Олександр Пожарський: Дніпро залишається для мене рідним

Нещодавно на телеканалі 2+2 стартували зйомки четвертого сезону гостросюжетного серіалу «Опер за викликом», де одну з головних ролей виконує дніпровський актор Олександр Пожарський. Його герой Роман – колишній спецназівець, а нині – агент секретного Департаменту кримінальної розвідки. Для цього наш земляк навчився боксувати, виконувати складні трюки та витримав майже рік безперервних зйомок. Про те, чому довелось одягти перуку, що спонукало переїхати до столиці та куди любить повертатися у рідному місті – актор розповів в ексклюзивному інтерв’ю «Вістям».

Імпульсивне рішення

– Олександре, коли Ви вирішили стати актором? Це була мрія дитинства чи усвідомлений вибір?

– Насправді, ні те, ні інше. Все трапилося випадково. В юності думки про акторство виникали у моїх вчителів літератури, але я не сприймав це серйозно. Коли закінчив 10-й клас, до військового училища вступати запізнився. На сімейних зборах вирішили, що мені потрібно десь відучитися. Було два варіанти – дніпровська політехніка та залізничний технікум у моєму рідному районі, на ж/м Тополь. Але коли ми приїхали подавати документи до останнього, я раптом передумав. Це було імпульсивне рішення. Сказав батькам, що хочу спробувати свої сили в театрально-художньому училищі. Ми одразу поїхали туди, і я став студентом зазначеного закладу.

– Хтось із Вашої сім’ї має відношення до творчості?

– Якщо говорити про моїх батьків, то вони далекі від цього. Батько – військовий, а мама – дорожній працівник. А взагалі, у мене дуже творча сім’я. Наприклад, дружина – балерина. Ми закінчили одне училище, з різницею два роки. Вона танцювала у Московському мюзик-холі, брала участь в антрепризній виставі «Чорний лебідь» балету «Маріме», з якою вони навіть гастролювали Японією. Пізніше – працювала в балеті Дніпровського академічного українського музично-драматичного театру імені Тараса Шевченка. Зараз кохана виконує свою найпочеснішу роль – виховує наших дітей.

– Яким Ви були в дитинстві?

– Таким як усі, нічим не відрізнявся від будь-якої дитини. Я був активним, увесь час займався спортом. Постійно змінював секції, ходив на дзюдо, легку атлетику, футбол… Навіть коли подорослішав, то спорт не залишив. Усе своє усвідомлене життя тренувався. З часом почав займатися айкідо, аби не відставати від молоді й бути у формі. До речі,  хороша фізична підготовка допомогла мені на зйомках «Опера». Хоча бокс дався складно, адже професійно боксувати я не вмію. Під час підготовки до зйомок провів не одну годину на ринзі, й можу сказати, що це дуже важко.

Вдячні глядачі

– Ви сказали, що рішення стати актором було імпульсивним. Пам’ятаєте момент, коли зрозуміли, що той ризик був виправданим?

– Це сталося ще в театральному училищі. Ми ставили виставу «Продавець дощу» Річарда Неша. Я грав головну роль. Досі часто згадую цю постановку. Вона, мабуть, зі мною на все життя. Я багато чого навчився під час роботи над нею: як актор, як людина, як особистість, як Саша Пожарський. Глядачі виходили задоволені після цієї вистави, вона захоплювала їх, наповнювала позитивними емоціями. Загалом, це був дуже мотиву­ючий спектакль.

– За роки театральної кар’єри Ви встигли попрацювати в різних містах  – Одесі, Дніпрі та Донецьку. Чи відчували якусь різницю між ними?

– Звісно. Це були різні театри, різні репертуари. На мою думку, ключовою тут є комунікабельність, без неї не було б так комфортно працювати. Але кожен театр мені по-своєму близький. Донецьк – це останнє місце роботи у театрі, про нього більше спогадів, приємних у тому числі. Хоча я взагалі не можу згадати негативних емоцій з досвіду роботи в театрі. І в Донецьку, і в Дніпрі у мене були чудові колективи і вдячні глядачі.

