Новомосковська об’єднана ДПІ інформує

Згідно з п. 44.1 ст. 44 Податкового кодексу для цілей оподаткування платники податків зобов’язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов’язаних із визначенням об’єктів оподаткування та/або податкових зобов’язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов’язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим зазначеного пункту, забороняється (лист№ 742/11/13-11).

Слідкуйте за нами в Telegram та Viber !

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Тобто для підтвердження даних податкового обліку до уваги можуть братися лише ті первинні документи, які складено в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону про бухоблік господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов’язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Особливу увагу слід звернути на дослідження обставин реальності здійснення господарських операцій платника податку, на підставі яких таким платником було сформовано дані податкового обліку. При цьому приймати на підтвердження даних податкового обліку можна лише достовірні первинні документи, які складено в разі фактичного здійснення господарської операції.

ФАКТ ЗДІЙСНЕННЯ ГОСПОДАРСЬКОЇ ОПЕРАЦІЇ

З метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об’єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з ПДВ судам належить з’ясовувати, зокрема, такі обставини:

  • рух активів у процесі здійснення господарської операції;
  • установлення спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції;
  • установлення зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Дослідження первинних документів

Рух активів у процесі здійснення господарської операції при перевірці має важливе значення. При цьому дослідженню підлягають усі первинні документи, які слід складати залежно від певного виду господарської операції: договори, акти виконаних робіт, документи про перевезення, зберігання товарів тощо.

Крім того, необхідно перевірити:

  • фізичні, технічні та технологічні можливості певної особи до вчинення тих чи інших дій, що становлять зміст господарської операції;
  • наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, у тому числі транспортних засобів для перевезення або виробництва, приміщень для зберігання товарів тощо, якщо такі умови необхідні для здійснення певної операції;
  • можливість здійснення операцій з відповідною кількістю певного товару у відповідні строки з урахуванням терміну його придатності, доступності на ринку тощо;
  • наявність відповідних ліцензій та інших дозвільних документів, необхідних для ведення певного виду господарської діяльності.

Установленим обставинам слід давати оцінку з урахуванням усіх доказів у справі в їх сукупності. Зокрема, відсутність ліцензії чи іншого дозвільного документа не є безумовним доказом неправомірності вчиненої господарської операції. Однак ця обставина може вказувати на те. що від повідна особа не мала можливості та на лежної кваліфікації на здійснення певних дій, а отже, і на їх можливу відсутність.

Спеціальна податкова правосуб’ектність учасників

Установленню спеціальної податкової правосуб’єктності учасників господарської операції підлягає статус постачальника товарів (послуг), придбання яких є підставою для формування податкового кредиту та/ або сум бюджетного відшкодування з ПДВ. Особа, яка видає податкову накладну, повинна бути зареєстрованою як платник ПДВ на момент вчинення відповідної господарської операції.

При цьому для висновків про наявність порушень податкового законодавства в діях платника податків в обов’язковому порядку необхідно з’ясувати можливу обізнаність такого платника у правовому статусі його контрагентів (відсутність реєстрації їх як платників ПДВ, відсутність у відповідних по садових осіб чи інших представників контрагента повноважень на складання первинних, розрахункових документів, податкових накладних тощо. Відповідні обставини може бути з’ясовано, зокрема, з використанням даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб — підприємців, а також офіційно оприлюднених даних щодо анульованих свідоцтв платника ПДВ.

Підстави для формування витрат і податкового кредиту

При установленні зв’язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку в обов’язковому порядку необхідно досліджувати наявність господарської мети при вчиненні відповідних дій платника податку. Перевірці підлягають доводи податкового органу, що свідчать про відсутність ділової мети у діях платника податку, зокрема у разі подальшого продажу придбаного товару нижче за ціну придбання; придбання товарів (послуг) у посередників за наявності прямих контактів з їх виробниками; придбання послуг, використання яких не може мати позитивного впливу на результати господарської діяльності платника податку тощо. Судам слід враховувати, що для підтвердження права платника податку на формування витрат та/або податкового кредиту з ПДВ достатньо наявності мети використання товарів та послуг, що ним придбані, незалежно від фактичних результатів такого використання.

Слід зауважити, що вищезазначене відповідає нормам Податкового кодексу.

Так, податковий кредит — сума, на яку платник ПДВ має право зменшити податкове зобов’язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Податкового кодексу (пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 Кодексу).

Згідно з п. 198.3 ст. 198 зазначеного Кодексу податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з:

  • придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг;
  • придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв’язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованим в Єдиному реєстрі податкових накладних/розрахунків коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими п. 201.11 ст. 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку контролюючим органом суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними у абзаці першому п. 198.6 ст. 198 Кодексу документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Тобто необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою використання їх в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином- складеними первинними документами, що відображають реальність здійснення господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Відповідно, витрати на придбання товарів/послуг здійснено без мети їх використання у господарській діяльності або їх придбання поза межами господарської діяльності платника податків не дають права на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

АНАЛІЗ РЕАЛЬНОСТІ ГОСПОДАРСЬКОЇ ОПЕРАЦІЇ

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу.

