Тадей Рильський: «Ми не можемо лишатись колоністами, якщо хочемо бути корисними народові»

Виповнилося 182 роки з дня народження Тадея Розеславовича Рильського – українського громадського і культурного діяча, етнографа, економіста, активного учасника руху «хлопоманів» (народницько-культурної течії української інтелігенції, яка в 1850-1860-ті роках прагнула зближення з народом) і батька відомого українського поета Максима Рильського.

СІМЕЙНІ КОРЕНІ

Тадей Рильський народився у січні 1841 року у селі Ставище Сквирського повіту Київської губернії (нині це Попільнянський район Житомирської області). Його батько — Розеслав Рильський (Розеслав-Карл-Теодор-Ян Теодорович Рильський), був одним із найбагатших поляків, повітовим маршалком (предводителем дворянства). Брав активну участь у повстанні 1863 року, за що імперія відібрала в нього всі величезні багатства. Мати-красуня Дарина походила з князівського роду Трубецьких.

На той час, коли народився Тадей (повне ім’я — Тадеуш-Томаш-Збіґнєв Розе­славович), слово «Україна» було під забороною. Тож не дивно, що у майбутньому девізом його життя був вислів: «Ми не можемо лишатись колоністами, якщо хочемо бути корисними народові». У родині зберігали спогад про дивовижний порятунок прадіда Тадея Рильського — Ромуальда. За часів Коліївщини він навчався в Умані і потрапив до рук гайдамаків. За мить до страти 14-літній підліток заспівав український псалом «Пречистая Діво, Мати Руського краю», чим настільки зворушив Їхнього отамана, що той відпустив не лише хлопця, але й усіх бранців, що мали загинути разом із ним. Згодом Тадей Рильський записав цю історію і надрукував у журналі «Киевская старина».

ОСВІТЯНСЬКІ СПРАВИ

У дитинстві освітою Тадея займалася бабуся Людвіка Трубецька. Саме вона навчила онука читати, а ще — вільно володіти французькою та польською мовами. У подальшому хлопчик отримував знання у другій Київській гімназії, по закінченні якої вступив на історико-філологічний факультет Київського університету Святого Володимира. У виші, крім фахового направлення, цікавився політичною економією. Наставником Тадея у цьому питанні був професор Микола Бунге, відомий своїми ідеями про вільну працю, приватну ініціативу та ринкову конкуренцію. Саме під його впливом Рильський одним із перших в імперії «взявся» за економіку вивільнених із кріпацької неволі селянських господарств.

За часів студентства він товаришував із Володимиром Антоновичем і Павлом Чубинським, писав проукраїнські статті. Разом вони створили гурт хлопоманів: ви­вчали історію України, записували фольклор. Улітку ходили пішки Україною: вчили дітей грамоти, дорослим допомагали укладати папери до суду, інших органів, що не залишилось поза увагою жандармерії. По інстанціях «пішов» рапорт щодо «таємного товариства комуністів». Було відкрито справу «О предосудительных сношениях студентов Киевского университета с крестьянами». У помешканні братів Тадея й Осипа (Юзефа-Марціяла) Рильських та у батьківському маєтку провели обшуки. Головним доказом провини підозрюваних стали «…несколько листов тетради, написаной Фаддеем Рыльским на малороссийском языке, в которой рассказывалась история Украины, наполненная местами, могущими возмущать крестьянские умы; так, наприклад, об угнетениях народа, о восстании его под предвод. Хмельницкого, об успехе этого восстания». Слідство встановило, що Тадей «посещал крестьянские избы и шинки, читал дворовой прислуге поэму «Наймычка» и пел народные песни».

Після цього братів Рильських направили для завершення навчання в Казанський університет під поліційний нагляд. Ця інформація дійшла до Герцена, й потрапила на сторінки друкованого за кордонами імперії журналу «Колокол». Можливо, це посприяло скасуванню «высочайшего повеления»: опальних братів повернули до Києва, але, знову ж, під суворий нагляд поліції. Осипу, хворому на сухоти, заборонили виїзд на лікувальні води, і у 1862 році він помер. Справу «Об обществе хлопоманов и членов оного Антоновиче, Рыльском и Чубинском» офіційно закрили лише у квітні 1876 року. Згодом Тадей Рильський став активним членом київської Старої громади.

