Людмила Діннік: «Допомагаємо людям повністю перезавантажитись»
Можливість отримувати більше допомоги та створити кращі умови для внутрішньо переміщених осіб стала поштовхом для відкриття Громадської організації «Джерело підтримки», яка працює у Дніпрі. Крім облаштування прихистків та допомоги з інтеграцією ВПО в життя громади, організація є співзасновником «Спілки прихистків України», а голова ГО Людмила Діннік – член Ради ВПО міста. В ексклюзивному інтерв’ю «Вістям» вона розповіла про те, як волонтери обмінюються досвідом та що планують на найближче майбутнє.
ПЕРШІ ДНІ
– Давайте повернемось до лютого 2022 року. Розкажіть, що робили в перший день повномасштабного вторгнення рф, як зорганізувалися з однодумцями?
– Два роки тому я була директоркою Дніпровського будинку мистецтв, і коли 24 лютого почалося повномасштабне вторгнення рф, запропонувала нашому керівництву відкрити штаб допомоги в закладі. Ми швидко згуртувались і уже через день допомагали постраждалому населенню і військовим. Збирали речі, харчі та ще багато чого. Працювали спільно з координаційним штабом волонтерів Дніпра. Незабаром зіткнулись із тим, що в місто приїжджали дуже багато внутрішньо переміщених осіб (ВПО), які не знали, де їм поїсти, переодягтися тощо. Поруч із нами знаходилась будівля – колись це було кафе, але нині зачинене на ремонт. Я звернулась до його власника, попросила, щоб він нам надав приміщення для того, щоб ми там організували їдальню, в якій могли б харчувати безкоштовно ВПО, волонтерів, котрі працювали в будівлі і приймали вантажі. І власник охоче погодився. Ми швидко облаштували столову.
– Як виникла ідея організувати прихистки для переселенців?
– Власник будівлі, в якій ми створили їдальню, дуже хотів бути корисним та допомогти. У нього було ще одне приміщення, він нам його показав. Я зрозуміла, що там можна обладнати прихисток і поселити людей. Та у нас, крім житла, не було нічого. Тоді ми звернулись до управління культури Дніпровської міськради. Нам надали деякі меблі, розкладачки, населення допомогло своїми речами, і так організували перший прихисток. Далі нам запропонували ще кілька офісних приміщень, в яких ми змогли розмістити людей. Потім звернулись до адміністрації одного із заводів і вони надали нам чотириповерхівку для організації прихистку. Та згодом люди повернулись до роботи, з офісних приміщень довелось виїхати, і нині наша ГО опікується двома прихистками.
«ДЖЕРЕЛА ПІДТРИМКИ»
– Як вирішили сформувати ГО та коли, власне, зорганізувались як офіційне об’єднання?
– Без юридичної особи, тобто без офіційно зареєстрованої громадської організації ми не могли б отримувати допомогу міжнародних донорів, подаватись на ґранти. Тож офіційно вирішили зареєструвати наше ГО і вже у червні 2022 року стали «Джерелами підтримки». Ніхто з нас на той час не збирався займатися громадською організацією на постійній основі, але саме можливість отримувати більше допомоги та створити кращі умови для ВПО стала таким поштовхом, і ми сформували ГО. Головна наша мета – допомога постраждалому населенню. Спочатку ми тільки організували для людей прихистки, щоб вони не спали на підлозі на матрацах та мали дах над головою і харчі. Потім почали допомагати їм інтегруватись у життя громади, проводили багато заходів для цього.
– Тобто ви допомагаєте людині почати життя з чистого аркуша?
– У наших прихистках людина може жити стільки, скільки їй потрібно. Ми одразу облаштовували приміщення так, щоб у кімнаті люди могли селитись родиною, відчували себе зручніше психологічно. Не просто надаємо прихисток людям, а й можливість повністю перезавантажитись: знайти роботу, стати на ноги, підшукати нове житло. Основна мета – створити умови, аби люди могли рухатись далі.
– Скільки людей працюють у вашій громадській організації?
– Наша команда нараховує близько 20 осіб, серед них більшість – це переселенці. В одному із прихистків адміністраторка – переселенка, в іншому – і адміністраторка, і головний інженер – ВПО. Вони забезпечують функціонування прихистку.
ІНТЕГРАЦІЯ ВПО
– Яка кількість людей перебуває у ваших прихистках та звідки вони?
– Є різні напрями, але переважно – це Донецька та Луганська області. Нині тут близько 200 осіб. Багато наших мешканців не сидить на місці. Вони допомагають нам у заходах, волонтерять, дві наші мешканки дійшли до Ради ВПО Дніпровського району, декільком ми допомогли отримати мініґранти на відкриття власної справи: одна дівчина стала кондитером, інша отримала гроші на придбання інвентаря для занять з манікюру, третя купила на ці кошти швейне обладнання, шиє та ремонтує одяг.
– Розкажіть, будь ласка, більше про те, як ви допомагаєте інтегруватися в життя громади ВПО.
– Зокрема, проводимо заходи, які допомагають людям знайти роботу. Ми запрошували представників служби зайнятості, бізнесу; вони презентували свої підприємства та вакансії. Також приходили лікарі, які допомагали людям адаптуватись і розповідали, де вони можуть отримати медичні послуги. Ця робота ведеться постійно і системно. Багато проєктів було із психологами, також надавалась психологічна допомога дітям. Ми проводили чимало культурних заходів: улаштовували для ВПО екскурсії, водили на концерти, виставки тощо. Виявилось, що це досить актуально та потрібно, тому що вони, знайомлячись під час екскурсій із містом та історією, починали розуміти, чим ми живемо, яка наша культура. Багато людей казали, що тепер вони усвідомлюють, чому в Дніпрі відбувається саме так і як себе поводити, які пріоритети ставити у пошуку роботи. Ще організовуємо різноманітні спортивні та культурні заходи – щоп’ятниці в одному із прихистків проводиться дискотека, куди приходять і місцеві мешканці. Це теж допомагає людям знайомитися, спілкуватися.
