Сексуальному насильству – STOP! Законодавці, хід за вами!
Незважаючи на те, що у сфері надання допомоги постраждалим від сексуального насильства залишається безліч проблем, ситуація в Україні не безнадійна. На сьогоднішній день найбільше буксує законодавство, в якому СНПК (сексуальне насильство пов’язане із конфліктом) згадується здебільшого «між рядків». Але є надія, що в осяжній перспективі ситуація кардинально зміниться — якщо в депутатів знайдеться час для розгляду та ухвалення цілого пакета проєктів законів, розроблених за останні два роки.
Жодна війна, на жаль, не обходиться без сексуального насильства. В Україні війна триває третій рік. Скільки людей за цей час стали жертвами такого насильства, для якого в міжнародній практиці давно вже використовується спеціальний термін, СНПК – сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом – ніхто не знає. Формально рахунок йде на сотні, але насправді постраждалих, як мінімум, на порядок більше, оскільки для багатьох із них це табуйована тема. Щоб зламати ситуацію, необхідні кардинальні зміни — і в суспільстві, і в ЗМІ, і в державній системі, і в законодавстві. Наприкінці квітня у законодавчому «темному царстві» заблищав перший промінчик світла — Верховна Рада у першому читанні ухвалила проект закону про створення реєстру постраждалих від збройної агресії РФ, до яких віднесено й постраждалі від сексуального насильства.
Позастатусні страждання: вершина айсберга насильства
Щоправда, самим постраждалим від СНПК від цього поки ні холодно, ні спекотно. На сьогоднішній день в Україні на законодавчому рівні не визначений навіть їхній офіційний статус. Хоча по-хорошому зробити це потрібно було ще в 2014 році. Втім, і для повного розпачу причин також немає. В Україні є і фахівці, і ентузіасти, і громадські організації, які готові допомогти жертвам СНПК — підтримати їх та надати психологічну допомогу. Та й на державному рівні певні заходи вживаються, просто не в тих масштабах і не з такою швидкістю, як хотілося б.
На сьогоднішній день у межах відкритих кримінальних проваджень в Україні зафіксовано близько 300 фактів СНПК. Частину з них уже передано до суду, за деякими винесено вироки.
За рік таких справ у середньому стає на сотню більше. Станом на кінець минулого року Офіс генпрокурора звітував про 257 фактів СНПК. На початку квітня 2024 року було озвучено нову цифру — 287. Тоді як роком раніше було зафіксовано 175 фактів СНПК. Причому більше половини з них припадало на два деокуповані регіони України — Херсонську та Київську області, і лише один випадок на той момент був зафіксований на території Луганської області (станом на квітень 2024 року — три випадки). Що, загалом, не дивно — практично вся територія Луганської області окупована.
Простіше кажучи, сплески виявлення постраждалих від СППК і розслідування відповідних справ відбулися після звільнення певних українських територій. Виходячи з чого можна спрогнозувати, що після звільнення територій інших українських регіонів, кількість кримінальних проваджень, пов’язаних із СНПК, знову значно зросте.
При цьому є нюанс. Чинним законодавством України сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом, не виділено в окрему категорію злочинів. Усі військові злочини розслідуються у межах статті 438 Кримінального кодексу України «Порушення законів та звичаїв війни».
Причому рахунок злочинів, кваліфікованих в Україні за цією статтею з початку повномасштабної війни, йде вже на сотні тисяч: 2022 року — за даними Офісу генпрокурора, 60,4 тис. випадків, 2023 — 60,9 тис. випадків, за три місяці 2024 року – 6,5 тис. випадків.
Можна тільки гадати, як змінилася б офіційна статистика, якби факти СНПК в Україні розслідувалися як окремий злочин. Але точно — зафіксованих випадків СНПК не стало б менше. Скоріше навпаки.
