У Дніпрі відомий шоумен розкрив секрети популярності в Інтернеті

Відомий  радіо- й телеведучий, шоумен Анатолій Анатоліч у середині червня розповів у Дніпрі, на III фестивалі блогерів «Дніпровський пост», про свій Youtube-канал «Зе Інтерв’юер» («Зе Интервьюер»), який існує з травня 2017 року та зараз має майже 166 тисяч підписників. Тут можна побачити інтерв’ю переважно зі знаменитостями шоу-бізнесу, культури, спорту. «Вісті» розпитали ведучого про відмінність його влогу (відеоблогу) від телевізійних програм і про секрети популярності в Інтернеті.

ПІДСЛУХАНА РОЗМОВА

– Анатолію, як Ви вирішили стати влогером?

– Це від бажання заробити багато грошей і отримати нову популярність (сміється). Ні, насправді – це крутий момент самореалізації, тому що це цілковита незалежність, тобі для цього нічого не потрібно, крім смартфона з камерою та Інтернету. І ти можеш створювати продукт, який буде цікавий іншим. Це неймовірна можливість, якої раніше ні в кого не було, а зараз кожен може це зробити, питання лише у бажанні. У мене бажання було.

– Ну, навряд чи Ви знімаєте на смартфон…

– Ні-ні! У мене 3 оператори і велика команда, але це, знову ж таки, питання підходу. Є класні влоги, де використовують лише одну екшн-камеру. Питання, звісно, в якості контенту, але, з іншого боку, глядач вимогливий уже навіть в Youtube, йому хочеться дивитися класну картинку. Тобто Youtube так само змінюється, як і телебачення.

– Ви зразу починали працювати з командою?

– Так, у мене була можливість укласти гроші в це, бо я був фінансово незалежний завдяки своїй роботі на телебаченні. Тому на перші епізоди витрачав гроші, а вже потім почав з цього заробляти.

– Youtube платить чи завдяки рекламі?

– Переважно завдяки рекламі.

– А кінцева мета проекту – якийсь телеканал чи Вам комфортно з цим проектом і в Youtube?

– Телебачення – це інша історія. Шарм телебачення і радіо існує, мені вони подобаються. Але «Зе інтерв’юер» не може бути на ТБ у тому вигляді, в якому він є.

– А в чому відмінність від телевізійного проекту?

– Відмінність у темпі: ми можемо собі дозволити великий формат. Мене час­то критикують, що дивно звучать питання, вони іноді розтягнуті, «а кому цікава твоя думка? дай послухати героя!». По суті, «Зе інтерв’юер» – це ніби глядач підглядає моє спілкування з героєм, інтегрується у нього. Тому я навіть інтерв’ю цей формат не назвав би. Це розмова, яку можна підслухати. Тобто без камер це інтерв’ю було б таким самим, тому я назвав би його реаліті.

– У Вас довгі інтерв’ю, хоча кажуть, що глядачі не люблять тривалих програм…

– Це правда. Середній час перегляду – 15 хвилин. Ми свідомо пропонуємо інтерв’ю в найширшому форматі – десь півтори години. Але ми даємо можливість людям дивитися з інтерв’ю те, що їм цікаво: розбиваємо його на блоки десь по 18 хвилин, і під інтерв’ю є перелік питань із таймкодами. Якщо людина цікава, то можна подивитися і повну розмову з нею. Я, наприклад, завжди дивлюся  у швидкому перегляді: в Youtube, на відміну від телебачення, можна виставити швидкість. Від пришвидченності, можливо, втрачається аура інтерв’ю, але ти отримуєш контент швидше.

ЯКІСТЬ чи СЛАВА

– На фестиваль блогерів Ви приїхали, аби поділитися секретами створення популярного Youtube-каналу. То як його створити?