До таких обставин, зокрема, належать:

  • неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг;
  • нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
  • відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
  • облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;
  • здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Як уже зазначалося, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій (частина перша ст. 9 Закону про бухоблік).

Таким чином, аналіз реальності здійснення господарської діяльності повинен проводитися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Пропонуємо розглянути судову практику з вищезазначених питань.

 ЗАНИЖЕННЯ ПОДАТКУ НА ПРИБУТОК ТА ПДВ

Суть справи. Первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарської операції за договорнши відносинами між Т08 «П» та його контрагентами, містять лише загальні відомості та жоден з них не несе в собі докази реального виконання господарської операції з урахуванням їх специфіки.

Судове рішення

Як установлено судами у справі № 815/2592/13-а, контролюючим органом було проведено иевиїзну документальну перевірку ТОВ «П» з питань взаємовідносин з ТОВ «С», ТОВ «Р» і ТОВ «В» за період з 01.01.2010 р. по 31.12.2011 р., за результатами якої складено акт від 17.08.2012 р. та встановлено порушення позивачем вимог: підпунктів 7.2.3 та 7.2.6 п. 7.2, пп. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону про ПДВ (чинного на час виникнення спірних правовідносин), пунктів 198.1 та 198.6 ст. 198, п. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу, в результаті чого занижено ПДВ у період, що перевірявся, на загальну суму 753 283 грн; п. 5.1, пп. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону про прибуток (чинного на час виникнення спірних правовідносин), підпунктів 14.1.27 та 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 138.2 ст. 138, пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу, в результаті чого занижено податок на прибуток в період, що перевірявся, на загальну суму 940 763 грн.

На підставі зазначеного акта податкової перевірки відповідачем 26.07.2012 р. було винесено податкові повідомлення-рішення, яким позивачу:

  • збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ у загальному розмірі 862 021 грн, з яких 753 283 грн — за основним платежем та 108 738 грн — за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами);
  • збільшено суму грошового зобов’язання з податку на прибуток у загальному розмірі 1 100 032 грн, з яких 940 763 грн — за основним платежем та 159 269 грн — за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Враховуючи дані акта перевірки від 17.08.2012 р., донарахування позивачу таких податкових зобов’язань здійснено на підставі висновків контролюючого органу про непрвомірність формування ним складу витрат і податкового кредиту з ПДВ щодо господарських взаємовідносин з ТОВ «С», ТОВ «Р» та ТОВ «В», оскільки, за твердженнями відповідача, правочини, укладені позивачем із зазначеними контрагентами, не спричиняють реального настання правових наслідків. обумовлених ними, та вчинено удавано з метою ухилення від сплати податків.

Суд першої інстанції, вирішуючи спір по суті та відмовляючи у задоволенні позовної вимоги, мотивував тим, що висновки контролюючого органу, викладені в акті податкової перевірки щодо порушення позивачем положень податкового законодавства, є обґрунтованими, оскільки позивачем не підтверджено документально належним чином оформленими первинними документами реальність здійснення господарських операцій, на підставі яких ним було сформовано спірні суми витрат та податкового кредиту, а тому оскаржувані податкові повідомлення-рішення не може бути визнано незаконними і вони не підлягають скасуванню.

Скасовуючи постанову суду першої інстанції та задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що відповідач як суб’єкт владних повноважень не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів касаційної інстанції не може погодитися з такою позицією суду апеляційної інстанції з огляду на таке.

Як установлено судами попередніх інстанцій та підтверджено матеріалами справи, у перевіреному періоді між ТОВ «П» було укладено низку договорів з ТОВ «С», ТОВ «Р», ТОВ «В» щодо виконання робіт, оренди технічних засобів та придбання товарно-матеріальних цінностей.

При цьому долучені до матеріалів справи первинні документи містять лише загальні відомості, але жоден із них не несе в собі докази реального виконання цих договорів з урахуванням їх специфіки.

Враховуючи, що матеріалами справи не підтверджено, а позивачем під час розгляду цієї справи не доведено реальності здійснення господарських операцій, колегія суддів погоджується з доводами контролюючого органу про порушення позивачем положень податкового законодавства, що призвело до безпідставного заниження податку на прибуток та ПДВ.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, відмовивши  у задоволенні позитивних  вимог ТОВ «П» у зв’язку  з їх  необгрунтованістю та безпідставністю.

