У Дніпрі показують барвисті картини відомого художника (Фото)

У зібранні Музею українського живопису особливої уваги заслуговує колекція творів Федора Яковича Павленка (1936–2008) – яскравого, незабутнього за своєю барвистою співучістю та артистичною безоглядністю живописця, самобутнього майстра Дніпровської мистецької школи.

DSC_6819

19 жовтня в Музеї українського живопису відкрито виставку цього художника. На урочистому відкритті зібралися друзі музею та дніпровські поціновувачі мистецтва,  зазначають у прес-службі музею

Відкрив вечір засновник музею Олег Наумов. Мистецтвознавець Людмила Тверська занурила присутніх у чарівний світ творчості митця. Спогадами про Федора Павленка поділився мистецтвознавець Віталій Старченко.

DSC_6820

Розповідати про творчу долю Федора Павленка – завдання непросте. Багато сторінок з його життя оповиті туманом тьмяних спогадів та здогадок: голодне безпритульне повоєнне дитинство без рідних та близьких, довгі роки поневірянь по дитячих будинках, де дають справжні ім’я та прізвище, раннє захоплення малюванням. Однак можливість розпочати професійне навчання з’явилась лише у тридцятирічному віці, коли вже склалася особистісна індивідуальність та прагнення осягнути основи майстерності. Подібні наміри, зазвичай, вступали у протиріччя із системою навчання на художньому відділенні у Орловському педагогічному інституті, який готував лише майбутніх викладачів малюнку та креслення. Саме тому, полишивши навчання, Павленко з 70-х років ХХ ст. розпочинає самостійно проходити «художні університети», навчаючись у життя та природи бачити світ очима творця, привносячи у власні роботи усю силу творчого темпераменту.

DSC_6875

При цьому живописець лишався непомітним та скромним, вивести його на діалог було вкрай непросто. Однак, певно цього й не треба було робити. Оскільки увесь він – із усіма своїми сумнівами та осяяннями виявився у власному мистецтві, яке висловлює набагато більше, ніж зображує. І уважний глядач, вдивляючись до його живописних метаморфоз, може розгледіти тремтливу душу художника-поета, для якого світ – вічне джерело радісного натхнення та творчих відкриттів.

DSC_6817

Зовні стриманий, Павленко був напрочуд самодостатнім: як особистістю, так і творцем. Звідси його прагнення бути подалі від метушні великого міста та гамірливих компаній. Він любив бути із природою сам на сам, справедливо міркуючи, що саме так вона розкриє йому таємниці власної чарівності. Саме тому останнє десятиріччя власного життя він прожив у Сурсько-Литовському –  селі, що знаходиться поблизу міста Дніпра. Мешкав у невеличкому будиночку, що був оточений садом. За порогом починалося життя природи, змінювалися пори року: то квітнув весняний бузок, то опадали осінні дерева, замітали сніги чи бруньки розпускалися, сходило чи заходило сонце. Це невичерпне джерело сповнювало його мистецтво враженнями, що невпинно змінювалися, тривожили уяву, давали імпульс творчій фантазії.

DSC_6910

Пейзаж – улюблений жанр майстра, про що свідчить персональна колекція його робіт у зібранні Музею українського живопису, три чверті із яких присвячені зображенню природи рідного Сурсько-Литовського.

Окрім пейзажу художник звертає власну увагу на портретний жанр, зокрема малює оголену жіночу натуру. У його портретах не побачиш глибини психологічних характеристик, а «ню» не були створені для милування вишуканістю тілесних форм. У них – енергія життя, що пульсує. Саме вона сповіщає набагато більше, ніж просто зображення конкретної людини.

Особливе місце у творчості Павленка займають автопортрети. У зібранні Музею українського живопису їх – чотири.