– Я пробіг нью-йорк­ський марафон у 2017 році. Це ти біжиш по 5 районах Нью-Йорка 42 км 195 м. І мене запитують, як пробігти марафон? Я кажу: схема дуже проста – ти прокидаєшся вранці, взуваєш кросівки і біжиш. І схема не міняється від того, чи це відбувається у Нью-Йорку, у Дніпрі чи у Кривому Розі. Щоб пробігти, треба прокинутися і взути кросівки – це основна ідея, все інше – деталі. Те саме стосовно Youtube, повірте. Для того щоб створити щось круте, потрібно спробувати це зробити. Сидіти й мріяти про велике майбутнє в українському Youtube або на телебаченні, або на радіо – це не працює. Потрібно щось зробити. Воно не вийде, буде кострубатим, нецікавим, але з третьої, п’ятої, десятої спроби у вас точно вийде. Я зараз не кажу про популярність – ми ж не женемося за популярністю. Ми женемося за тим, щоб робити щось якісне, корисне.

– Якби Ви не були таким відомим в Україні, як гадаєте, Вам би вдалося зробити цей проект?

– Думаю, так. Звісно, я маю ресурс доступу до зірок, це важливо, але, гадаю, у мене все одно вийш­ло б. У нас є інтерв’ю з Монсеррат Кабальє. Ми прилетіли в Барселону, вона пустила нас до себе в квартиру. І я тоді думав: ось я, звичайний пацан із Кривого Рогу, 33 років, стою на порозі квартири Монсеррат Кабальє. Я приїхав туди не як телевізійний ведучий, а як Youtube-блогер. Тобто теоретично будь-хто міг так само, як і я, зв’язатися з менеджментом співачки, написати, що я мрію записати інтерв’ю з Монсеррат, як я це зробив. Я надзвичайно хвилювався, тому що переді мною була глиба, але це було класно.

– Яку функцію, по-Вашому, виконує Youtube?

– Він, як і телебачення, – я давно про це мрію, і як би пафосно це не звучало – має нести виховну функцію. Якщо говорити про ТБ, є дуже круті формати, наприклад «Що? Де? Коли?» – суперформат, в якому я брав участь і отримував задоволення. Але зараз його немає на ТБ, тому що спонсори не готові за нього платити. Мене це засмучує: чому люди хочуть дивитися, як хтось падає у багнюку? Мені хотілося б, щоб вони дивилися щось інше, крім цього. Те саме з Youtube: там можна знайти мотивацію, подивитися історії людей, які починали з нуля і досягли успіху, зазирнути в їхнє життя і годину з ними провести. За кордоном люди платять великі гроші за вечерю й спілкування з кимось із супербізнесменів, а ми це даємо безкоштовно – тільки подивись програму на Youtube. У нас багато інтерв’ю не з відомими, а з цікавими людьми, які, звісно, набирають менше переглядів, але ми таким чином дійсно виховуємо публіку. Я в це вірю.

– Як Вам ідея блогер­ського фестивалю?

– Круто, що це розвивається, що люди можуть спілкуватися із блогерами, дізнаватися щось нове, отримувати поради, хайфхаки і головне – мотиваційний заряд, щоб створювати щось своє. Коли мене запрошують спілкуватися зі студентами, я завжди із задоволенням погоджуюся – це майбутнє, і я готовий ділитися тим, що, можливо, їм допоможе. Якщо із того, що я говорю, вони знайдуть щось цікаве, я буду щасливий.

ДОВІДКА

Анатолій Анатоліч (Анатолій Яцечко) народився 26 вересня 1984 року в Кривому Розі. Закінчив Криворізький державний інститут народного господарства. У виші почав грати в КВН (був капітаном збірної КВН Кривого Рогу), працювати на радіо, вести міські заходи. 2006-го переїхав до Києва.
6 років вів ранкове шоу на радіо «Хіт FM». З 2009 працює на ТБ: спершу телеканал «М1», потім – «1+1» (співведучий «Голосу країни», «Сніданку»). З серпня 2017 вів ранкову програму на телеканалі «Прямий». На фестивалі блогерів Анатолій розповів, що нещодавно пішов з «Прямого» і незабаром з’явиться в ефірі іншого телеканалу, назву якого він поки що не може назвати.

 

НАТАЛЯ РЕКУНЕНКО, ФОТО АВТОРА