Легендарні скіфські баби Дніпра відкривають секрети (Фото)

Легендарні кам’яні баби прикрашають площу біля історичного музею дуже давно – ще з XIX століття. Це фігури у вигляді статуй, що зображують людей або частини їх тіла. Є статуї схожі на жінок, а є у вигляді стовпа, на вершині якого вгадується обличчя. Подібні пам’ятники є в Монголії, Росії, Пруссії і Середньої Азії. Всі статуї виготовлені з кераміки, граніту та пісковику. Безліч фотографій міста містять зображення цих легендарних споруд. Вони вже давно стали впізнаваним символом Дніпропетровщини. У чому їх особливість і таємничість, дізнавались «Вісті Придніпров’я».

____-2

Що це за статуї?

Дніпровський осередок кам’яних фігур –  це найбільша колекція в світі, їх тут аж 80! Але працівники музею пишаються більше датами їх народжень. У колекції є фігурки, які датовані IV століттям до нашої ери. Багато з них не мають аналогів. Більше ніде ви не зустрінете скіфських статуй і Керносівські пам’ятники. Більшу частину колекції у парку займають половецькі статуї – 67 штук. Вони схожі на чоловіків-воїнів. У статуй проглядається шаблі, щити, шоломи.

Жіночі фігури відрізняються своїми головними уборами та костюмами. У всіх половецьких статуй в руках посудини. Це їх головна відмінність від інших представлених статуй. Їх вигляд і риси залишаються в пам’яті відвідувачів музею. І саме завдяки їм усі давні статуї отримали загальну назву – кам’яні баби, так як це слово походить від тюркського – баба – що означає – предок, дід … Називали цих мовчазних ідолів «бовдурами», «балбаламі», «мамаями», «маяками». Якщо гарненько придивитися – можна розгледіти “особистості” статуй: суворі, похмурі, або ті, на яких відображена посмішка, або ж вираз страху, смирення, гордого величі … Статуї зображують не конкретних людей, а просто особистості з рисами богів і героїв.

____-4

Чому з’явились у Дніпрі

Усі половецькі статуї датуються 12 – початком 13 ст., адже це час найвищого розквіту половецького монументального мистецтва. Численність половецьких статуй пояснюється тим, що в 11-14 ст. Дніпровські степи стали притулком для половецьких кочових племен, які прийшли з Азії. У районі Дніпровських порогів знаходилося найбільше об’єднання половців – Придніпровська орда. Саме тут створювали кургани та встановлювали кам’яні статуї.  Встановлювалися статуї в місцях священних, якими і були могильники, де здійснювався відповідний круговорот життя, пророблялися ритуальні обряди … Достеменно невідомо, чи кожна нова хвиля жителів Степу руйнувала бовванів своїх попередників.

Вік колекції музею у Дніпрі  – понад 150 років. Кам’яні баби стали надходити в музей в середині 19 століття. Розквіт колекція пережила при Яворницькому, особливо тоді, коли саме славетний історик очолив Дніпробудівську археологічну експедицію. Вдумайтесь в ці цифри – 40 тисяч одиниць археологічних предметів було піднято з землі на місці нині існуючої Дніпровської ГЕС! Нині колекція кам’яних баб у музеї  теж поповнюється. За останні роки надійшло понад 10 статуй.

Родзинка дніпровської колекції

Найбільш унікальним  пам’ятником в колекції кам’яної пластики музею є Керносівська статуя, або Керносівський ідол – антропоморфна стела епохи енеоліту (середина III тисячоліття до н.е.). Цей експонат унікальний у всіх відношеннях!

_-______-___-_____

Ідол дуже старий,  має досконалу техніку виготовлення, витончені обриси і пропорції, а також багато прикрашену поверхню.  Історики стверджують, що ідол – це відбите в камені зображення протоарійского божества, який є  творцем світу, давач життя і благополуччя. Лик у цього божества суворий і аскетичний, показані підняті вгору руки з атрибутами верховної влади. На гранях стели, в окремих малюнках і цілих композиціях зображені, по всій ймовірності, сцени з міфів, присвячені часам створення і освоєння світу. У вигляді Керносівського ідола простежуються зооморфні риси: хвіст на спині, часто зустрічається зображення бика на поверхні самої статуї. У пантеоні давньоарійських богів рисами образу бика найчастіше наділявся Індра – грізний воїн, охоронець і помножувач стад, бог грози.

Легенди і міфи

За легендами, колись в степах за дніпровськими порогами жили велікдони – велетенські істоти, під важкими кроками яких навіть кам’янисті схили гір стогнали. Життя їх проходило в густій темряві, адже світило в небі ще не сяяло. Коли ж раптом з’явилося сонце, велікдони переполошилися і, піднявшись на вершини степових курганів, почали плювати на вогненну кулю над головами. Але боги прокляли за це велікдонів і перетворили в кам’яних ідолів, які так і залишилися стояти на курганах…

Також давні легенди розповідають, що гігантські кам’яні ідоли, яким поклонялися степові народи, перед якими тремтіли могутні вожді і шамани, це, насправді, статуї космічних прибульців.. З покоління в покоління серед степовиків передавалися перекази про дивних істот, які спустилися з неба у великому і дивному  «закритому човні». А стародавні скульптори увіковічнили їхні зображення у камені. Своєрідна логіка в цьому є, адже якщо ретельно придивитися, деякі статуї дивним чином нагадують космонавтів, упакованих в скафандри – масивний прямий тулуб, велика голова – шолом без шиї. Одна з таких характерних статуй була знайдена на невеликому кургані в Придніпров’ї, неподалік від села Георгіївка, Запорізької області.

Половецькі баби навіть у  сучасних  людей викликали марновірний страх. У Луганській області (Свердловський район) у балці поблизу хутора Киселева стояла скеля зі стрімким, наче стіна, схилом, яка мала назву «Ікона». На ній височіла кам’яна баба, встановлена ще за часів панування в Дикому Полі половців. Тамтешні жителі боялися цього місця й обминали його. Наприкінці 1950-х років неподалік почалося будівництво шахти «Харківської-2». Через брак будматеріалів було вирішено висадити в повітря скелю й використати її уламки. Після цього в навколишніх селах ходили чутки, що в окрузі з’явилася «чорна жінка», котра віщувала біду за скоєне осквернення і проклинала всі шахти краю.

Підготувала Дарина Сухоніс

за матеріалами Інтернет-джерел

Залишити відповідь