Наш обов’язок – зберегти українське село (Фото)

Так вважає герой нашої розповіді Віктор Анатолійович Дубовик, голова СФГ «Україна-2000», депутат обласної ради від Васильківського району, народжений у селі Дубовики, де 15 серпня і зустрів своє 55-ліття. А 15 січня 2020-го він зустрічатиме теж у рідному селі 30-ліття своєї відданої праці землі та людям, з яких два роки – як учений агроном і 28 – як керівник господарства.

Я запитала Віктора Анатолійовича Дубовика, чи любить він свій день народження, то почула ось що: «Пам’ятаю своє дитинство, батьки до пізнього вечора у колгоспі, а мені та старшій сестрі Світлані – робота по домашньому господарству. Увечері батько і мама скажуть «З днем народження», дідусь Олексій Петрович Дубовик дасть мені рублика, от і все. Тепер то сім’я моя дружна, колеги по роботі, друзі щиро вітають, а от спогади дитинства не зникають. І від того буває нерадісно на душі».

Але то був уже 27 день серпня, коли у СФГ «Україна-2000» проходив традиційний семінар по вирощуванню гібридів соняшника та кукурудзи на демонстраційних полях, де дане господарство займається цією справою близько 15 років. Їдуть сюди подивитися і обрати для своїх малих чи великих господарств кращі зразки сільгоспвиробники з Васильківського і сусідніх районів, відбувається професійне спілкування із представниками різних компаній, які займаються селекцією технічних культур, які дають характеристики кожному гібриду, дивлячись на його поведінку в зоні ризикованого землеробства. Тож розмова з Віктором Анатолійовичем продовжиться і далі, а допоки він спілкувався з прибулими колегами, у мене була можливість поговорити з учасниками семінару про господаря і господарство, про агрономічну службу, яка займається дуже відповідальною справою так давно. Отож, до слова запрошую спершу головного агронома СФГ «Україна-2000» Васильківського району Романа Богдановича Козія: «Я вдячний долі, що привела мене в це господарство і до мудрого керівника Віктора Анатолійовича, ми обоє учені агрономи, разом вирішуємо різні питання в рослинництві. І семінар для нас – це як практичне пояснення, для колег серйозної роботи над районуванням двох важливих культур, традиційних для України. Усе робимо по технології, вносимо добрива порівно на кожен гектар, сіємо в один день – як цього разу 3 травня, хоча липень, як правило, засушливий. І на демонстраційних полях, де показано 75 гібридів соняшника і 40 гібридів кукурудзи, це відразу помітно. Але усі відзначають і культуру наших полів, і здоровий вигляд кожної рослини, а це все праця не одного дня і до того ж нелегка. Та цю діяльність обрав Віктор Анатолійович, а ми з ним поруч підтримуємо і працюємо відповідально, як він. Ми вирощуємо 600 га соняшника високоолеїнового сорту з наших загальних 2200 га. Хочу похвалитися, що цього року порадувала нас озима пшениця, давши по 51,7 цнт з га. То як же можна не любити рідну землю – нашу годувальницю. Ми ділимося з колегами своїми здобутками, самі цікавимось здобутками інших, не зупиняємось на досягнутому, благо маємо особливого керівника, який живе селом, допомагає йому в усьому – це наш Віктор Анатолійович Дубовик, справжній український господар. Тож і бажали йому тільки здоров’я на його ювілей».

Валерій Михайлович Нецик, начальник відділу АПР Васильківської РДА: «Демонстрація гібридів технічних культур дає можливість фермерам обрати якнайкращі зразки соняшника чи кукурудзи, випробувані у СФГ «Україна-2000» і де завжди відчутна культура землеробства, яку забезпечує новітня техніка, керована професіоналами, а ще тут обов’язково дотримуються високих технологій і працюють тільки добросовісні люди. Недаремно ж кажуть, що який батько, такі в нього й діти – який керівник, такі й спеціалісти. А Віктор Анатолійович Дубовик – талановитий, відповідальний, успішний голова і увесь його колектив такий же. Тому й ладиться все, за щоб не взялися у СФГ «Україна-2000». Хто б не заїхав у Дубовики, дивується, як можна було так окультурити село і зробити з нього як райцентр. Віктор Анатолійович – ще й депутат обласної ради, допомагає своїм землякам вирішувати нелегкі проблеми. А це дуже важливо у нашому неспокійному світі».

