У Гупалівці в’яжуть найправильніші в Україні віники

Це не лестощі й тим паче не реклама, про це стверджує Ігор Корнутий – гупалівський, що на Магдалинівщині, одноосібник, який прийняв естафету вирощування сорго та в’язання віників від свого батька.

Йому вже перевалило за 50. Родом з Івано-Франкiвщини. Католик, що значна рідкість у наших краях. Школу закінчив із двома четвірками, а у Львові з червоним дипломом – залізничний технікум. За розподілом направили в пасажирське депо станції Дніпропетровськ, де сумлінно працював до початку 90-х років.

“Щоб вижити, я пішов по стопах батька, який за радянських часів із бригадою з 40 земляків у колгоспах Дніпропетровщини за договором вирощував сорго, в’язав віники та продавав державі”, – розповідає Ігор Корнутий.

Ігор Корнутий

Цьому він присвятив більшу частину свого трудового життя. Навесні засівали близько 120 гектарів, улітку доглядали, удобрювали, восени збирали врожай і в’язали віники. Отже, жили вони в цих краях майже вісім місяців на рік. Він знав наперед, яке буде літо, і безпомилково вибирав із-поміж 14 сортів сорго найвдаліший.

За в’язання одного віника колгосп платив 15 копійок. Інші операції – наприклад, очищення від листя та обмолот волоті – 10 копійок. У крамницях готовий віник коштував 1грн 50 коп. Промислові ж підприємства купували їх у колгоспах зазвичай тисячними партіями. Я тоді й уявити собі не міг, що життя змусить мене повторити шлях батька. Почав серйозно займатися віников’язанням на початку голодних, безробітних і буремних 90-х, коли друг батька привіз мене в Гупалівку, де я й познайомився з майбутньою дружиною… З часом захоплення переросло в професію, якою зараз займається вся сім’я.

Так, виявляється, справжні віники в’яжуть не з проса, як вважають «асфальтні» люди, а з сорго. Рослина полюбляє наш чорнозем, на якому ростуть найкращі віникові червонуватого кольору сорти, з недовгими пружними й неламкими стеблами волоті, що придатні для виробництва правильних віників.

“Історично так склалося, що завдяки підхожому клімату і жирному чорнозему найкращі та найправильніші віники в’язалися саме на Кіровоградщині та Дніпропетровщині. Раніше я знав багатьох знатних майстрів, із яких до сьогодні практично ніхто не дожив або відійшли від справ. Тому можу відповідально сказати, що магдалинівська Гупалівка – це діючий заповідник українського віников’язання”, – гордо стверджує Ігор Миколайович.

Корнутий під сорго відвів практично всю площу на своїй ділянці, а це немало-небагато – 70 соток. Однак середньорічну врожайність назвати не зміг, мовляв, рік на рік не приходиться, хоча виходить плюс-мінус дві тисячі віників.

За тільки йому відомими особливостями посадки насіння, розмірів стебел і кольором сорго на око, проте безпомилково, може діагностувати, який вийде віник. В’яже їх кілька різновидів: звичайні – для квартири й будинку; для двору (зовнішнього застосування); під мітлу; так звані настільні (для прибирання верстатів, салонів і кузовів автомобілів) і похідний – мініатюрний, розміром як сірникова коробка (для чищення верхнього одягу).

Хоча в майстерні є раритетний станок для в’язання віників, майстер ним майже ніколи не користувався. Каже, що справжній віник в’яжеться тільки лозою, яка терпима лише до людських рук. Стверджує, що повір’я про те, ніби після покупки віник обов’язково потрібно замочувати в солоному окропі, – повна нісенітниця. «На мої віники це не поширюється, даю їм мінімум 15 років гарантії. Лише одна умова – ставити його слід мітлою догори».

Євген Євтушенко