Микола Скліфосовський: це прізвище стало загальним «ім’ям» для медиків

Нещодавно виповнилось 187 років з дня народження одного з найвидатніших лікарів XIX століття – українського хірурга Миколи Скліфосовського. Немає жодної галузі в сфері медицини, в якій цей всесвітньовідомий фахівець не залишив би слід. Його винаходи і реформи дозволили врятувати мільйони життів. Крім того, Скліфосовський був людиною з великої літери, готовою завжди допомогти нужденним.

МРІЯВ СТАТИ ЛІКАРЕМ

Слідкуйте за нами в Telegram та Viber !

Микола Скліфосовський народився 6 квітня 1836 року на хуторі Карантин, що на південь від міста Дубоссари, яке на той час належало Тираспольському повіту Херсонської губернії (нині – це територія невизнаної Придністровської Молдовської Республіки). Батько працював писарем у місцевій конторі. Мати займалася вихованням «орди» з дванадцяти дітей – Микола був дев’ятим. Є припущення, що справжнє прізвище сім’ї було Скліфос: наче предки прибули з Греції, але батьки й діти грецької мови не знали і спілкувались українською.

Дитинство майбутнього світила медицини було тяжким. Маленької зарплати батька ледь вистачало, щоб прогодувати родину. Після смерті дружини під час епідемії холери Василь Скліфосовський був змушений віддати молодших дітей до Одеського дитячого будинку. Незабаром він і сам захворів, а невдовзі помер, тож діти лишилися у сиротинці. Микола завжди тягнувся до знань і виявив надзвичайні здібності до навчання, що сприяло закінченню Одеської гімназії зі срібною медаллю. З дитинства хлопець мріяв стати лікарем, аби рятувати людей. Відмінний атестат та медаль дали змогу йому вступити на медичний факультет Московського університету, де він став учнем відомого хірурга Федора Іноземцева, що й визначило майбутню спеціальність – хірургію.

По закінченню університету Микола Скліфосовський повернувся в Україну. Кілька років працював земським лікарем, згодом був переведений до Одеської міської лікарні, де очолив хірургічне відділення. Удосконалюючи власні хірургічні навички, захистив докторську дисертацію і отримав ступінь доктора медицини.

ВІЙСЬКОВИЙ ДОСВІД

У 1866 році Микола Васильович поїхав за кордон. Упродовж двох років працював у Великій Британії, Німеччині та Франції. Саме тоді його увагу привернули роботи знаменитого хірурга і вченого Джозефа Лістера, який одним із перших довів необхідність стерилізації хірургічних інструментів і операційного приміщення. Важко уявити, але до середини ХІХ століття лікарі вважали стерильність шкідливою.

З початком австрійсько-прусської війни, Скліфосовський відправився на фронт, а після укладення миру повернувся до Одеси. У 1870 році, за рекомендацією видатного хірурга Миколи Пирогова, отримав запрошення очолити кафедру хірургії Київського університету. Однак у Києві пробув недовго: через загострення міжнародної обстановки і початок французько-прусської війни знову вирушив на фронт. Його знання і руки врятували близько 10 тисяч поранених.

Лікарі та сестри підтримували сили Миколи Васильовича тим, що між окремими операціями давали йому кілька ковтків вина. Згодом він знову повернувся до мирного життя, але цього разу до Петербурга, де був запрошений до Медико-хірургічної академії – єдиного навчального закладу, що готував військових лікарів. Там він працював упродовж 5 років, а потім знову подався на війну – спочатку на балканську, а згодом і на російсько-турецьку 1877-1878 років. Він уперше запропонував лікувати поранених у ділянці грудної клітки на місці, без транспортування. Надавав солдатам практичну допомогу під кулями противника, за що його поважали і шанували. Водночас був консультантом Червоного Хреста, поєднував роботу хірурга з організаторською діяльністю.

ВАЖЛИВІ СПРАВИ

Покинувши поля битв, Скліфосовський став професором Московського університету й очолив хірургічну клініку. Попри те, що заклад був занедбаним, Миколі Васильовичу вдалося швидко перетворити його на один із найкращих лікувальних закладів Європи. Після цього Скліфосовський став пропагувати серед колег найновіші наукові досягнення, створив Товариство російських лікарів, ініціював перші з’їзди хірургів. Найбільший резонанс мав XII Міжнародний з’їзд у 1897 році, який зібрав видатних учених із багатьох країн.

Після відвідин клініки Скліфосовського німецький фізіолог Рудольф Вірхов сказав: «Ви стоїте на чолі установи, якій заздрять інші народи Європи». Також Микола Васильович заснував періодичні видання – «Хірургічний літопис» і «Літопис російської хірургії». Щоб вони стали доступними для колег-практиків, витрачав значні суми з власних кош­тів. Попри популярність, світило медицини був дуже скромною людиною – не терпів галасу навколо свого імені.

