати. А коли подорожую Україною, то просто відкриваю сторінку області у Вікіпедії, якою планую їхати; дивлюся, які там є туристичні місця, і намагаюся прокласти маршрут через них», – розповідає Ілля Лебідь. 
У подорож Дніпропетровщиною він обов’язково бере із собою мінімум 3 літри води, пальник та сублімовану їжу для перекусу, а також про всяк випадок ремкомплект для велосипеда. «Коли збираєшся в якісь місцини області, де немає жодної цивілізації, доводиться покладатися тільки на самого себе. Іноді виникають складнощі: буває, що закінчується вода, пробивається колесо, хочеться розвернутися і поїхати назад. У якийсь момент я почав розуміти, що можу долати такі труднощі, знаходити вихід із різних ситуацій. І відповідно якісь більш банальні життєві проблеми вже здаються не такими складними, коли ти розумієш, що в набагато складніших ситуаціях теж знаходив вихід», – переконаний Ілля Лебідь.
Здебільшого Ілля подорожує сам, іноді з друзями та родиною – і дружина, і син його захоплення поділяють. «У моєї дружини є велосипед, тому інколи ми вибираємося в такі подорожі разом. Щоб скоротити дистанцію, можемо доїхати машиною до якогось великого населеного пункту або заправки, а звідти вже проїхати запропонований мною маршрут у скороченому форматі, щоб їй було легше. Якщо є можливість поїхати разом, ми так і робимо. Катаюся і з сином. Кілька разів ми за такою ж схемою їздили на Аполлонівський палеовулкан та навколо Самарського лісу», – розповідає Ілля Лебідь.
Від Ужгорода до океану
Велосипедист має дві великі мрії. Перша – проїхати всю Україну на велосипеді, щоб побачити,як змінюється країна. «Я багато їздив у відрядження автомобілем, але на машині не так відчуваєш різницю між регіонами і їхню архітектуру, культуру. На велосипеді цей контраст дуже сильно відчувається. Навіть північ і південь Дніпропетровської області відрізняються і архітектурою, і культурою тощо», – говорить Ілля Лебідь. Він зазначає, що якби іноземцю потрібно було показати Україну та Дніпро незвичними туристичними маршрутами, то він би запропонував йому подорож зі Львова та відвідини півдня Дніпропетровщини. «Якщо брати Україну, то я, мабуть, запропонував би йому подорож зі Львова через Івано-Франківськ уздовж Дністра — до Кам’янця-Подільського, Хотина і далі на Хмельниччину. Таким маршрутом можна побачити трохи Карпат, відчути культуру Галичини, потім побачити Дністер — дуже красиву природу, замки, різний рельєф. Людина може побачити, наскільки різноманітна культура в Україні — що ти можеш стартувати ніби в одній країні, а ввечері закінчити подорож культурно вже в іншій. А якщо говорити про Дніпропетровську область, я , мабуть, проїхався б уздовж Дніпра — на південь, у бік Запоріжжя. Там у Дніпра дуже високі береги, безліч курганів і неймовірні краєвиди. Мені здається, саме ця місцевість свого часу закохувала в себе людей, особливо коли на південь від Дніпра ще були пороги», – говорить Ілля Лебідь.
Його друга мрія – проїхати європейський континент від України до Португалії, до океану, і побачити, як змінюється Європа. «Ми живемо в такому цікавому місці, де кожні 300–500 кілометрів відрізняються культура, архітектура, змінюється рельєф. У нас дуже велике різноманіття культур на такій невеликій території, велика щільність країн, різний рельєф. Мені було б цікаво побачити ці зміни саме на велосипеді — поступово проїжджаючи через різні країни й спостерігаючи, як змінюється навколишній світ», – резюмує Ілля Лебідь.
Тамара Бєлкіна,
фото з відкритих джерел







