Пантелеймон Куліш: «Пам’яткам духу народного у моїх очах немає ціни»

7 серпня виповнилося 203 роки з дня народження Пантелеймона Куліша – українського письменника, ­фольклориста, етнографа, перекладача та видавця, а ще – автора першої фонетичної абетки української мови, яка стала основою сучасного українського правопису та мовлення.

РОДОВІ КОРЕНІ

Пантелеймон Куліш народився в містечку Воронежі Глухівського повіту Чернігівської губернії (тепер Шосткинський район Сумської області). Був дитиною від другого шлюбу дрібного маєткового дворянина Олександра Андрійовича, який походив із козацько-старшинського роду Кулішів, і доньки козацького сотника Івана Гладкого Катерини, про що свідчить запис у метричній книзі Трьохсвятительської церкви. Разом із батьками мешкав на хуторі Мотронівка (нині с. Оленівка ) під Воронежем, змалечку захоплювався казками, легендами і особливо – народними піснями, які наспівувала йому матуся. Була в нього й «духовна мати» – сусідка Уляна Мужиловська, яка навернула хлопчика до книжної мудрості.

Спочатку Пантелеймон навчався у місцевого дяка, пізніше – у школі при церкві Св. Миколая, а згодом у Новгород-Сіверському повітовому училищі та Новгород-Сіверській гімназії. Його першим літературним твором була оповідка «Циган», яку він відтворив із почутої від матері народної казки. Пізніше свої свідомі роки життя і навчання описав у повістях «История Ульяны Терентьевны», «Феклуша» і «Яков Яковлевич». Здобувати освіту Кулішу було нелегко, навіть маючи хист до літератури та малювання. Училище і гімназія були «зросійщеними», тож він мав «доволі мороки, поки почав розмовляти так, як пишуть у книжках».

ПЕРЕКЛАДАЧ І АВТОР

З кінця 1830-х років Куліш був слухачем лекцій в Імператорському Київському університеті, де познайомився з першим ректором університету Михайлом Максимовичем, який заохочував здібного юнака до літератури, збирання та дослідження фольклору. Про навчання в університеті хлопець мріяв із 1834 року після невдалої спроби вступити до цього закладу.

Незважаючи на те, що його батько був із козацько-старшинського роду, Пантелеймон не мав документального свідоцтва про дворянське походження, а отже – й права на університетську освіту. Кілька років він слухав лекції на словесному, а згодом – на правничому факультеті, що стало визначальним для його подальшої долі. Диплома Куліш не отримав, але це не завадило перекладацькій діяльності. Він був поліглотом, вивчення мови потребувало від 2 до 6 місяців.

Окрім української та російської, вільно володів англійською, французькою, італійською, іспанською, німецькою і польською мовами. Переклав Байрона, Гете, Шиллера, Шекспіра, Пушкіна, Некрасова – вражає навіть цей неповний перелік. Надскладною і трагічною стала спроба перекласти на українську мову Біблію. На це пішло 25 років, але повного пере­кладу світ не побачив: за випадкових обставин рукопис згорів, а на другу спробу Кулішеві не вистачило життя… Крім перекладів, він активно займався видавничою діяльністю та власною творчістю – найбільш славетним став роман «Чорна рада». За твердженням Івана Франка, це найліпша історична повість, що відображає боротьбу за гетьманування після смерті Богдана Хмельницького.

КИРИЛО-МЕФОДІЇВСЬКЕ БРАТСТВО

Перший київський період життя Куліша завершився у 1839 році. Завдяки протекції інспектора шкіл Михайла Юзефовича він дістав посаду викладача в Луцькому дворянському училищі. Тоді ж написав росій­ською мовою історичний роман «Михайло Чарнишенко», віршовану історичну хроніку «Україна» й оповідання – ідилію «Орися».

У 1843 році Куліш повернувся до Києва і життя знову пов’язало його з університетом. На той час він був автором декількох етнографічних нарисів і справжнім фанатом українського фольклору. Захоплення переросло у професію: Пантелеймон почав працювати у Київській археографічній комісії при університеті. Цікаво, що пізніше там працював і Тарас Шевченко: історична зустріч двох опонентів у політичних спорах, а у подальшому – друзів, відбулась саме в Києві. Не менш цінним було зна­йомство з організатором Кирило-Мефодіївського братства Миколою Костомаровим і Василем Білозерським. Братство мало власний устав, виступало за відміну кріпосного права та створення Україн­ської, Російської, Польської, Чеської і Болгарської об’єднаних республік із центром у Києві. Серед учасників був і Куліш.

У 1847 році, через донос до жандармерії, братство було ліквідовано, а фігуранти понесли покарання: Костомарова відправили на заслання, Білозерського – у Петропавлівську фортецю, а Шевченка – у солдати. Пантелеймон Куліш за два роки до того поїхав з Києва, тож відразу довести його причетність до діяльності організації було важко.

