Павло Чубинський: «Ще не вмерла Україна»

27 січня виповнюється 183 роки з дня народження відомого вченого-етнолога, фольклориста, активного громадського діяча, а головне — автора Державного Гімну України Павла Чубинського.

БУРЕМНА МОЛОДІСТЬ

Павло Чубинський народився в 1839 році у небагатій дворянській родині відставного офіцера Платона Чубинського, що мешкала на хуторі Чубинка Полтавської губернії (нині ця територія знаходиться у межах міста Бориспіль Київської області).

Його давнім предком вважають козака Івана Чуба, однак прадід був відомий уже на прізвище Чубинський. Змалечку Павло захоплювався гео­графією і тішив себе мріями про подорожі світом. Початкову освіту хлопчик одержав від домашніх учителів і матері. Згодом батьки віддали його до Другої Київської гімназії, після закінчення якої він вступив до Петербурзького університету. Саме тут Павло познайомився з географами Петром Семеновим-Тянь-Шанським, Миколою Пржевальським та Миколою Миклухо-Маклаєм.

Студентські роки Чубин­ського відзначені активною участю в діяльності Петербурзької української громади. Він був автором журналу «Основа», де познайомився з Миколою Костомаровим, Пантелеймоном Кулішем, Василем Білозерським, братами Михайлом, Василем, Іваном та Олександром Лазаревськими, а також із Тарасом Шевченком, який залишився для нього провідником у житті й творчості.

Після мітингу, спрямованого проти розправи над учасниками варшавської маніфес­тації, Павла виключено з університету, і деякий час він жив у селі Ропша, що на Чернігівщині. Після повернення до Петербурга Чубинський у 1861 році завершив навчання в університеті, захистив дисертацію, здобув науковий ступінь кандидата правознавства і повернувся в Україну.

З УКРАЇНИ НА ЗАСЛАННЯ

Упродовж 1861-1862 років Чубинський продовжував співпрацювати з «Основою», також писав для «Черниговского листка» та «Киевских губернских ведомостей». Водночас Павло намагався відкрити безкош­товну сільську школу в Борисполі. Він цим хотів допомогти селянам, але не отримав дозволу від влади. Належав до народницько-культурної течії хлопоманів, що в 1850-1860-х роках об’єднала українську інтелігенцію на Правобережній Україні, яка прагнула зближення з народом.

1862 року в Києві на вулиці Велика Васильків­ська,122, в будинку купця Лазарєва, де Чубинський квартирував, був написаний вірш «Ще не вмерла Україна», який став символом нації. Основою тексту стали мотиви з мазурки «Єще Польска нє зґінела» та пісні сербських повстанців, де були такі слова: «Серце біє і кров ліє за нашу свободу». Вперше вірш опублікували у четвертому номері часопису «Мета», який вийшов у грудні 1863 року.

У 1862 році кілька українофільських гуртків у Києві об’єдналися в Громаду. Серед перших членів, окрім Павла Чубинського, були Володимир Антонович, Павло Житецький і Тадей Рильський. Проти Громади завели кримінальну справу, почалося слідство, «підігріте» виявленням поліцією прокламацій україн­ською мовою «Усім добрим людям».

За розпорядженням шефа жандармів князя Долгорукова у жовтні 1862 року Чубинський був висланий на проживання під наглядом поліції у селище Пінега Архангельської губернії.  Йому приписали «…вредное влияние на умы простолюдинов». Жодних вказівок про подальше послаблення заслання не давалося.

Через рік сільського життя він був переведений до Архангельська, де згодом працював слідчим, а невдовзі секретарем статистичного комітету, редактором губернської газети та чиновником з особливих доручень при губернаторі. Чимало уваги приділяв статистичним та етнографічним дослідженням півночі Росії. Зокрема, писав про ярмарки в Архангель­ському краї, Печорський край, торгівлю в північних губерніях Росії та юридичні «звичаї».

ПІСЛЯ ЗВІЛЬНЕННЯ

У 1869 році термін заслання завершився і Павлові Чубинському вдалося дістати дозвіл на повернення в Україну, де він очолив етнографічно-статистичну експедицію, ініційовану Російським географічним товариством у Південно-Західному краї. Упродовж двох років проводились дослідження Київської, Волинської, Подільської губерній, частини Мінської, Гродненської, Люблінської, Седлецької губерній та Бессарабії, де мешкали українці.

У 1872-1879 роках за редакцією Чубинського у Петербурзі було опубліковано матеріали цих досліджень під назвою «Труды этнографическо-статистической экспедиции в Западно-русский край». Сім томів видання міс­тять досить цінні і різно­манітні етнографічні та фольклористичні матеріали. Також, посила­ючись на дані дослідження та за участю мовознавця Костянтина Михальчука, у 1871 році було складено карту «Південно-руські наріччя та говірки», яка позначала територію домінування української мови в другій половині XIX століття. Перебуваючи у складі Російського географічного товариства, спочатку секретарем, а згодом заступником голови Південно-Західного відділу, Павло Чубинський очолював експедицію з вивчення Печорського краю і Заполярного Уралу. За його ініціативою організовано експедицію на Нову Землю.

У травні 1876 року імператор Олександр ІІ, перебуваючи у німецькому місті Бад-Емс, підписав указ про витіснення української мови з багатьох сфер життя. Також у ньому йшлося про вислання Чубин­ського, якого вважали небезпечним агітатором. У 1876 році його вислали з Києва із забороною проживання в малоросій­ських і столичних губерніях, але завдяки втручанню президії Російського географічного товариства дозволили мешкати в Петербурзі. У квітні 1879 року Павло Чубинський повернувся у свій родинний хутір. У 1880-му важко захворів, упродовж 5 років був прикутий до ліжка і 14 (26) січня 1884 року, за день до 45-річчя, пішов із життя. Похований у Борисполі на Книшовому кладовищі.

ДАНИНА ПАМ’ЯТІ

За життя Павла Чубинського його наукові праці були відзначені двома срібними і золотою медалями від Російського географічного товариства; золотою медаллю від Міжнародного конгресу в Парижі на Міжнародній виставці; Уваровською премією Петербур­зької академії наук.

У 1963 році, до 100-річчя українського гімну «Ще не вмерла Україна», відділ ООЛ видав серію марок, наліпок, поштових листівок із зображенням авторів гімну — Павла Чубинського і Михайла Вербицького. За часи незалежності на будинках, де Павло Платонович проживав, установлено пам’ятні дошки. Його іменем названо вулиці у Києві, Кривому Розі та провулок у Житомирі; Бориспільський ліцей «Дизайн-освіта»; Комунальний заклад вищої освіти Київської обласної ради «Академія мистецтв».

Заснована Всеукраїнська премія ім. Павла Чубинського, а також премія від Бориспільської міської ради. На Книшовому меморіально-парковому комплексі в Борисполі установили перший в Україні пам’ятник Чубинському в повний зріст, а в селі Чубинське засновано ландшафтний заказник загальнодержавного значення «Хутір Чубинського».

Поліна Дмитрієва, за інформацією інтернет — джерел
фото: з відкритих джерел