Олександр Сторчеус: «Ми навчилися документувати злочини ворога. Але цей досвід дістався страшною ціною»

Уже майже два роки, як Нікополь та його мешканці живуть практично на лінії фронту. У цьому місті вкрай рідко доба минає без обстрілів, частіше – прильоти, руйнування, пожежі, поранені і загиблі. «Вісті Придніпров’я» продовжують розповідати своїм читачам про людей, які стали надійною опорою таких незламних міст та сіл Дніпропетровщини. Сьогодні наше інтерв’ю зі слідчим слідчого відділу Нікопольського районного управління поліції ГУНП у Дніпропетровській області Олександром Сторчеусом.

Шість років тому Олександр присягнув на вірність українському народові. Відтоді не зрадив жодному слову і робить усе для того, щоб світ дізнався якомога більше про злочини агресора.

Слідкуйте за нами в Telegram та Viber !

РАНІШЕ ПРАЦЮВАЛОСЯ БЕЗПЕЧНІШЕ

– Олександре, як давно ви працюєте у правоохоронних органах?

– Якщо говорити коротко, то до лав поліції офіційно долучився в жовтні 2018 року. Тоді я склав присягу на вірність українському народові і проходив службу в Дніпропет­ровському державному університеті внутрішніх справ. Практичного стажу в мене понад два роки. Та він виявився особливий. Так сталося, що за ­місяць до повномасштабного вторгнення ворога на територію України нас направили на стажування до нікопольського управління. Відтоді я обіймаю посаду слідчого.

– Бути поліцейським – це мрія дитинства?

– Не скажу, що прямо зі школи я вирішив іти на службу у поліцію. Тим паче в моїй родині не було правоохоронців. Просто завжди хотів працювати для людей, тому це бажання і відіграло свою роль під час вибору професії.

– Щодня ви пере­буваєте в епіцентрі прильотів. Розкажіть про специфіку вашої роботи докладніше?

– Моє завдання як слідчого полягає в документуванні військових злочинів агресора, щоб усі матеріали про обстріли, руйнування, жертви були скеровані як доказова база до міжнародного суду. Є у нікопольському управлінні співробітники, які перші реагують на виклики, поспішають на місце над­звичайної ситуації, надають допомогу. Я ж безпосередньо їду туди з метою задокументувати злочин.

– За ці два роки наскільки змінилася ваша робота як слідчого?

– Мій шлях у правоохоронних органах розпочався саме під час повномасштабного вторг­нення. Я не маю з чим порівнювати. Практично свої обов’язки почав виконувати тоді, коли росія пішла на Україну війною. Але ніхто не буде заперечувати: раніше працювалося безпечніше і спокійніше.

– Пам’ятаєте свій перший виїзд на місце злочину? Якщо можна, розкажіть про нього детальніше.

– Перший обстріл був у липні 2022 року. Тоді і почалася практика. Запам’ятовується і найбільше болить те, що і тоді, і зараз страждають невинні люди. Їх росіяни вбивають прос­то так, ні за що. У перші тижні ми, як правоохоронці, не знали, як документувати ці злочини. Тільки зіткнулися. Зараз усе розуміємо, набули досвід. Але ви не уявляєте, якою ціною він нам дістався.

ПРАВИЛО 10 СЕКУНД

– Спочатку ворог обстрілював Нікополь із важкої артилерії. Зараз усе частіше надходить інформація про атаки дронами. Це так? Які ж снаряди застосовує агресор?

– Хоч би як дивно та парадоксально це звучало, але коли ворог обстрілював територію Нікополя з реактивних систем залпового вогню «Град» та іншої артилерії, то було спокійніше. Чуємо так званий вихід і маємо десять секунд, щоб зреагувати і сховатися. Це своєрідне правило. Зараз ситуація інша. Ворог запускає дрони, постійно ними атакує. Ти не знаєш, звідки він вилітає і куди прямує. Що він несе? Просту гранату чи снаряд, який призначений для знищення танка. У них розліт великий. І ця сила використовується проти мирних громадян. Ворог стає підступніший. Зверну увагу ще на один такий момент. Раніше окупанти мали своєрідний графік. Обстрілювали мирний Нікополь у нічний час та інколи зранку. А зараз атаки стали підлішими, цинічнішими: випускає дрони та снаряди з 8.00 до 9.00. У той час, коли люди йдуть на роботу. Потім знову готується до обстрілу. І все це летить на звичайних мешканців. Наче для них це розвага.

– Куди зазвичай росіяни спрямовують свої снаряди?

– Малий відсоток припадає на інфраструктуру, більша частина – це будинки та майно нікопольців, яке вони наживали все своє життя. І, на жаль, втрачають за одну мить.

– Ви працюєте так би мовити «у полі». Чи траплялися повторні обстріли вже під час вашого перебування на місці злочину?

– Було, і не один раз. І не лише у мене, а й у інших співробітників Нікопольського РУП. Ми, як ніхто інший, розуміємо хитрість та підступність ворога. Тому на місці обстрілу працюємо швидко, оперативно. Але ситуації бувають різні. Ми фіксуємо злочин, збираємо доказову базу, і тут чуємо «гуп», тобто вихід. У таких випадках відразу ховаємося. Траплялося, що снаряд падав поруч. І якби не своєчасна реакція, наслідки були б трагічними. Сталося б лихо.

ВДЯЧНІСТЬ ЖИТЕЛІВ

– Під прицілом ворога все частіше опиняються мирні мешканці Нікополя. З якими пораненнями довелося виявляти постраждалих?

– Це контузії, осколкові поранення кінцівок, тулуба. Є і смертельні випадки: люди втрачають частини тіла, помирають моментально. Грубо, страшно, жорстоко, але це реалії війни, в якій живе Нікополь.

– Що найскладніше у вашій роботі?

– Найскладніше, напевно, працювати в таких непростих умовах. Хоча ми вже і звикли. Розуміємо, що кожен виклик може бути останній. Дронів у ворога багато: і розвідувальні, і атакувальні.

– Що мотивує і допомагає тримати стрій у такий непростий час?

– Віра в перемогу та вдячність жителів міста. Можна працювати будь-ким, будь-де, головне – це розуміння, що від твого професіоналізму, оперативності, віддачі залежить доля людей. Найбільше мотивують нікопольці. Їхній погляд… погляд вдячності. І це найголовніше. Надають сил думки про тих, хто стоїть на нулі, в окопах. Ті хлопці та дівчата, які безпосередньо йдуть у бій. Завдяки їм ми можемо з вами спілкуватися, повертатися додому, до своїх рідних, ходити вулицями.

ТЕТЯНА ГРЕНАДЬОРОВА,
ФОТО НІКОПОЛЬСЬКОГО РАЙОННОГО УПРАВЛІННЯ ПОЛІЦІЇ

Більше на нашому каналі в  YouTube, та на сторінках у  Facebook, Instagram!