Набережна у Дніпрі: невідомі факти про фантастичне місце

Щасливе Дніпро, що має довгу красиву набережну. Тим більше, що  такі міста найчастіше стають відомими й впливовими славетними полісами, а їхні жителі дарують світу чудові таланти та знаменні відкриття. У чому ж секрет? «Вісті» вирішили запросити наших читачів у подорож набережною, і почнемо цей шлях із часів Катеринослава й Дніпропетровська.

Гомін над пристанню

Нині набережна нашого міста «одягнена» у плитку, «закута» у цемент, та ще з одного боку забудована сучасними багатоповерхівками. На початку ж XIX ст. центральна прибережна смуга Катеринослава мала інший вигляд — тут панували пристані, лісові склади, гули пилорамами лісопильні заводи… У путівнику 1910 року зазначалося: «Берег Дніпра від залізничного моста, закінчуючи Ливарною вулицею, — один суцільний лісовий склад. Це центр лісового ринку, де відбувається продаж, скупка і розпилювання лісу. На березі — кілька лісопилок, завалених удень і вночі роботою, особливо в літній час». Дивуєтеся? Нічого дивного немає! Раніше береги Дніпра та Самари мали інший вигляд — їх забирали в «полон» столітні ліси, в яких домінували дуби. Та, як бачимо нині, завдячуючи безжальному техногенному виру, ці ліси знищені. Тож і торгівля лісом, яка до кінця XIX ст. була важливим складником економіки Катеринослава, згодом припинилась. А набережна поступово стала міняти обриси.

Зауважимо, що до початку XX століття виходу до берега практично не було. Потім його облаштували на
вул. Йорданська (Коцюбинського) для проведення свята Хрещення. Однак вхід у цей «прибережний рай» мав не кожен, а лише громадяни зі статусом. Тут для представників вищої катеринославської спільноти влаштували платні закриті купальні, до яких вели довжелезні дощаті містки, бо вони розміщувалися за 20 метрів від берега.

Захисний бар’єр

На початку 1930-х років прибережна територія, як і раніше, являла собою скупчення промислових підприємств, пристаней і торгових приміщень, а вздовж неї курсував поїзд. Та поступово зміни наближалися. Цьому сприяла розробка в 1933 році нового генерального плану Дніпропет­ровська й спорудження ДніпроГЕСу, яке вплинуло на рівень води у Дніпрі. Тож на набережній, яка згідно з планом  мала виконувати функцію захисного бар’єру від повеней, звели підпірну стінку. Загалом у керівників «країни Рад» були на Дніпропетровську набережну великі плани. Вони хотіли звести тут шикарний адміністративно-культурний центр. Родзинкою мав стати величезний будинок Червоної армії із залом для глядачів на 900 місць, сценою з порталом заввишки 13 метрів і оркестровою ямою, розрахованою на 60 осіб. Та війна завадила здійснитися цьому проекту вже на початку його реалізації. Справжня ж набережна з’явилася в нашому місті лише в 60 — 70-х роках. В історії її появи особливу роль відіграли керуючий трестом «Дніпроспецбуд», головний ідеолог і реалізатор проекту Борис Мільман  і видатний архітектор (автор архітектурного рішення) Володимир Зуєв.

Вважають, що саме Мільман запропонував ідею будівництва набережної. Було це так: одного разу він запросив головних спеціалістів тресту прогулятися на катері по Дніпру та, нібито ненароком, мовив: «А якщо набережну побудувати?» — згадують ветерани-будівельники Іванов і Розенберг.  Мільман, показуючи рукою вздовж берега, додав: «Тут широку дорогу прокладемо. А там тролейбус піде».

Лебідь Дніпра

Будівельникам знадобилося багато сил, щоб ліквідувати численні болотисті ділянки набережної, розчистити багаторічні звалища, знести застарілі споруди. Врешті-решт, з’явилися багатоповерхові житлові та адміністративні будівлі. Одним із перших був дев’яти­поверховий будинок інституту «Укргіпромез». А в 1968 році відчинив свої двері й готель «Дніпропетровськ». Чергове ж капітальне оновлення цент­ральної частини набережної відбулося вже в 2005 році: тоді повністю реконст­руювали ділянку між Центральним мостом і Фестивальним причалом. У той же час поруч у дніпровських водах з’явився унікальний фонтан «Лебідь», який може змінювати режими роботи, «махати крильми» й обертатися. За повної потужності висота струменя «Лебедя» досягає 50 м — це дійсно вражає!

Тож історія набережної Дніпра-Катеринослава триває. Можливо, за кілька років ми побачимо ще більш значущі зміни. Проте хочеться сподіватися, що природна краса домінуватиме й не буде зруйнована вкрапленнями сучасної архітектури та принижена технічними новаціями.

Анфіса Букреєва