Катерина Божко: «Бути яскравою завжди і всюди»

Сучасні українки вже давно стерли рамки застарілих стереотипів, що жінка має винятково виховувати дітей і лише сидіти вдома. Наше життя – це вирій яскравих подій, розвитку, знань і нових відкриттів, тому варто реалізувати свій потенціал повною мірою. Дніпрянка Катерина Божко, багатодітна матуся, блогерка, інструкторка з плавання для немовлят і малечі, учасниця телепроєкту «Супер Мама», працює, дбає про свою родину. В ексклюзивному ­інтерв’ю «Вістям» Катерина розповіла про свою любов до дітей, ведення блогу, зйомки на проєкті, а також про ­фестиваль «Супер Ма Fest», який відбудеться у Дніпрі вперше.

ЖИТТЯ – ЯК НА ДОЛОНІ

– Пані Катерино, давайте знайомитися ближче з вами і вашою родиною.

– Моя сім’я народилася в 2011 році, але з чоловіком я була знайома до цього близько 5-6 років. У нас із ним були товариські стосунки. А ось у 2011-му – одружилися. Маємо три доньки: Маргарита, Матильда, Агата. Найголовніші цінності нашої родини – це любов, взаємоповага, віра один в одного та підтримка в будь-якій ситуації.

Катерина Божко_Дніпро

– Коли з’явився ваш блог у соціальній мережі «Інстаграм»? Як виникла ідея його створення?

– Це сталося в 2014 році. Спочатку я його вела як збереження гарних спогадів мого життя, ніби фотоальбом або щоденник. У 2019-му, коли народилася моя середня донька Матильда, я вже давно спостерігала за блогерами, які були популярні та активні, і мені також дуже хотілося спробувати. Підштовхнув мене до цього мій чоловік. Я з ним радилась і показувала різних блогерів. Він мені тоді дав дуже значний стимул. Восени 2019 року наважилася відкрити свій блог на загал і сказати всім, що я – блогер.

– На своїй сторінці зазначаєте, що ви «справжній блогер Дніпра». У чому полягає ця «справжність»?

– Задовго до назви «справжній блогер Дніпра» в мене був напис «міська божевільна», але вона «відпрацювала» своє (усміхається). У соцмережах є багато «мильних» блогів, де є лише гарна картинка. Багато людей приховують, що в них насправді відбувається, показують ідеальну картинку, а в житті може бути навпаки. У мене можна побачити все: і сльози, і радість, і розпач, і сміх… Я відкрита для всіх, до мене можна звернутися, я спілкуюся майже з кожним підписником. Це і свідчить про «справжність». Доволі часто отримую повідомлення від людей, що в них виникає відчуття, ніби знайомі зі мною вже багато років, хоча ніколи в житті ми не бачились. Також спонукаю їх, якщо бачать мене на вулиці, не боятися, підходити, обійматися тощо.

ЦІННИЙ ДОСВІД

– Ви брали участь у теле­проєкті «Супер Мама». Як вирішили спробувати свої сили?

– Це дуже цікавий досвід, у жодному разі не жалкую. Ще в дитинстві я брала участь у різних виступах у школі, проте у виші якось не доводилось. Колись мене запрошували на зйомки програми місцеві телеканали. І я завжди хотіла потрапити на цікавий масштабний проєкт. Представники проєкту «Супер Мама» знайшли мене. Я думаю: «Чому б ні?» Хотіла спробувати вийти із зони комфорту, розкрити своє життя. Авжеж, мріяла про перемогу, але на той момент удача була не на моєму боці. Я отримала неймовірний досвід, який тепер допомагає мені вести соцмережі і не боятися бути справжньою.