РОМАНІВСЬКІ БУДНІ

Після закінчення університету Тадей отримав від батька винагороду — третину спадку і вирішив податися до родового маєтку в селі Романівка, де прожив майже 40 років. Тут він ретельно займався господарством, не мав жодної тяжби з односельцями, виконував обов’язки почесного мирового судді. Досконало вивчивши цивільні закони, давав безкоштовні юридичні консультації жителям не тільки Романівки, але й навколишніх сіл: складав для них необхідні папери і виступав у судах як їхній адвокат. Допоміг сільській громаді дешево купити землю в сусід­ського поміщика, а місцевим чиновникам (селянам-одноосібникам, які за користування землями держави або приватного власника — князя чи шляхтича) — сплачували грошовий податок (чинш), закріпити за собою орендовані землі.

Рильський був католиком, але це не завадило йому розміс­тити у своєму маєтку православну церковно — парафіяльну школу. Пізніше він збудував для неї окреме приміщення, в якому були кабінети фізики та хімії. Працював викладачем сам і платив іншим учителям за роботу. Вечорами у школі вчили писемності дорослих. Також власним коштом створив для селян бібліотеку.

ДЕЩО З ОСОБИСТОГО

Тадей Рильський був двічі одружений. Вперше — на своїй далекій родичці Людгарді з роду Рильських. У шлюбі пара прожила недовго — жінка передчасно померла, дітей у них не було. Другою дружиною Рильського стала сільська дівчина Меланія Чуприна з колишніх кріпосних. Відомо, що її предків звільнив із кріпацтва ще Теодор, дід Тадея Розеславовича. Дівчина мала неабиякий голос, яким зачаровувала всіх, хто її чув. Меланія була неписемною, але закоханий Рильський не звертав на це уваги.

Минуло небагато часу й 37-річний Тадей вирішив заслати сватів до красуні, якій було лише 17 років. Хвилювався, чи не вручить гарбуза… Не вручила, тож Романівка гучно, за всіма народними традиціями, відсвяткувала одруження пана та селянки. Навіть поліцейські в черговому доносі не оминули цієї події: «Рыльский 8 февраля 1880 года женился на дочери крестьянина, причем был выполнен в точности весь свадебный обряд, бывающий у крестьян». «Класові» нерівності не позначилися на шлюбній ідилії. Тадей Розеславович та Меланія Федорівна прожили разом 24 щасливі роки, народили й виховали синів Івана, Богдана та Максима, якого, до речі, назвали на честь керівника гайдамацького повстання 1768-1769 років, відомого під на­звою Коліївщина, козацького отамана Максима Залізняка.

Тадей Розеславович Рильський прожив шляхетне життя, жодного разу не зрадивши своїм переконанням, казав: «Я помру, а Україна зостанеться». Його не стало 7 жовтня 1902 року. Сотні людей з Романівки та навколишніх сіл проводжали цю гідну людину в останню путь, дякували за доброту, допомогу, науку жити і господарювати на своїй землі. За власним заповітом і селянським звичаєм Рильського поховали на сільському кладовищі…

ЕКОНОМІЧНА СПАДЩИНА

  • Навчаючись в університеті, Тадей Рильський друкував праці з економіки, соціальних тем, етнографії й фольклору у часописі «Основа» під псевдонімом Максим Чорний. Останню статтю присвятив економічним положенням, які доводили недостатність селянських земельних наділів за уставними грамотами 1861 року.
  • Започаткував фахову українську економічну термінологію, видавши «Студії над основами розкладу багатства», написані в дусі «австрійської школи» в політекономії. За визнанням Франка, це була «…перша праця по економії суспільній на нашій мові».
  • Тадей Рильський був одним із перших в імперії, хто взявся за економіку вивільнених із кріпацької неволі селянських господарств. Він дійшов висновку про її необхідність задовго до столипінської земельної реформи. Був переконаний: без оренди панської землі з наступним викупом — багатодітним хліборобським родинам не прогодувати навіть себе. Наполягав на створенні земельних банків для надання селянам кредитів, що дасть найпрацьовитішим можливість досягти заможного стану.
  • Досі не втратив значення висновок Рильського щодо прибутку з капіталу, вкладеного в земельну власність, який «можна і треба відрізняти від земельної ренти». Він вважав за необхідне «суспільне заволодіння рентою задля того, щоб сей збірник нерівності шансів людської праці зробити засобом зрівноваження їх». Тобто пропонував запровадити механізм урівноваження прибутковості роботи аграріїв на грунтах, різних за своєю природною родючістю.
  • У 1904 році видав брошуру «О херсонских заработках» з корисними порадами для малоземельних селян із північних і центральних областей України. У ній він зібрав усю потрібну для заробітчан інформацію — від найзручніших маршрутів руху і вартості проїзду до заробітків за 8 років поспіль.

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)