Тим більше, що насправді СНПК — це широке поняття. Під його визначення підпадає безліч дій — від згвалтування, примусу до сексуального контакту, примусової стерилізації або аборту до загроз скоєння сексуальних дій щодо родичів та примусового оголення.
І ще один штрих. СНПК належить до категорії військових злочинів. А воєнні злочини терміну давності не мають. Зокрема це передбачено Європейською конвенцією про незастосування строків давності до злочинів проти людяності та воєнних злочинів, яку Верховна Рада ратифікувала ще в 2008 році. Разом з тим, за Римським статутом Міжнародного кримінального суду, який в Україні набрав чинності ще раніше — в 2022 році, сексуальне насильство кваліфікується як злочин проти людяності, воєнний злочин, який не має терміну давності;
Тож актуальність теми СНПК у майбутньому в Україні не лише не знизиться, а напевно зростатиме. Адже війна рано чи пізно закінчиться. І тоді з новою силою постане питання і про притягнення до відповідальності винних у скоєнні СНПК, і про соціальний захист постраждалих.
У ефективному подоланні цієї проблеми важливим є синергія влади, громадянського суспільства і медіа.
Стукайте. І вам відчинять.
Систему підтримки постраждалих від СНПК, створену останніми роками в Україні, можна зобразити у вигляді трикутника, на вершині якого розташована держава, а в основі — громадські та міжнародні організації.
Зокрема Соціальна сервісна служба України координує надання допомоги постраждалим від СНПК у рамках державної системи соціального захисту. Діє урядова гаряча телефонна лінія 1547. Раніше вона була орієнтована на надання підтримки з питань протидії торгівлі людьми та домашньому насильству. Але зараз надає підтримку і потерпілим від СНПК. Тут анонімно можна повідомити про скоєне насильство та знайти контактну та довідкову інформацію: куди можна звернутися за отриманням безкоштовної юридичної, психологічної та медичної допомоги, яку інформацію потрібно фіксувати, як зібрати докази СНПК і що взагалі потрібно робити у ситуації, коли людина постраждала від сексуального насильства, пов’язаного з війною.
2022 року, після початку повномасштабної війни, в Україні за міжнародної підтримки стали створюватися спеціалізовані Центри допомоги врятованим. На сьогоднішній день у країні діє вже 11 таких центрів — у Києві, Дніпрі, Запоріжжі та інших містах. Крім іншого, вони надають допомогу і постраждалим від СНПК — юридичну, психологічну, соціальну та інформаційну.
З громадських організацій та сервісів, що спеціалізуються на наданні допомоги постраждалим від СНПК, можна виділити «Аврору» та «СЕМА Україну». Перша – це онлайн-платформа психотерапевтичної допомоги постраждалим від СНПК. Друга — громадська організація жінок, які постраждали від СНПК. Безкоштовну правову допомогу потерпілим надає Асоціація жінок-юристок України «ЮрФем».
Простіше кажучи, інфраструктура спеціалізованої підтримки постраждалих від СНПК в Україні вже сформована та продовжує розвиватися. Головне в цій ситуації — донести інформацію про її існування до постраждалих.
Кодекс Наді Мурад: що можуть журналісти?
У міжнародній практиці правила взаємодії журналістів із постраждалими від СНПК вже напрацьовані, сформульовані та випробувані. Є навіть спеціальний етичний кодекс — Кодекс Наді Мурад: «живий» і періодично відновляємий перелік рекомендацій щодо збору інформації про систематичне СНПК.
Хоча, зрозуміло, справа не лише у комунікації. Насправді проблема набагато ширша. Що, до речі, підтвердило соціологічне дослідження «Висвітлення теми СНПК», проведене в рамках проєкту ССІП («Сприяння соціальній інтеграції постраждалих від СНПК…» наприкінці лютого. Його результати складно назвати оптимістичними: матеріали про СНПК в українських ЗМІ публікуються рідко, при цьому більшість ЗМІ не зацікавлена в їх підготовці, оскільки спілкуватися з людьми, які пережили сексуальне насильство, важко психологічно, та й кінцевий результат такого спілкування — у вигляді публікації чи сюжету — для журналіста не гарантований: у процесі підготовки матеріалу постраждалий може відкликати свою згоду на публікацію.