На момент знімання я мала двох донечок. Це було важко, адже даний процес тривав три тижні, проте все вдалося. Проєкт повчальний, демонструє різні сторони материнства. Було дуже цікаво потрапити в сім’ї інших мам, подивитися, як буває «по-іншому». Зрозуміла, що інколи не слід робити певні висновки лише з побаченого, варто зануритись у ситуацію. Звичайно, не всім людям сподобалась моя модель поведінки у сім’ї, адже усі ми різні. Проєкт навчив мене не боятися осуду, хейту. Я стала сміливішою перед камерою, у проявах своїх думок і дій. І, звичайно, це можливість бути більш впізнаваною.

– Фінальну серію проєкту “СуперМама” ви переглядали разом з учасницями. Чи спілкуєтесь ви досі?

– Справді, після зйомок ми збиралися одна у одної вдома і переглядали усі серії разом. Після участі у проєкті ми тісно спілкувалися. Запрошували на свята, на дні народження дітей, але це було до повномасштабного вторгнення. Зараз ми маємо теплі стосунки, але рідше бачимось. Кожну учасницю я поважаю, слідкую у соціальних мережах, підтримую. До речі, був цікавий випадок. Коли ми давали інтерв’ю під час зйомок, то не завжди говорили приємні речі одна про одну, критикували. А от коли вже усі разом ми переглядали ці серії по телебаченню, то дивилися одна одній в очі і обговорювали це. Я дуже вдячна всім дівчатам. Особливо хочу подякувати учасниці Ксенії Бридж. Ми з нею досі дуже-дуже гарно спілкуємось. І під час зйомок вона мене підтримала, адже у неї був досвід у зйомках в іншому телепроєкті, тож вона знала всю цю кухню.

– Чи складно було впус­тити чужих людей у своє життя, розказати свою історію, розуміючи, що це побачить значна кількість українців?

– Живемо один раз! Я завжди дію за таким принципом: «Якщо не зараз, то коли?» Розуміла, що побачать чимало українців. На той момент я вже рік була як блогер, відкрила власну завісу життя в інстаграмі, а у проєкті це було більш розширено. Розуміла, що не для всіх я буду нормальною, хорошою, гарною тощо. Дуже важливо це сприйняти в собі, що бути «зручною» чи «вдалою» для всіх неможливо, і це правило суспільства.

– На проєкті ви зазначили, що ваша суперсила – це бути “міською божевільню”. Що це означає?

– Знаєте, як кажуть: “Гарними справами прославитися неможливо” (усміхається). І ось коли я завела блог, народилася ця “міська божевільна”. Блогери зазвичай якось себе називають. І на той момент ми зі старшою донькою їздили до сімейного табору, готувалися на різні вечірки, і один з таких заходів був у різнокольоровому стилі. Тоді для вечірки я купила собі багато різних помад нестандартних кольорів, а згодом фарбувалася ними, коли ходила на інші святкування. Ну, яка нормальна не “міська божевільна” може собі дозволити вийти до магазину за хлібом, нафарбувавшись зеленою помадою!? (усміхається). Це було у моєму блозі і ця ідея сподобалася й представникам проєкту “Супер Мама”. Також до свого блогу мені потрібно було привертати увагу, тому думала, що таке прізвисько як “міська божевільна” допоможе мені у цьому, так і сталося. Але згодом, як раніше казала, я змінила цей напис на “справжній блогер Дніпра”.

– Який ваш головний принцип у вихованні дітей? Чи змінився він після участі у проєкті?

– Любов, розуміння, вміння чути дитину, дозволяти і довіряти та йти за її бажаннями. Дитинство дуже коротке. Діти з нами живуть лише 15% свого життя, тому хочеться дати усю любов і повагу сповна, аби випустити у світ вільних людей, які впевнені у собі і не сумніваються у власних діях. Також діти повинні самостійно вирішувати певні ситуації та насолоджуватись життям. Після участі у проєкті мій принцип виховання дітей майже не змінився, можливо, трохи трансформувався і розширився, але все-таки я вважаю, що брудні і голодні діти – це щасливі діти, бо дитинство дуже-дуже коротке.

– Який ваш девіз по життю?