БЕЗТОВАРНІСТЬ ГОСПОДАРСЬКИХ ОПЕРАЦІЙ

Суть справи. Первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не є достатніми доказами фактичного виконання операцій, виявлені ДНІ факти щодо фіктивної діяльності контрагента свідчать про безтоварність господарських операцій, що виключає правомірність їх відображення у податковому обліку товариства.

Судове рішення

Як установлено судами у справі № 804/2360/15, у лютому 2015 р. ПП «Е» звернулося до суду з позовом, в якому просило визнати противоправним та скасувати податкове повідомлення-рішення ОДПІ, від 06.08.2014 р„ яким позивачу було збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ за основним платежем в розмірі 12 817 грн, за штрафними фінансовими санкціями (штрафами) — в розмірі 3 204 грн.

Постановою окружного адміністративного суду від 17.03.2015 р. адміністративний позов задоволено.

Суд першої інстанції мотивував своє рішення тим, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

Постановою апеляційного адміністративного суду від 26.11.2015 р. рішення суду першої інстанції скасовано та ухвалено нову постанову про відмову у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення суду першої інстанції, мотивував своє рішення тим, що у позивача були відсутні підстави для відображення наслідків господарських операцій з ТОВ «1» в податковому обліку, оскільки вони не підтверджені належними первинними документами, які б повною мірою відображали зміст господарських операцій, транспортування товару, а тому таке податкове повідомлення-рішення відповідачем прийнято правомірно.

У поданій касаційній скарзі позивач заявив вимоги скасувати рішення суду апеляційної інстанції як таке, що постановлене з порушенням норм матеріального і процесуального права, рішення суду першої інстанції залишити в силі як скасоване помилково. У доводах касаційної скарги зазначено, що подано всі  необхідні первинні документи, які підтверджують реальність здійснення господарських операцій між ним та ТОВ «І». Водночас судом апеляційної інстанції такі документи досліджено поверхнево, що свідчить про неповне з’ясування судом всіх обставин, які мають визначальне значення для правильного вирішення справи.

Судами попередніх інстанцій установлено, що контролюючим органом на підставі наказу проведено документальну позапланову невиїхну перевірку ПП «Е» з питань дотримання вимог податкового законодавства з ПДВ щодо придбання товарів (робіт, послуг) при фінансово-господарських взаємовідносинах з ТОВ «І» за січень 2014 р. та подальшої їх реалізації, за результатами якої складено акт від 16.07.2014 р.,  яким встановлено, що первинні документи містять суттєві недоліки, відсутні докази транспортування товару, а також складські приміщення та виробничі потужності у позивача.

У висновку зазначеного акта вказано, що ПП «Е», враховуючи порушення, наведені в акті від 16.04.2014 р. ДПІ, не підтверджено реальність здійснення господарських відносин із контрагентами, їх вид, обсяг, якість і розрахунки, а саме відсутність об’єктів оподаткування та неможливість реального здійснення платником податків операцій ТОВ «І» по ланцюгу постачання в частині придбання та продажу, які є недійсними. Як наслідок, порушено норми п. 187.1 ст. 187, пунктів 198.1, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу – завищено податковий кредит на суму ПДВ 12 816, 67 грн., яка підлягає зменшенню, в тому числі за січень 2014 р. – 12 816,67 грн.

На підставі зазначеного акта перевірки відповідачем було прийнято податкове повідомлення-рішення від 06.08.2014 р., яким ПП «Е» збільшено суму грошого зобов’язання з ПДВ за основним платежем у розмірі 12 816,67 грн, за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) в розмірі З 204 грн.

За результатами адміністративного оскарження зазначене податкове повідомлення-рішення відповідача залишено без змін, а скаргу позивача — без задоволення.

Перевіривши правильність застосування судами норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що зазначена касаційна скарга не підлягає задоволенню.

Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум ПДВ до податкового кредиту є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності, який має бути фактично здійсненим і підтвердженим належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. Мета отримання доходу як кваліфікуюча ознака господарської операції передбачає наявність у кожній операції розумної економічної причини (ділової мети), самостійної від податкової економії.

Відповідно витрати на придбання активів, здійснені без мети їх використання у господарській діяльності, або придбання таких активів поза межами господарської діяльності платника податків не дають права на відповідні врахування цих витрат у податковому обліку. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з ПДВ.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема про наявність таких обставин:

  • неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг;
  • нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності;
  • відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності через відсутність управлінського або технічного персоналу, основних засобів (фондів), виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;
  • облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов’язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібні здійснення і облік інших господарських операцій;
  • здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Отже, в зазначеному випадку, враховуючи специфіку придбаних у контрагента товарів, судовими інстанціями перевірялися фізичні, технічні та технологічні можливості позивача та його контрагента надати обумовлені договорами поставки товари, а саме: наявність кваліфікованого персоналу, основних фондів, платежів, супутніх звичайній господарській діяльності будь-якого господарюючого суб’єкта (комунальні платежі, оренда приміщень, послуги зв’язку, управлінські витрати тощо), або залучення контрагентом з цією метою третіх осіб та відповідно понесення витрат, пов’язаних із таким залученням, можливість поставки продукції за договором самостійно.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що між позивачем (покупцем) та ТОВ «1» (продавцем) 30.05.2013 р. укладено договір поставки.