Коли вирішили відзначити 25-річчя його діяльності в університеті, категорично відмовився від урочис­тостей, що не завадило надходженню вітальних листівок з різних країн світу. У 1884 році Микола Васильович був обраний почесним членом Полтавського товариства лікарів.

ЗНЕДОЛЕНА РОДИНА

Видатні досягнення зробили професійний шлях Скліфосовського практично безхмарним, проте в особистому житті він зазнав багато горя. Можна сказати, що лікаря, який урятував безліч людських життів, пере­слідувала смерть. У 24 роки через тиф пішла з життя його перша дружина Єлизавета, залишивши чоловіка одного з трьома маленькими дітьми.

Другою дружиною стала їхня гувернантка Софія, яка мала дворянське походження й вищу музичну освіту. Вона народила йому ще чотирьох дітей, і саме з нею Микола Васильович прожив до кінця свого життя. Софія ніколи не ділила сімох дітей на своїх і чужих, завжди і в усьому допомагала чоловікові і вправно господарювала. Здавалось, ніщо не передбачало страшних випробувань, які випали на долю родини і були пов’язані з втратою всіх дітей.

Трирічним захворів і помер Борис; туберкульоз нирок забрав життя Костянтина, який не дожив до 17 років. Моторошна історія сталася з Володимиром, студентом Петербурзького університету, який захопився політикою. Після вступу до таємної терористичної організації він не зміг виконати завдання щодо вбивства друга сім’ї Скліфосовських, полтавського губернатора, і покінчив життя самогубством. Володимирові було 16…

Одного за одним подружжя втратило синів – Миколу, який загинув на російсько-японській війні, й Олександра, що зник безвісти в роки революції. Нещадною була доля і до доньок. Є припущення, що Софія втопилася у річці. Тамара 17 жовтня 1919 року загинула разом із хворою матір’ю, перебуваючи у сімейному маєтку. У Софії Олександрівни був папір за підписом Леніна про те, що на сім’ю Скліфосовського репресії не поширюються, та, незважаючи на це, «червоні» по-звірячому вбили обох жінок. Чоловіку і дітям Тамари, Надії та Ользі пощастило своєчасно виїхати за кордон.

ОСТАННІ РОКИ ЖИТТЯ

Якщо зі смертю Бориса та Костянтина від хвороб Скліфосовський міг упокоритися, то трагедія з Володимиром його підкосила. У 1902 році відомий хірург через стан здоров’я пішов у відставку та вирішив остаточно оселитися у своєму маєтку «Відрада» поблизу села Яківці (нині є частиною Полтави). Трохи оговтавшись, активно займався громадською діяльністю та благодійством: власним коштом побудував школу для сільських дітей.

Приміщення розташували на вигоні, спільному для селян і садиби Скліфосовських. Тут Микола Васильович висадив сад, який на міжнародній виставці плодівництва, що в 1894 році проходила у Петербурзі, назвали «Полтавською Швейцарією». Першим у цій місцині почав вирощувати хміль, купив у Баварії мініброварню.

Селян хірург лікував безкоштовно. На свої кошти побудував госпіталь для інвалідів російсько-турецької війни, в будівлі якого нині знаходиться Музей Полтавської битви. Його здоров’я все погіршувалося і 13 грудня 1904 року Скліфосовський раптово помер від інсульту у віці 68 років. Його поховали поруч із сином Володимиром, неподалік від місця сумнозвісної Полтавської битви 1709 року.

БЕЗПЕРЕЧНІ ФАКТИ

  • Найважливіша заслуга Миколи Скліфосовського – впровадження в хірургії антисептиків. Він перший у світі застосував розчин кокаїну як знеболювальне під час операцій на ротовій порожнині. Власноруч сконструював апарат, завдяки якому під час хірургічного втручання підтримувався наркоз, що дало змогу оперувати довше: до того складні операції тривали 5 хвилин.
  • Лікар ввів поняття «замок Скліфосовського», що передбачає закріплення зламаної стегнової кістки металевими швами, і впровадив у хірургію рентгенологічні дослідження. Крім того, запропонував проводити оперативні лікування онкологічних захворювань щелеп, язика, шлунка, гриж черевної стінки, мозкових гриж і гінекологічні операції. Скліфосовському належить розробка методики операцій і показань для лікування недуг сечо­видільної системи.

КОРОТКО КАЖУЧИ, СКЛІФОСОВСЬКИЙ
Більшість громадян пам’ятає, як герой Юрія Нікуліна у комедії «Кавказька полонянка, або Нові пригоди Шурика» звертається зі словами «Коротко кажучи, Скліфосовський» до «санітарів» Шурика і його друга, намагаючись перервати «лекцію» про ящур. Фраза миттєво стала популярною на випадок, коли треба перервати тривалу і нудну промову. Сам Микола Васильович був небагатослівним і завжди чітко висловлював свої думки.

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)

Більше на нашому каналі в  YouTube, та на сторінках у  Facebook, Instagram!