Євген Вікторович Филь, заступник директора СФГ«Прогрес»: «Ми сусіди, одна межа на два господарства, але ще й друзі, одні у нас турботи про землю і село. Допомагаємо одне одному в усьому, радимося із Віктором Анатолійовичем, і з Романом Богдановичем, а поїздка на семінар – це як закон, користуємося їхніми успіхами у вирощуванні соняшника».

Дмитро Євгенович Ушаков, директор ТОВ «Авангард»:

«Хочу сказати про свого друга і соратника Віктора Анатолійовича Дубовика – це особлива людина уже в тому, що він цінує дружбу, а семінари проводить для нашого з ним спілкування, щоб побачитися з нами, поділитися тим, що вдалося досягти в господарстві. Він любить своє рідне село. Це справді генофонд України, бо на таких, як Віктор Анатолійович, та і я ж такий, тримається  земля і українське село. Головне – дати людям роботу, щоб не їхали в Польщу, або іще далі, а доглядали прабатьківську землю. І ми обоє солідарні в тому, як же можна продавати наш найкращий чорнозем, де ще живуть люди, а що з ними буде… А ми ж обоє учені агрономи думали, коли вчилися, що продовжимо долю своїх батьків у рідній стороні – Віктор – у Дубовиках, я – у Вербівському. А семінар, як завжди на висоті, було що побачити і що взяти на замітку. Другу своєму зичу здоров’я і успіхів».

Микола Миколайович Осипчук, голова СФГ «Три Н»:

«Приїжджаю сюди не вперше і  не вперше саме за наукою, щоб почути від учених їхнє слово, а ще від господаря Віктора Анатолійовича Дубовика і головного агронома Романа Богдановича Козія професійні поради, як виростити найвищий урожай цих культур. Бо в мене ж сімейне господарство, невелике, але хочеться кращого насіння, я вже й відібрав кілька зразків, сфотографував, сім’ї покажу. Добру справу започатковано у СФГ «Україна-2000» для нас і для інших. Бажаю тільки успіхів талановитим людям, з якими мене звела моя доля».

Усі помітили, що розповідали про вирощені гібриди від різних компаній досить молоді грамотні люди, з деякими відбулося спілкування.

Максим Асафович Оруджов, менеджер з регіонального розвитку в Дніпропетровській області, компанія «Лімагрейн Україна»:

«Ми представили 6 гібридів соняшника. І я вперше тут, у СФГ «Україна-2000», познайомився з головою Віктором Анатолійовичем Дубовиком, головним агрономом Романом Богдановичем Козієм – які пречудові люди, як вони все знають, як все досконало зробили на демонстраційному полі, що обов’язково звернули увагу на використану технологію вирощування, доглянутий грунт, особливий підхід до вибору гібридів, на те, що все підряд, а ще відчутно було у всьому відповідальність усього колективу за взяту ними роботу. Я зустрічав різних господарів за свій ще молодий вік, але Віктор Анатолійович – особливий, у нього навіть погляд батьківський І це правда».

В’ячеслав Олександ­рович Суров, теж менеджер:

«Три роки ми уже знайомі з цим господарством, його керівником і агрономічною службою. Приємно, що з роками з’являються на демполях нові зразки гібридів, які може побачити і навіть посмакувати насіниною кожен бажаючий мати теж у себе такий результат».

А тепер слово найменшому сину Віктора Анатолійовича Дубовика, майбутньому ученому агроному, як і його тато – Владиславу Вікторовичу.

