Оксана Тижненко: «Вишиванка — це оберіг для українців».

Щороку третього четверга травня відзначається Всесвітній день вишиванки. На це свято багато українців надягають вишиті барвисті сорочки. Популярність вишиванок росте все більше, це своєрідний унікальний код українського етносу, що відображає національну традицію народу. Напередодні святкової дати кореспондент «Вістей» зустрілася з майстринею створення унікальної вишивки — дніпрянкою Оксаною Тижненко.

СПОГАДИ З ДИТИНСТВА

— Цьогоріч відзначається вже п’ятнадцятий, ювілейний День вишиванки. Та не всі знають, як це свято започаткувалося.

— Усе почалося з того, що студентка історичного факультету, політології та міжнародних відносин Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича Леся Воронюк помітила, що багато студентів регулярно приходять до навчального закладу у вишиванках. Тоді у дівчини з’являється ідея запропонувати однокурсникам обрати день, коли вони разом одягнуть вишиті сорочки. Підтримали її всього кілька десятків студентів і дехто з викладачів. Та з кожним роком святкування ставало все масш­табнішим. Спочатку досягнуло всеукраїнського рівня, а згодом вийшло за межі нашої держави — святкувати День вишиванки почала українська діаспора в усьому світі.

— Оксано, розкажіть, як Ви захопилися вишивкою?

— Це моя ще дитяча мрія. Пам’ятаю, як приїздила у гості до бабусі у село, яке знаходиться в Полтавській області, роздивлялась вишиті картини та рушники, що прикрашали стіни та двері сільського будинку. Навіть постіль була з вишивкою. І хоча у шкільні роки мені подобалось вишивати хрестиком та витягати мережку на уроках праці, справжнє захоплення цим мистецтвом було пізніше.

Двадцять років тому вишила крижму на хрестини моєї першої дитини, а пізніше — і другої. Це біле простирадло з невеличкою кількістю вишивки, в яке обгортають немовля під час хрещення. А коли вони пішли до школи, їм до свята потрібно було одягати традиційні вишиванки. Вишиті на машинці магазинні сорочки зовсім не лягли мені до душі. Тому вирішила: треба зробити їх самостійно. За першою освітою я технолог швейного виробництва, навички виготовлення одягу та вишивання вже мала. Потім вишила сорочку й собі. А досконало вивчати історію вишивки та нові техніки почала з 2014 року. Цікаво, що саме цей процес мотивував мене спілкуватися українською мовою.

— Де Ви здобували знання про те, як робити шви та в які техніки вони складаються?

— Спочатку я перечитала багато літератури. Зараз завдяки Інтернету є чимало інформації. Є платні відеоуроки, а також ролики у вільному доступі. До речі, я викладала навчальні ролики в YouTube для своїх учнів під час карантину.

Мої перші сорочки вишиті найпростішими техніками, які імітують ткання, — заволікання, занизування, низинка. Зараз володію приблизно сотнею технік вишивання, а всього їх — більше двохсот. Цікаво, що зовсім різні техніки можуть з лицьового боку тканини виглядати однаково. Та, подивившись на виворіт, — різниця стане очевидною.

СИЛА ВИШИВАНКИ

— Які орнаменти прикрашають класичні українські вишиванки? Та чи всі вони маюсь певне значення?

— В Україні існує безліч орнаментів. Здебільшого рослинні, тваринні, геометричні та антропоморфні мотиви — такі, що зображають фігури людей. А також — символічні та комбіновані. Звичайно, кожен малюнок має своє значення. Ось, наприклад, восьмипелюсткова зірочка, яку ще називають зіркою Алатир, або материнською зіркою. У середньовічній символіці існувало поєднання прямого і косого хрестів, що утворювали восьмикутну зірку, як символ єднання чоловічого і жіночого начал, які творять життя. Зустрічається майже в усіх орнаментах, які ми знаємо. І не тільки у вишивці, а й у писан­карстві, ткацтві…

Цікаво, що різні області України мають свої орнаменти. Наприклад, на Дніпропетровщині — здебільшого квіти та рослини геометричної форми, а також розмаїття хрестів, косих хрестів, ромбів, зірок, трикутників, квад­ратів… їх поєднання та вписування одних елементів у інші.

— Що ще, крім орнаментів, наділяє вишиванку здатністю оберігати людину?

— Найголовніше — це настрій, з яким працює майстриня. Ось матуся вишиває доньці, сину чи онукам сорочку. Думає про щастя дитини, бажає здоров’я, вдачі… І це ж вона не один день створює цю сорочку — можливо, місяць або навіть три. Уявляєте, як багато позитивної енергетики вплетено у таку річ!? А коли дівчина вишиває собі весільний рушник, вона бачить щасливий шлюб, багато здорових діточок. Ніби накреслює план і по ньому крокує все своє життя. Традиційно на весільних рушниках зображується дерево. Це наше життя, а також зв’язок із рідними та минулими поколіннями. А ще — плани на майбутнє. Це дуже сильний оберіг.

