Цікаві факти про Дніпро: як з’явилося на карті наше місто (Фото)

Про заснування Катеринославу (нині Дніпра) знаходимо чимало цікавих фактів, овіяних легендами та навіть містикою. Про що думала  Катерина ІІ, коли вирішила звести неабияке новітнє місто серед так званих «диких степів» над Дніпром. І чи усе, що робила ця пані та її хитрий фаворит, треба на віру сприймати?

Десь тут була Половиця

Катеринослав з’явився не на порожньому місці, не серед «диких степів», а на території доволі розвинутої козацької слободи із назвою Половиця. Ота слобода тяглася уздовж однойменної ріки, що мала два рукави й зливалася у єдине русло неподалік нинішнього центру міста. У районі ж Нового моста ріка Половиця єдналася з Дніпром. Загалом багато що змінилося у місцевості із часів козацтва. З початком будівництва Катеринославу, жителі Половиці вимушені були зі своїх земель переселитися в Сухочівку та Мандриківку, їхати у село Нові Кодаки. Усе лише для того, аби догодити Катерині ІІ та її фавориту, щоби ті мали змогу «заснувати нове місто» серед так званого «дикого степу»… А чи нове це місто було, чи не зовсім, то вже питання до істориків. Хоча є цікавий факт, який підтверджує: означена місцина була доволі розвинута ще до часів Катерини. За даними 1779 року, в слободі Половиця (себто в центрі Дніпра) нараховувалось аж 125 дворів (це за 10 років до приїзду Катерини ІІ). Відомо також, що на карті Де-Боскета  (1751 р.) Половиця вже значиться слободою – чи не означає це, що тут були церква, млини, казна, тощо.

Шалена імператриця

Та повернемося до Катерини ІІ та дня заснування Катерино­славу. Відбувалося це зовсім не восени! А прохолодного 9 травня 1787 р. Того року видалася дуже щедра на квіти, дощі та пронизуючі вітри весна. Повільно з Києва Дніпром рухалися галери Катерини ІІ, причому імператриця пересувалася саме на галері з назвою «Дніпро». Та бурхливі води не дуже гарно зустріли її, тож імператриця вимушена була тепло одягнутися. До слова, цариця дотримувалася слов’янського стилю і мала вигляд заможної козачки: у кунтуші, довгій сорочці, тощо. Під час мандрів царським галерам постійно заважали чималі хвилі, буревії. Одного разу навіть трапилася неприємна пригода. Галера, на якій пливла імператриця, була «прижата до берега бурею..» – згадує Дмитро Яворницький у книзі «Історія міста Катеринославу».

І все ж доля тоді виявилася прихильною до Катерини ІІ. Урешті 6 травня галери цариці наблизилися до Верхньодніпровська (тоді село Григоріївка).

7 травня Катерина ІІ пересіла в карету й поспішила на зустріч з імператором Йосипом ІІ, який теж мав взяти участь у закладанні нового міста. На шленій швидкості, мов те дівча-мажор, вона мчала степами та мало не зіштовхнулася з екіпажем Йосипа ІІ, який теж неабияк поспішав на зустріч. Зустріч ця відбулася біля селища Новий Кодак, за легендою, біля шинку козака Галайди (село Романкове, за 30 верств біля Нового Кодаку).

Треба сказати, що Йосип ІІ, який за час подорожі добре зголоднів, чекав на щед­рий прийом та гарні частування. Та того не відбулося. Загалом той день видався дуже прохолодним. «Навіть шуби вимушені були одягнути», – згадував із певною гіркотою імператор в особистому листуванні. Не знайшов доброго слова він й щодо частування.

Певним чином був винний фаворит Катерини, Потьомкін. Князь так поспішав із підготовкою місця до закладання майбутнього міста, що зовсім забув про обід. Але пояснив усе одним словом – «Піст»… Тож імператор Йосип ІІ вимушений був вже у Новому Кодаку довгенько чекати на обід. Причому готував страви сам Потьомкін, а допома­гав йому польський генерал Браницький та ще кілька поважних осіб. Цікавий факт – від допомоги повара Йосипа ІІ вони відмовилися!

Імператриця лише всміхалася впертості свого коханого князя. Йому Катерина ІІ пробачала усе, тож, і звичайну козацькі юшку  проковтнула, як найвишуканішу страву.

Уже 9 травня Катерина ІІ зі свитою з Нового Кодаку каретами помандрували «закладати Катеринослав» та його собор. Разом з нею їхали Йосип ІІ, князь Потьомкін, графиня Браницька, граф Кобенцель та «Червоний Каптан» – новий фаворит Катерини Дмитрієв-Мамонов. Такою компанією шановні гості дісталися Гори над Половицею (нині у Дніпрі – Соборна площа).

До речі, слобода Половиця входила до Кодацької паланки Війська Запорозького. А високий Пагорб, під яким було село, місцеві та козаки вважали особливим та святим. Він нагадував їм Київські гори, лавру.

Тож не дивно, чому саме на цій горі Потьомкін та Катерина й вирішили звести Катеринослав.

Коли ж Катерина ІІ піднялася на гору, то була зчарована місцевими краєвидами: широко розливався Дніпро, багатий залісненими островами, здалека видніли зелені степи, густо покриті квітами, а внизу – вилося уздовж річечки чимале поселення. Та чи думала тоді цариця про те, як, за її рішенням, незабаром усе тут зміниться, зруйнується, як за якесь століття загуде, звирує на цій святій, тихій горі уся та маса технологічного прогресу, не лишивши й згадки про Половицю та її легенди нащадкам?

Подарунок з Франції

Як же відбувалося закладання майбутнього Преображенського собору? Подейкують, що й нині лине неподалік собору незадоволений голос імператора Йосипа ІІ: «Кладу камінь другий і – останній». Чому таким вередливим був той Йосиф цього дня? Певно тому, що Катерина ІІ із Потьомкіним мріяли звести найбільший у світі собор та місто, яке керуватиме світом… Проекти були масштабні, але не усе здійснилося.

Отже, 9 травня Катерина ІІ у присутності 12 фрейлін та обмеженої кількості близьких до неї церковних та сановитих осіб, разом з Йосипом ІІ взяла участь в освяченні майбутнього храму та закладанні нашого міста. Також свій камінь поклали у його підмурки князь Потьомкін, генерал Синельников та архієрей Амвросій.

А що ж на згадку про цю подію отримала шалена імператриця? Як і будь-яка жінка, вона любила дарунки. При виїзді з Катеринославу Катерині ІІ піднесли витончені шкарпетки. Такі тоненькі, що вкладалися у шкарлупу горіха! Сказали – «з місцевої фабрики». Вона була вражена та задоволена таким дарунком. А тим часом князь Потьомкін ледь не танцював від радощів: «Хитрощі вдалися: з Франції встигли дійти оті кляті шкарпетки.. Встигли!… Хто там зна, що їх не у Катеринославі пошито! Та й ми таке навчимося робити!».

Але ж, чи можна в європейські шкарпетки вмістити усе те, що мають у душі та вміють жителі Дніпра? Та, певно, цього Катерина ІІ й Потьомкін так і не зрозуміли. Лишили нам у спадок. Згадайте про це на День міста!

Анфіса Букреєва-Стефко