– Бути яскравою завжди і всюди. Світ настільки сірий, що хочеться іноді додати яскравих фарб у наше життя. Мені дуже подобаються яскраві кольори в одязі, я додаю сонячні відтінки у свої образи. І від оточуючих отримую відгуки, що приємно на це дивитися, тому доповнюю яскраву атмосферу у сірі будні.

ПЛАВАННЯ НЕМОВЛЯТ

– Ви – дитячий інструктор із плавання. У цю сферу вас привела перша донька.

– Ваша правда. До цього, навіть не підозрюючи, мене спонукала старша донька. Коли вона народилась, я запросила додому спеціаліста. Вона прийшла і провела тренування з плавання у ванній. Я це підхопила, і коли доньці виповнилося три місяці, прийшла до басейну та продовжила заняття. І в свій рік вона вже самостійно пропливала півтора-два метри. Але саме інструктором із плавання я стала нещодавно, трохи більше року тому, коли почалася повномасштабна війна. Відкрилася в мені така здібність. Я закінчила відповідні курси, отримала сертифікати, почала вести тренувальні групи. Маю певний досвід, і результати можна помітити по дітях.

Існує думка, що батьки можуть давати знання малечі тільки власним прикладом, а навчати їм складно. Мені вдалося вкласти в своїх дітей такий титанічний пласт здоров’я. Вони багато вміли на свій вік у плаванні. Цей напрям зацікавив мене тим, що я бачила на прикладі своїх доньок, як вони роз­виваються, як позитивно на них це впливає. Дитяче плавання як напрям іще у процесі розвитку, бо коли 10 років тому я плавала зі своєю старшою донькою, то в нашому місті було максимум два інструктори. Зараз усе більше стає спеціалістів і відкриваються нові басейни.

Катерина Божко_Дніпро

– Чому плавання важливе для новонароджених? З якими дітками ви працюєте та яких технік їх навчаєте?

– Пологи – це складний процес, який має певний вплив на тіло малечі. Дитина проходить через пологові шляхи, які дуже вузькі, внаслідок чого значна кількість новонароджених з’являється на світ із кривошиями, гіпертонусами м’язів або гіпотонусами. А плавання позитивно впливає на вирішення цих питань.

Працюю зазвичай із дітьми молодшого віку, від народження і до 3 років. Спеціалізуюсь саме на цьому віці, навчаю плаванню у ванній. Від 2 тижнів після народження вже можна і необхідно плавати у ванній. Рекомендовано щодня. А басейн чекає діток ближче до 3 місяців. Я навчаю дітей взаємодіяти з водою, любити воду, не лякатися її; знати, як поводити себе у воді, щоб вона не нашкодила. Пишаюся, спостерігаючи за результатом, коли у рік дітки вже можуть із усмішкою на обличчі взаємодіяти з водою. А ще навчаю досить важливій справі саме батьків. Дорослі дуже бояться, коли діти перебувають біля води, водойм, річок, басейнів, купують різні круги і нарукавники, щоб із дитиною нічого не трапилося. Переконую батьків, що треба бути впевненими у силі своєї дитини, вірити в неї. Рекомендую усім вагітним або тим, хто нещодавно народив, звернути увагу на цей гарний спосіб знайомства дитини з водою, який приносить не тільки користь, а й задоволення усім учасникам цього процесу. Активно плавати слід до 2-3 років, а після цього, у 6-7 років, якщо басейн стане справжнім захопленням для дитини, можна віддавати її іншим тренерам у великий спорт.

– Чи допомагає плавання розвивати дитину як особистість?

– Мої діти спочатку навчилися плавати, а потім ходити. І це дуже круто. І це не лише мої діти, але й ті, кого приводять на тренування. Я вважаю, що лавання у житті дитини – це дуже важливо. Це фізичний розвиток, адже ми знайомимо дитину зі своїм тілом. Також це підтримка імунітету. Під час занять присутний і психологічний розвиток, тому що я навчаю дітей приймати рішення вже у молодшому віці: дитина самостійно може прийняти рішення, чи хоче вона опустити свої життєво важливі органи у воду і бути впевненою, що з нею буде все добре. Навчаю робити впевнені кроки. Наприклад, є вправа, коли у рік дитина стрибає у воду з бортика. Це її право обирати. Такі психологічні навички будуть дуже корисними у подальшому житті.