Схожий результат отриманий і в процесі дослідження, нещодавно проведеного «Інститутом соціальних досліджень та політичного аналізу» в межах проєкту Вінницького прес-клубу «Регіональна журналістика України в розбудові толерантного інформаційного простору». У ході цього дослідження було опитано понад 500 представників регіональних ЗМІ. У результаті з’ясувалося, що шоста частина регіональних медіа взагалі не публікує матеріалів про ґендерну нерівність та ґендерно обумовлене насильство, а понад 50% — публікує не більше одного матеріалу на тиждень. Менше уваги регіональна преса приділяє лише проблемам ЛГБТ. Тобто навіть про сексуальне насильство як таке в Україні пишуть нечасто. Що тут говорити про СНПК?
По суті, для українського журналіста серйозною проблемою в підготовці матеріалів про СНПК сьогодні є навіть пошук джерел інформації, коли йдеться про проведення інтерв’ю з постраждалими. І те, що в українських медіа тема СНПК залишається «неораним полем», лише посилює проблему.
Водночас, і у постраждалих від СНПК поки немає серйозної мотивації для комунікації із представниками ЗМІ. У тому числі тому, що в Україні зараз спостерігається явний дисонанс — з одного боку, в публічному просторі періодично звучать заяви про необхідність всебічної підтримки постраждалих від СНПК, але з іншого — у законодавчій площині нічого не змінюється, — що навряд чи сприяє зміні ситуації до найкращому. Як ми вже згадали, в Україні навіть статус постраждалих від СНПК у законодавстві не прописаний, не кажучи вже про фінансову допомогу — для тієї ж реабілітації та соціальної адаптації. А з огляду на те, що сексуальне насильство відноситься до дуже делікатних тем — далеко не кожний готовий говорити про пережите публічно. І далеко не кожний впевнений у невідворотності покарання — принаймні поки війна не закінчена, тобто в реальному притягненні винних у СНПК з числа російських військових до кримінальної відповідальності. А серед випадків СНПК, зафіксованих в Україні, таких більшість.
У цій ситуації одне з головних завдань — налагодити ефективну комунікацію між тими, хто потребує допомоги, та тими, хто готовий її надати. В Україні вже півроку реалізується проект «Сприяння соціальній інтеграції постраждалих від СНПК…» (ССІП), спрямований на досягнення саме цієї мети. Організований він НСЖУ за підтримки міжнародного Фонду доктора Дениса Муквеге, орієнтований переважно на журналістів, і зрозуміло чому: СНПК — соціально важлива, але складна і нова для українських медіа тема. ССІП якраз і допомагає журналістам підступитися до неї. Зокрема, в межах проекту в чотирьох обласних центрах пройшли одноденні майстер-класи для представників ЗМІ щодо взаємодії із постраждалими від СНПК. У тому числі у Дніпрі — на базі регіонального Центру журналістської солідарності НСЖУ. І це справді необхідний напрямок діяльності. Знову ж таки, зрозуміло чому. Будь-яка тема, пов’язана із сексом, потребує делікатного підходу. А пов’язана з сексуальним насильством, тортурами і війною, — що зазвичай нерозривно пов’язано — тим більше. Особливо, якщо врахувати, що більшістю постраждалих від СНПК пережите насильство через цілу низку причин сприймається як виключно конфіденційна або навіть «соромна» тема, яка не допускає публічності. При цьому оптимальним інструментом для напрацювання навичок комунікації з людьми, які постраждали від СНПК, є саме тренінги.
Проєкти. Репарації. Верховна Рада.