ОСОБИСТЕ ТА ГРОМАДСЬКЕ

Після того, як журнал «Современник» почав друкувати перші розділи роману «Чорна рада», редактор журналу і водночас ректор Петербурзького університету Петро Плетньов запросив Пантелеймона Куліша до столиці Російської імперії на посаду старшого вчителя гімназії та лектора російської мови для чужоземних слухачів вишу. Через два роки Петербурзька академія наук відрядила його в Західну Європу вивчати слов’янські мови, історію, культуру та мистецтво. У зарубіжне відрядження Куліш вирушив зі своєю вісімнадцятирічною дружиною Олександрою Білозерською, сестрою Василя Білозерського. Весілля відбулось у січні 1847 року. Боярином з боку нареченого був Тарас Шевченко: саме він допоміг Пантелеймонові «здобути» дворянську доньку та благословив молодят «кохатися й розмножуватися». В їхньому житті особисте постійно перепліталося з громадським, і навпаки.

У Варшаві сталося непередбачуване: Пантелеймона заарештували за участь у Кирило-Мефодіївському братстві. Цей удар долі, поневіряння, злидні, поліцейський нагляд гнітючим тягарем лягли на плечі молодого подружжя. Через нервове перенапруження Олександ­ра втратила дитину. На жаль, інших дітей у пари вже не було. Долю Куліша вирішив імператор Микола I: наказав вислати до Вологди без права працювати в системі освіти, писати й публікувати власні твори. Але дружина й сановиті друзі вмовили самодержця пом’якшити вирок і Вологду замінили на Тулу.

ПЕТЕРБУРГ, МОСКВА…

Через три роки Пантелеймон Куліш повернувся до Санкт-Петербурга і продовжив творчу діяльність. Перебуваючи на Полтавщині, познайомився з матір’ю Миколи Гоголя, що спонукало його до підготовки зібрання творів і листів автора «Тараса Бульби» і «Мертвих душ». Та найбільшим своїм успіхом Куліш вважав двотомну збірку фольклорно-історичних і етнографічних матеріалів «Записки о Южной Руси», яка викликала подив і захоплення громадськості. «Записки о Южной Руси» друкую з насолодою… тому, що передаю світові пам’ятки духу народного, яким у моїх очах нема ціни», – писав він в одному зі своїх листів. Вельми успішним з боку творчості став для нього 1857 рік. Вийшли у світ «Чорна рада», український буквар і читанка – «Граматка», «Народні оповідання» Марка Вовчка, які він відредагував і опублікував. Надії на цензурні послаблення не виправдались, тож подружжя Кулішів вирушило до Москви.

На той час брат Олександри Василь Білозерський клопотався про видання першого українського часопису «Основа». Куліш разом із дружиною, яка починала друкувати власні оповідання під псевдонімом Ганна Барвінок, захопився підготовкою матеріалів для нього. Насамперед дбав про історичне виховання українського суспільства, тому писав науково-популярні нариси з історії України. Водночас уклав свою першу поетичну збірку «Досвітки. Думи і поеми», що вийшла у Петербурзі перед появою ганебного валуєвського циркуляра, яким самодержавство обмежило друкування українською мовою.

У 1864 році, через відсутність роботи у зв’язку із закриттям «Основи», він переїхав до Варшави, де працював урядовцем.

ОСТАННІ РОКИ ЖИТТЯ

Спливав час, відходили в небуття друзі й однодумці, сам Пантелеймон Куліш розчарувався в державній службі… Це сприяло поверненню подружжя на хутір Мотронівку. Тут Куліш господарював і творив, зокрема, уклав збірку «Хуторская философия и удаленная от света поэзия». Після появи друком 1879 року цензура заборонила її і вилучила з продажу, але це не зупинило письменника. Він багато перекладав, готував до видання у Відні повний український переклад Біблії, листувався з багатьма кореспондентами, переймався розбратом слов’янських націй, дбав про видання прогресивних журналів і газет. На жаль, лише небагато з його перекладів Шекспіра були опубліковані за життя.

Філологи вважають безцінним вплив Куліша на формування як модерної української культури того часу, так і на формування української літературної мови. 14 лютого 1897 року «невгамовний» Пантелеймон Куліш пішов з життя і похований за місцем останнього проживання – на хуторі Мотронівка.

АБЕТКА – «КУЛІШІВКА»
Наприкінці 1850-х років Пантелеймон Куліш уклав першу фонетичну абетку української мови, в якій з’явилася літера g (на позначення ґ). Первинна «кулішівка» є основою сучасної української абетки, хоча й пережила трансформацію. З 1876 року її було заборонено в Російській імперії, а вже у 90-х роках у видозміненому вигляді – впроваджено у школах Галичини, що дало поштовх до розвитку цього правопису.

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ – ДЖЕРЕЛ)