– Ви – багатодітна мама, яка розвивається у різних сферах, пік­лується про здоров’я своєї родини. З початку повномасштабної війни ви вирішили залишитися вдома. Як ухвалювали рішення?

– Досі не можу повірити в це, коли чую, що я багатодітна мама (усміхається). Так, ми нікуди не виїжджали, коли почалася повномасштабна війна. Ми були вдома, бо ніде, крім дому, не може бути краще. Це було дуже важке рішення, бо я тоді ще мала на руках зовсім маленьку дитину (молодшій доньці було півтора місяці). Ми розробили план дій, думали, що нам робити. Були дуже екстремальні моменти, коли всі друзі і знайомі поїхали, а ти залишаєшся. Чоловік не хотів виїжджати з країни, а планував відправити нас у більш безпечне місце. Упродовж тижня я дуже сильно плакала.

Вирішила і сказала чоловіку, що, якщо кудись і поїду, то лише з ним. І якщо це наша доля, то це доля, і ми вирішили залишитися вдома, бути разом. На той час, я вважаю, це було правильне рішення, бо нічого ціннішого, ніж сім’я і підтримка чоловіка, немає. Нічого краще за дім і Україну немає у цьому світі. Коли від серця відриваєш і залишаєшся десь на самоті, на чужині, – це не менш агресивно діє на психіку, ніж жити у війні. Плюсів і мінусів в обох випадках достатньо, але рішення нашої сім’ї саме таке. Я знаю, що важлива тут, важлива в Україні, бо наша держава далі буде розвиватися і ми повинні бути тут, щоб підтримати, вистояти і разом відбудовувати наш дім.

– Ви маєте досвід у материнстві, володієте важливими знаннями щодо розвитку новонароджених. Чи плануєте ділитися своїми знаннями з іншими матусями, об’єднуватися у колі однодумців?

– Зараз у просторі дуже багато різної складної інформації, але іноді не вистачає звичайних порад простими словами. У мене виникла ідея зібрати потрібних спеціалістів, послуги та товари в одному місці. Аби мамам було цікаво прийти, послухати, познайомитися, а після заходу реалізовувати певні ідеї. Життя триває, діти народжуються і ростуть. Хочеться, аби мами приходили і дізнавалися для себе важливу і потрібну інформацію. Саме тому народився фестиваль «Супер Ма Fest». Він буде підтримкою материнства та батьківства, розрахований на всіх мам, хто має дітей різного віку. Сучасне материнство потребує допомоги – це головний меседж заходу. Мета – зібрати матусь, а також фахових спеціалістів та послуги в одному місці і познайомити їх між собою.

Фестиваль відбудеться незабаром, 25 лютого, о 12.00, у Дніпрі. Локацію заходу повідомимо персонально. Ми розробили також і онлайн-проєкт, тож можна придбати квиток і послухати його в онлайн-форматі. Якщо немає можливості прийти саме в цей день, можна буде переглянути захід у запису. На цьому фестивалі мами можуть познайомитися зі спеціаліс­тами, які роблять внесок у розвиток нашої майбутньої нації. Поговоримо про фінансову грамотність, статеве виховання, взаємодію дитини з гаджетами; про психологію, профорієнтологію, як скеровувати дітей у потрібне русло та багато іншого. Також на фестивалі є можливість отримати подарунки від партнерів. «Супер Ма Fest» – для жінок, які мають діток, які піклуються про своє материнство, малечу, які розвиваються саме у цьому напрямі.

МАРГАРИТА СОПІЛЬНЯК,
ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХІВУ КАТЕРИНИ БОЖКО