«Я вже третьокурсник ДДАЕУ, але практика цього літа була першою у СФГ«Україна-2000». Я виріс у селі Дубовики біля дідуся і бабусі, часто їздив на комбайні з комбайнерами, а тато мій уже тоді був головою. Мене вабило широке пшеничне поле, аж дух перехоплювало, коли лягали скошені колоски під комбайн. А на току любив пірнати ногами і руками у гори пахучого зерна, а ще посидіти на них зверху. Практика -то вже не дитинство, хоча воно не дало мені іншого вибору, як тільки вчитися на агронома. Їздив зі старшим агрономом на посіви ріпаку, учився визначати вологість зерна, його класність, допомагав брату Олександру, він у нас теж агроном. Почути на семінарі щось розумне -це теж цікаво, демонстраційне поле – різнобарвне, на ньому видно кожен гібрид окремо, якщо знаєш і придивляєшся. Я задоволений практикою, хоча було нелегко звикнути рано вставати і щодня їхати з татом на «наряд». І дні минули недаремно. Багато чого зрозумів з настанов тата Віктора Анатолійовича, мого першого керівника, будемо так вважати, Романа Богдановича, старшого брата Олександра, комбайнерів, з якими я любив скуштувати найсмачнішого степового борщу, а ще на 55-ліття голови СФГ «Україна-2000» Віктора Анатолійовича Дубовика бажали усі разом здоров’я, здоров’я і здоров’я».

Я розпочала цю повість із одкровення нашого головного героя і як заключний акорд – це про життя і роботу в рідному селі (яке теж носить ім’я великого роду) – Віктора Анатолійовича Дубовика, українського господаря, велику людину у великих справах своїх для збереження рідної землі, рідного села, рідних селян.

«Маю хорошу дружину на ім’я Світлана, маю трьох дітей, про яких хочеться сказати так: старша дочка Лєна могла бути юристом після закінчення Харківської юридичної академії імені Ярослава Мудрого, але рідне село її не відпустило далеко від батьків, і від долі, яка трапилася їй у сусідньому селі, – це наш зять Костя Костенко, молодий фермер, а в них виростають дочки Юля (11 років), Аліна (7 років) і синок Єгор (1 рік). Робота для неї є у селі Дубовики, де працює і мій середній син Олександр, учений агроном, його дружина Юлія – головний бухгалтер СФГ «Україна-2000» і найменший мій син Владислав уже пройшов першу практику, чекаю його в рідне господарство після закінчення університету теж уже вченим агрономом. Село Дубовики, скажу я вам, унікальне, бо тут є робота для 300 людей, створена об’єднана територіальна громада з моєю допомогою, є інтернат, де працює 130 спеціалістів, ще 70 працює у нашому господарстві. Маємо школу, фап, пошту, магазини, бібліотеку, збудували церкву, де проходять служби кожної суботи і на великі православні свята. Скоро плануємо поставити дзвони. Буде пожежна частина, є вже спецмашина, буде свій комунгосп. Отож для кожного керівника мусить бути один закон: не скаржитись, а робити добре для села, щоб воно не зникло з лиця землі. А депутатська робота теж нелегка. Хоч і виділяє обласна рада на рік 500 тисяч гривень на допомогу нужденним, але перша половина повинна призначатись для лікування тяжкохворих, а друга – на підтримку шкіл, дитсадків, будинків культури, які ще збереглися. Доводиться на прийомах громадян багато чути людського горя і це тяжко, але допомога іде по можливості. Ви питаєте, чи змінився мій характер за ці великі й нелегкі роки, думаю, що основа батьківського характеру міцна, не дає розслаблятися, хоч у батька був трактор, комбайн і земля, а у мене – і земля, і люди, і економіка, та щоденна турбота про село, щоб воно жило. Дороги робимо за рахунок господарства, уже 8 км відремонтовано, віримо, що той відрізок найважчої дороги до Дубовиків держава допоможе капітально обновити. Але все в наших руках, кивати на когось не годиться. Адже Україна є скрізь – і в Дубовиках, і у Васильківці, і в Дніпрі. Подбаймо про дітей, вирощувати яких треба у любові до людей, до землі, до рідного дому. Без цього життя щасливого не може бути. Я в цьому впевнений».

Слухала б і слухала правдиве слово господаря землі, якби ж то прислухались до них такі ж як і я, та й запам’ятали, та й навчили простої мудрості селянина і своїх дітей та онуків, може б щасливіше і радісніше усім тоді жилося. То хіба це було б погано, та ні – це було б добре. Мудрі люди точно знають, що за добро сам Всевишній додає і здоров’я, і віку. Бажаю і я Віктору Анатолійовичу Дубовику, нашому земляку і великому українцю подальших щасливих днів і молодих років, бо він у нас особливий, хоч він сам над цим і не задумується, виконуючи просто свій обов’язок на землі – жити і працювати за законом совісті.

Лілія Данилюк,
фото Сергія Хорошилова