– В одному із прихистків працює Центр інтеграції і дозвілля ВПО. Як виникла ідея його створити?
– Спочатку ми облаштували приміщення, де можна було проводити заходи для ВПО, а потім почали організовувати там зустрічі, спрямовані на професійний розвиток ГО, такий собі майданчик для обміну досвідом. На його створення ми отримали ґранти від донорів. Купили обладнання, меблі, залучили частину тренерів, багато заходів провели і на волонтерських засадах. Коли ми підвищуємо професійність громадського сектора – то це стає у пригоді нашим бенефіціарам – ВПО: здобуваючи знання, громадські діячі втілюють їх у життя. Тож утворився такий собі біфункціональний центр, де ми і допомагаємо, і самі навчаємося.
– Розкажіть про проєкти, які вдалось реалізувати за підтримки донорів.
– За підтримки фонду ЄС «Відродження» провели опитування серед ВПО, і це те, чим ми пишаємося. Це дало змогу дізнатись про проблеми, якими переймаються такі люди у Дніпрі. Ми запитували, чому вони потрапили до Дніпра, як і від кого отримували допомогу, там було багато різних питань. Ця інформація допомогла в плануванні нашої діяльності. Ми презентували дане дослідження на Регіональному форумі Ради ВПО.На нього звернули увагу і люди, які допомагають внутрішньо переміщеним особам зрозуміти, як і куди потрібно рухатись далі. Всі знають нагальні потреби, але, не маючи їх підтвердження, не можна цими знаннями скористатись. Також наше опитування стало доречним на Всеукраїнському форумі рад ВПО під час презентації концепції програми соціального житла для ВПО.
ПЕРШІ МЕШКАНЦІ
– Громадській організації допомагають тільки іноземні донори та виграні ґранти чи мешканці міста теж долучаються до допомоги?
– У перші дні повномасштабного вторгнення ми просто їздили по місту і, де могли, збирали дивани, техніку, речі тощо. Люди приносили допомогу у штаб. Потім звертались до донорів, які нам надавали гігієнічні та продуктові набори. Згодом почали привозити нам ліжка, матраци, меблі. Далі ми отримували ґранти. Наші мешканці сплачують благодійні внески – цими грошима ми ремонтуємо приміщення, розраховуємося за комунальні послуги. Використовуємо різні засоби, щоб успішно працювати.
– За ці два роки волонтерської діяльності, а потім у складі ГО що запам’яталось найбільше?
– Знаєте, нашого першого мешканця ми знайшли в театрі. Коли просили про допомогу з меблями, то Михайло Мельник із театру одного актора «Крик» віддав нам диван та крісло. І коли ми приїхали забирати меблі, то зустріли там хлопця-переселенця. Він приїхав у Дніпро і прийшов до театру тільки тому, що це було єдине місце у місті, яке він знав, – колись був на спектаклі у «Крику» з дівчиною. Ми запросили його до нашого прихистку. З нами волонтерить один чоловік – він сам із Бахмута. Коли жив там – допомагав військовим та волонтерам лагодити авто: мав власну СТО. І коли до нас завітала представниця іншого ГО, розговорилась із цим чоловіком і виявилось: коли вона з іншими волонтерами була в Бахмуті, то він ремонтував їм авто.
– Можливо, були ситуації, які дуже розчулили або, навпаки, порадували?
– Коли ще були їдальні, то до нас прийшов дідусь і так зрадів, що можна безкоштовно поїсти. Я дивлюсь, а він у жіночій куртці. У нас там був закуток, де люди приносили речі, і переселенці могли взяти собі, що потрібно. Я бачу цього дідуся, кажу йому, щоб вибрав собі інший одяг, а він плаче і не може повірити, що так можна. Розповів, що вибіг із будинку, схопивши перше, що потрапило до рук. Цей дідусь не розумів, що люди готові допомагати, підтримати і поділитись. І це було так зворушливо.
– Що вразило найбільше?
– Коли люди з Маріуполя кажуть, що їм пощастило: в їхньому будинку загинуло тільки 15 людей. Просто вдумайтесь у цю фразу?!. Це дуже страшно. Ще вразило, що маленькі діти вже знають, що таке втрачати рідних, і коли батьки від них відходять – вони бояться та починають плакати.
– Які плани у «Джерел допомоги» на майбутнє?
– Створити картку ВПО. Це ідея не наша, а депутата з Дніпра, він про неї розповів і нам вона сподобалась. Суть у тому, аби бізнес надавав знижки ВПО, які мешкають у прихистках, адже це найменш захищені категорії громадян, котрі не мають коштів винайняти житло. Ми намагаємося реалізувати проєкт, в якому вдалося б об’єднати представників соціально відповідального бізнесу, які готові надавати знижки і створити таку собі сервісну картку, щоб ВПО могли цими знижками користуватися. Ще один намір – це об’єднати прихистки не лише Дніпра, а й області та України. Ми плануємо й далі розвивати наші заходи, орієнтовані на допомогу та інтеграцію ВПО. Хочемо працювати більш системно.
ТАМАРА БЄЛКІНА,
ФОТО З ОСОБИСТОГО АРХИВУ ЛЮДМИЛИ ДІННІК