А от у сфері законодавчого врегулювання питань, пов’язаних із СНПК, ситуація поки що, на жаль, неоднозначна. З одного боку, робота ведеться і розробляються різні законопроекти. З іншого боку — жоден із них на сьогодні так і не став законом. Серед проектів, що заслуговують на увагу, можна виділити п’ять: №2689, №7290, №10256, №10132 та №10133. Першим передбачена імплементація міжнародного законодавства, що стосується військових злочинів. До Верховної Ради цей проект було подано задовго до повномасштабного вторгнення РФ — ще в грудні 2019 року. Більше того, у травні 2021 року Рада його ухвалила, після чого його було направлено на підпис Президенту, де він остаточно «завис». Втім, цей проект майже з самого спочатку був неблагополучним. Він зі скандалом ухвалювався, зі скандалом і «спочив», уже практично ставши законом — правозахисники звернулися до Президента з вимогою про його підписання, але безуспішно.
Між тим, з точки зору захисту прав постраждалих від СНПК, проект №2689 дуже важливий, оскільки передбачає кримінальну відповідальність за «злочини проти людяності», вчинені під час війни, аж до довічного ув’язнення. З цією метою Кримінальний кодекс України доповнюється новою статтею 4421. Крім того, проектом конкретизовано й відповідальність за військові злочини проти особи — у новій редакції прописано статтю 438, — до яких також віднесено згвалтування та інші види сексуального насильства. Примітно, що на стадії доопрацювання проекту Кримінальний кодекс пропонувалося доповнити окремою статтею «Сексуальне насильство, пов’язане з воєнним конфліктом», але цю поправку було відхилено.
2022 року на зміну скандальному депутатському проекту №2689 прийшов урядовий проект №7290. У частині регламентації відповідальності за СНПК його норми повністю ідентичні проекту №2689 та відповідають положенням Римського статуту МКС.
2023 року українські законотворці згадали і про самих постраждалих від СНПК. Проектом №10132 встановлюється статус осіб, які постраждали від сексуального насильства, пов’язаного із збройною агресією РФ проти України та передбачається невідкладна виплата їм репарацій. Зокрема, проектом запроваджується поняття потерпілого від СНПК, регламентуються права як самих постраждалих, так і членів сімей у разі загибелі потерпілого. Крім того, передбачається створення спеціального держреєстру постраждалих від агресії РФ та спеціального фонду виплати невідкладних компенсацій.
Власне, два проекти, що залишилися, якраз на це й спрямовані: проектом №10133 передбачено створення фонду виплати невідкладних компенсацій, а проектом №10256 — держреєстру постраждалих.
Усі ці проекти не ідеальні. Фактично по кожному з них і Головне науково-експертне управління Верховної Ради, і незалежні експерти мають цілу низку зауважень і поправок. Проте привід для оптимізму також є.
По-перше, кожен із «квартету» законопроектів тією чи іншою мірою спрямований на вирішення глобальних проблем, пов’язаних із СНПК — від притягнення винних до відповідальності до виплати потерпілим фінансових компенсацій. По-друге, всі вони включені до розпорядку дня одинадцятої сесії Верховної Ради. А це означає, що є ймовірність їх розгляду в найближчій перспективі, і ухвалення проекту закону №10256 у першому читанні 25 квітня 2024 року є лише «першою ластівкою».
Тим більше, що на практиці деякі з ідей, закладених у проектах, і так уже реалізуються. У березні, наприклад, в Україні було анонсовано міжнародний пілотний проект виплати постраждалим від СНПК невідкладних проміжних репарацій у розмірі 3 тис. євро. За словами віце-прем’єр-міністра Ольги Стефанішиної в межах цього проекту репарації можуть отримати до 500 осіб, тобто навіть більше, ніж на сьогоднішній день правоохоронцями зафіксовано випадків СНПК. На початку травня проект офіційно презентовано, а з першими учасниками з числа постраждалих вже ведеться робота. Тому є надія, що постраждалі від СНПК зрештою не залишаться віч-на-віч зі своїми проблемами.
Валентин Хорошун