Якось почула слова однієї народної пісні, що колись дівчина перед заміжжям повинна була вишити сорок рушників. Правда це чи вигадка — невідомо. Але знаю напевне, що їх повинно було бути немало — один рушник, на якому благословляли, а ще для сватів, почесних гостей, для хліба…

ОРНАМЕНТ — ДУБОЧКИ

— Чи є різниця між вишивкою на жіночих та чоловічих сорочках?

— Головна ознака — композиція. На жіночому одязі найбільше візерунків — на рукавах. На місці горловини, де жінки раніше носили багато намиста, вишивку не робили. У чоловіків — малюнок розташований на погрудді, комірі та манжетах. А щодо орнаментів є багато помилкових суджень. Наприклад, кажуть, що дуб — знак сильної статі. На чоловічих сорочках, справді, вишивали такий малюнок. Але цей стереотип похитнувся, коли я дістала зі скрині прабабусин фартух, який весь зашитий дубочками.

— Чи можна побачити Ваші роботи на виставках?

— Звісно! Експоную свої вишиванки та рушники на різних заходах у Дніпрі та за межами рідного міста. Нещодавно надіслала свої роботи до Києва — беру участь у щорічній виставці «Кращий твір року», яка відбувається у Спілці народних майстрів.

— Серед поціновувачів української народної творчості набула популярності реконструкція старовинних речей. Чи доводилось Вам дарувати друге життя раритетним вишиванкам?

— Так! До мене звертаються колекціонери сорочок та інших виробів, деяким із яких понад 200 років. Я відновлюю речі, що пошкоджені часом і людьми. А якщо це зробити вже неможливо, то виготовляю репліку — точну копію. Якщо раритетну сорочку надягнути на людину, вона просто швидко зіпсується. А для того щоб показати вишиванку, пройтися подіумом на тематичному заході, потрібно її відшити наново.

СПОКІЙ ТА РАДІСТЬ

— Оксано, розкажіть, будь ласка, про етапи роботи над вишиванкою?

— Вишити сорочку, насправді, — це тільки половина роботи. Спочатку розрізаю тканину на прямокутники — передня і задня частини, рукави. Обираю французькі та італійські натуральні тканини — лляні і конопляні. Зробивши потрібний крій, починаю вишивати. Нитки обираю лише із натурального шовку. В процесі роботи обов’язково додаю щось своє до візерунків. Так вишиванка стає ексклюзивною. Коли тканина вже прикрашена візерунками, з’єдную частини майбутньої вишиванки спеціальними швами вручну — змережуванням. Ця традиція існує досить давно, ще коли жінки не мали швейних машинок.

— Яке місце у Вашому житті посідає вишивання?

— Спочатку це було просто хобі. А коли захопилася серйозно, відчула, що це ще й дуже гарна медитація. Вишиваючи, відчуваю спокій та умиротворення. А коли з’являється візерунок, ще й велику радість. Згодом захоплення стало також і роботою. Близько чотирьох років я проводила вишивальні зустрічі у приміщенні центральної міської бібліотеки, на які приходили й ті, хто хотіли навчитись, і ті, хто просто бажав поспілкуватися. Вже другий рік поспіль викладаю щонеділі в духовно-культурному центрі «Українське подвір’я». Діточки вишивають маленькі серветочки, також робимо пташок із вишивкою. А дорослі — сорочки та рушники. В будні дні викладаю в позашкільному центрі дитячої та юнацької творчості.

— Які якості повинна мати людина, котра хоче навчитися вишивати?

— Найголовніше — це бажання, терплячість та дисциплінованість. У мене, крім цих рис, присутній також перфекціонізм. Якщо щось не так — переробляю. У творчому процесі завжди прагну ідеального результату.

— Як зазвичай святкуєте День вишиванки? Чи плануєте відзначати у цьому році?

— Традиційно всією родиною надягаємо вишиванки і йдемо гуляти до парку, також беремо участь у святковій ході. Взагалі надягаю вишиванку на всі свята та інколи на заняття. А на День вишиванки в цьому році мене запросили до Дніпровської міської ради. Там відбудеться урочистий захід, на якому народні майстри нашої області демонструватимуть свої вишиванки.

КАТЕРИНА ЧЕРЕДНИЧЕНКО,
ФОТО ІЗ ОСОБИСТОГО АРХІВУ ОКСАНИ ТИЖНЕНКО