Історія Наталії Шум, яка щодня допомагає українським захисникам

Депутат Кам’янської ра­йонної ради Наталія Шум із Жовтих Вод не любить, коли її називають волонтером. Хоча, вже 10 років поспіль підтримка військових для неї – це цілодобова віддана служба. Разом з однодумцями вона щоденно допомагає наближати перемогу.

ВОЛОНТЕРСТВО – СПОСІБ ЖИТТЯ

Пані Наталію знає чи не кожен місцевий мешканець. Завжди енергійна, активна, а люди вже давно між собою говорять, що її прізвище чудово описує те, яка Наталія в житті. Вона постійно розв’язує проблеми людей, а мріє про перемогу та мир.

До 2014 року її життя не відрізнялося від звичайного. Працювала вихователькою у дитячому садочку. Але все змінилося, коли пережила інсульт і вирішила вийти на пенсію. Втім, це не відбило бажання допомагати й бути затребуваною у своєму оточенні.

Вже у 2012 році Наталія Шум стала активісткою, борючись за права мешканців свого міста разом з іншими жителями. Проте її волонтерська діяльність активувалася восени 2014 року, коли почалася війна на сході України і торкнулася безпосередньо її родини.

«Волонтерство стало для мене способом життя. Я не можу стояти осторонь, коли бачу, що людям потрібна допомога. У 2014 році чоловік моєї сестри один із перших пішов до ЗСУ. Переживали всією родиною і розуміли, що треба починати якось допомагати усім військовим», – розповідає пані Наталія.
Щоденно їхня ­команда стикається з безліччю викликів, але вони не зупиняються. І хоча влада не завжди стоїть на їхньому боці, це не заважає їм робити свою справу.

«НАС ЗІБРАЛАСЯ БАНДА ЖІНОК ПОХИЛОГО ВІКУ»

Восени 2014 року разом із групою однодумців пані Наталія розпочала виготовлення сіток. Це була початкова крапля у великій річці допомоги. Пізніше із командою однодумців готували їжу для військових, шили речі та спальники і відвозили на передову.

«Нас зібралася банда, багато жінок похилого віку. Кожну сітку нам тоді освячував наш настоятель, отець Олексій. Ми з дівчатами почали тоді готувати військовим, складалися коштами, пекли печиво, купували курей і запікали. Часто це все робили вночі, бо часу не вистачало. До нас долучилося багато людей, деякі залишилися зі мною і дотепер», – зазначає ­Наталія Шум.

Відтоді волонтерство стало не просто діяльністю. Жінка не шукає визнання чи похвали, її мета – просто допомогти. І їй допомагають не лише місцеві жителі, а й люди з інших міст та навіть країн, що виявляють готовність підтримати важливу справу.

Вже 10 років пані Наталія з однодумцями допомагає українським захисникам. Готують їжу, шиють речі, виготовляють свічки та маскувальні сітки, а потім відвозять це на передову.

За часів головнокомандувача ЗСУ Валерія Залужного жінка була нагороджена відзнакою. Це визнання стало несподіваним, але воно засвідчує важливість її діяльності та внесок для підтримки військових.

ВІЙНА – НА ПЕРШОМУ ПЛАНІ

Психологічно війна залишає свій слід у житті Наталії, але вона не здаватиметься, бо знає, що її робота важлива, і це дає їй силу продовжувати свою місію.

Упродовж усього свого життя жінка розмовляла українською мовою та лояльно ставилася до російськомовних. Утім, після важкої втрати знайомого, принципово змінила своє оточення на україномовне.

«У мене війна – на першому плані, все інше – потім колись. Я організм тримаю в тонусі, що не можна розклеюватися. Були моменти, коли загинув військовий, якого я знала, і конкретно «похитнулася». Їхали якраз із волонтером Сашею до військових і мені було спочатку соромно просити, але ми в лісі зупинилися, стала – покричала, стало легше. Так іноді роблю: то в лісі, то десь у посадці», – ділиться Наталія.

Наталія Шум активно продовжує свою діяльність і зараз. Вона щодня знаходить час, щоб спілкуватися з військовими телефоном. Допомога не межується лише словами – її команда дівчат активно залучається до виготовлення сіток, пошиття речей, приготування печива, виготовлення свічок та збирання усього необхідного для поранених військових. Наталія не зупиняється навіть на передовій, продовжуючи виконувати свою місію допомоги вій­ськовим.

ЧИМ ВІДРІЗНЯЄТЬСЯ ВОЛОНТЕРСТВО

За словами пані Наталії, волонтерство у 2014 році та у 2022-му має різні виклики та можливості. Коли почалася повномасштабна війна, то роботи стало більше.

«У 2014 році ми стикалися з відсутністю інформації та координації. На той момент волонтерам доводилося діяти самостійно, шукати ресурси та підтримку. Соціальні мережі використовувалися, але не так активно, як сьогодні», – пояснює вона.

Проте, з роками ситуація змінилася. Від 2022 року волонтери мають більше ресурсів, доступу до інформації та підтримки.

«Мені особисто здається, що немає суттєвої різниці у волонтерстві між 2014-м і нинішнім часом. Я далі роблю те, що робила й раніше. Просто ми більше почали всього виконувати. Зараз я зустріла більше людей, які мені можуть допомогти, ніж тоді, і ми така банда стала. Хтось знайшов якусь організацію, хтось знайшов іще щось, чим ми можемо допомогти захисникам», – додає Наталія Шум.

Волонтерство для Наталії – це не лише збір коштів та речей, це віддана праця, і такого навчитися неможливо, каже жінка, треба брати та робити.
«Тут немає чого навчатися, тут треба мати бажання, – розповідає Наталія. – Має бути довіра до людини. Я вже над цим думаю пів року, хто такий волонтер? Ми тут інколи сиділи до ночі, так само люди вдома сидять і щось роблять. Власними кош­тами складаємося; бабусі (хто скільки може) дають, аби купити необхідні речі. Для мене волонтер – це людина, яка сама все робить, а той, хто бігає і просить у людей і везе, а потім називається волонтером – для мене це не волонтер».

«Немає проблем у волонтерів, ми вирішуємо завдання. Коли щось треба, шукаємо серед своїх, скидуємося кош­тами. Коли «повномасш­табна» розпочалась, бабулічки просто і по дві, три гривні приносили. Але вони казали: ми хочем дати, бо знаємо тебе».

Наталія Шум зазначає, що разом із однодумцями будуть продовжувати допомагати українським захисникам для наближення нашої перемоги.

ТЕТЯНА ПОТОЦЬКА,
«ЖОВТІ ВОДИ.CITY»,
ФОТО ІЗ ­ОСОБИСТОГО АРХІВУ НАТАЛІЇ ШУМ