За умовами укладеного договору сторонами було складено: специфікацію № 1 на товар — тиристорний перетворювач; специфікацію № 2 на товар — кабель, контактор; специфікацію № 3 на товар — тиристори; специфікацію № 4 на товар — плата; специфікацію № 6 на товар — теплообмінник, кабель; специфікацію N9 7 на товар — індуктор прохідного типу; специфікацію № 8 на товар — піч; специфікацію № 9 на товар — плавильний агрегат; специфікацію N 10 на товар — тиристорний перетворювач, комплект трубошин, пульт управління нахилом печі; специфікацію № 11 на товар — тиристорний перетворювач, конденсатор; специфікацію № 12 на товар — дросель, плати, кабель; специфікацію № 13 на товар — установка маслянонапірна, конденсаторна батарея.

Крім того, на підтвердження факту виконання господарських операцій за умовами вищезазначеного договору позивачем надано копії видаткових та податкових накладних.

Також, на думку позивача, реальність виконання договору поставки від 30.05.2013 р. підтверджується подальшою реалізацією придбаних товарів ТОВ НВО «Д», що підтверджено копіями акта здавання-приймання робіт, рахунку-фактури, видаткової накладної, податкових накладних, картки по рахунку, звітами по рахунку.

Суд апеляційної інстанції, дослідивши докази, дійшов висновку, що надані позивачем документи бухгалтерського обліку повного мірою не відображають зміст господарських операцій та їх вартісні показники, не підтверджують фактичне їх здійснення з огляду на таке.

Видаткова накладна від 31.01.2014 р. містить відомості про договір № ДГ-25 від 30.05.2013 р., що не відповідає реквізитам договору, на який посилається позивач: у видатковій накладній відсутні відомості про місце її складання, не вказано прізвища та посади осіб, що підписали накладну. Вартість товару, зазначена у такій накладній (97 048 грн), не збігається з ціною, зазначеною у податковій накладній від 31.01.2014 р. (19 000 грн).

Акт приймання-передачі робіт не містить відомостей про місце складання, відомостей стосовно особи, яка підписала акт від замовника, рахунок-фактура від 25.11.2013 р. містить посилання на договір, дата складання якого 28.11.2013 р., видаткова накладна не містить підпису особи, яка отримала товар.

Судом апеляційної інстанції не встановлено наявності у контрагента-позивача за договором поставки власних або орендованих офісних та складських приміщень, власних, орендованих або залучених транспортних засобів, трудових ресурсів, необхідних для здійснення звичайної господарської діяльності та, зокрема, для виконання спірних операцій. Крім того, матеріали справи не містять доказів про наявність складських приміщень і трудових ресурсів, необхідних для здійснення відповідних господарських операцій у позивача.

Наявність виписок по рахунку позивача за спірними операціями не є підтвердженням фактичного здійснення таких операцій та в зазначеному випадку — самостійною підставою для формування спірних сум податкових вигод, оскільки не підтверджує реальність здійснення господарських операцій у своїй сукупності.

Таким чином, зазначені первинні документи, які засвідчують певні юридичні факти, не містять підтвердження реальності здійснення господарської операції між позивачем і ТОВ «І».

З урахуванням даних системного аналізу вищезазначених норм матеріального права та встановлених обставин суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що надані позивачем первинні документи бухгалтерського та податкового обліку не є достатніми доказами фактичного виконання операцій, спірні господарські операції не підтверджені належними первинними документами, що в сукупності з виявленими ДПІ фактами щодо фіктивної діяльності контрагента позивача свідчить про безтоварність господарських операцій, а це виключає правомірність їх відображення у податковому обліку цього товариства.

Таким чином, суд касаційної інстанції погоджується з висновком суду апеляційної інстанції про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентом не були спрямовані на настання реальних наслідків фінансово-господарської діяльності, оскільки реальність виконання взятих зобов’язань позивачем за укладеним договором не підтверджено належним чином оформленими первинними документами, які б повного мірою відображали зміст такої операції та її вартісні показники, а тому у позивача були відсутні підстави для відображення наслідків цих господарських операцій в податковому обліку, тобто податкове повідомлення-рішення відповідача від 06.08.2014 р. винесено правомірно.

Доводи касаційної скарги спростовуються викладеними вище нормами права та встановленими обставинами справи, у зв’язку з чим відсутні підстави для її задоволення та скасування оскаржуваного судового рішення.

Більше на нашому каналі в  YouTube, та на сторінках у  Facebook, Instagram!

Залишити відповідь