На війні журналістка… не жінка? Кожна з нас відповідає на це питання самостійно
Однак тема „Безпека жінки на війні” виникла на виклик часу та як продовження своєрідного практикуму у Дніпровському Центрі журналістської солідарності, що діє при обласній організації Національної спілки журналістів України – безпекових навчальних заходів для всіх, кому належить слугувати країні професійно в тилу й на передовій.
Війна вимагає говорити про святий обов’язок журналістки зберегти себе як жінку. Надто ж у віці, коли ще діти не народилися.
Тож речниця від повітряного командування „Схід” Ірина Баранова, начальник групи контролю бойового стресу Дніпровської зенітної ракетної бригади, капітан Марія Ткаченко та військовий журналіст, спецкор Інформаційного агентства МОУ „Арміяінформ”, полковник Тарас Грень надали чимало корисних порад і навели низку прикладів із практики.
Військові експерти закликали нас усвідомити головне: слід реалістично визначитися, де від „Я” на цій війні буде позитивний результат. Насамперед варто випробувати себе на спроможність автономно працювати в зоні підвищеного ризику. Бронежилет і все до самозабезпечення — це вантаж, який не всім по силі. Ще й психологічні понадвантажі… Неготовність визнати, що випробування стресом не уникнути, а то й не витримати… Не обійтися без фахівця, спроможного надати психологічну та моральну допомогу.
Чи спроможні журналісти винайти особисті методи убезпечення роботи в умовах війни? У нас головне за будь-яких обставин: „Іду на довіру”.
Зокрема, головна редакторка тижневика „Степова зоря” з Петропавлівки Ірина Ситнік працює впритул з читацькою аудиторією. Журналістка знає, від кого випромінюється сяйво зустрічного руху. Радість зустрічі з тими, чиєї довіри заслуговує, надихає й надалі спілкуватися зі своїми читачами лише мовою правди, адже повага й увага людей завойовується роками, а втрачається миттєво через єдине слово неправди. Ірина Ситнік поділилась з колегами власним досвідом журналістської роботи на Сході України, ближче до лінії фронту.
Під час зустрічі в Центрі журналістської солідарності за темою „Безпека жінок-журналісток в умовах війни” всіх нас інформували, консультували й колеги, тобто ми — самі себе.
До взаємозацікавленого спілкування слід іще й додати третій номер видання „Ми з України”, бо жінки там представлені яскраво й переконливо. Тему нашої захищеності варто вивчати за виданням „Посібник з безпеки для журналістів”. Усю цю друковану продукцію мають активісти ДОО НСЖУ, а хто ще не заробив отаке заохочення за власну активність, може звернутися до КЗК „Дніпропетровська обласна універсальна наукова бібліотека імені Первоучителів слов’янських Кирила і Мефодія”. Там усе це до послуг зацікавлених, а відтак — стимул до активності.
Наталія АБРОСИМОВА