– Розкажіть про свою роль у серіалі «Опер за викликом». Кого граєте?

– Мій персонаж Роман – друг та колега головного героя. Майор поліції у відставці, колишній військовий. У команді він відповідає за силу та екшен, знає все про зброю, єдино­борства, шпіонаж…

– Чи є щось спільне між вами?

– Так, це небагато­слівність. А ще, я сподіваюся, що в мене таке ж почуття гумору. Гостре і точне. На щастя, я не настільки цинічний, як мій герой. Звісно, таку холоднокровність і презирство Роми можна пояснити. Він був на війні, потім через травми його демобілізували. Хоча йому довелося покинути поле бою, в душі він залишився воїном.

– Який момент зйомки був для Вас найцікавішим? Що найбільше запам’яталося?

– На зйомках «Опера» було все: вибухи, падіння, битви… У нас не залишалося часу сумувати. Безперечно, нас попереджали, що процес буде насичений. Проте я не очікував, що настільки! Найцікавіше, мабуть, – це трюкові сцени. Нам допомагали професійні каскадери і постановники, за що я їм дуже вдячний. Це величезний досвід, який, я впевнений, іще стане мені у нагоді.

Дивна зачіска

– Які поради можете дати акторам-початківцям? Як найкраще вжитися в роль?

– У кожного є свої секрети і техніки, свої школа та досвід. Це все досить індивідуальне. Мені, наприклад, треба просто відчути момент, інакше не можу видати ні сміх, ні сльози. Коли слід показати певну емоцію, згадую життєві моменти, настільки ж сильні психологічно. Давати поради з акторської майстерності не буду, бо цього, як і будь-якої іншої професії, треба навчатися весь час упродовж життя. Акторам-початківцям побажаю побільше цілеспрямованості й віри.

– Чи доводилося коли-небудь жертвувати заради жаданої ролі?

– Раніше продюсери ніколи не просили мене кардинально змінюватися: я не худнув, не поправлявся і не фар­бував волосся. А для нового проекту мені довелося поголитися наголо. Це повнометражна картина, дитяча казка – «Пекельна хоругва, або Різдво козацьке». Я там граю головного антагоніста – чорта. До речі, ми почали зйомки одразу після виходу із другого сезону «Опера». Тому весь третій сезон я працював у перуці. Можливо, глядачі помітили таку дивну зачіску.

– Чи швидко вдалося вийти із детективної історії й пере­лаштуватися на сімейний проект?

– Проект складний, бо я постійно перебував у кадрі. Але завдяки моєму педагогу – Неллі Пінській, перелаштовуватись було нескладно. Вона – неймовірний майстер. Її випускники працюють в усьому світі, навіть у Голлівуді. Неллі дуже любить свою професію і знає, як передати потрібні знання своїм учням. Тому моя емоційна підготовка дає змогу швидко вжитися в роль. Із цим труднощів не виникало. А про сам образ ми з режисером Михайлом Костровим домовилися ще на початку зйомок. Щодо відчуттів, то нам вдалося зробити те, що й запланували. Було важко, але дуже цікаво. Працювати стало вдвічі цікавіше, коли паралельно запустився «Опер».

– У Вас доволі насичений графік – репетиції, зйомки, виступи… Як часто вдається приїздити до рідного Дніпра?

– Батьки моєї дружини і мої тато з мамою живуть у Дніпрі. А от ми з дружиною перебралися поближче до Києва. У нас народилася двійня – дівчинка і хлопчик. Зараз у мене дуже багато роботи, весь свій час витрачаю на неї та сім’ю. Тому, на жаль, у Дніпрі буваю рідко.

– Які улюблені місця у рідному місті?

– Перше, що спадає на думку, мій рідний район – Тополь. Я там знаю кожну шпаринку, кожну вуличку. Звісно, коли переїхав до Києва, то було важко адаптуватися. Тому що в Дніпрі й області я знаю все. Вже зараз почуваюсь у столиці комфортно, однак Дніпро залишається для мене рідним.

Ярослава Хлєбникова