54480510 - schoolgirl crying on background of classmates teasing her

У школах Дніпра «процвітає» булінг?

Наразі в Україні немає жодного законодавчого акта, в якому було б прописано, що таке булінг. Та проблема ­цькування в школах є, і поліція намагається її попередити. Якщо ж не вдається, то агресори отримують штрафи за дрібне хуліганство. У поліції кажуть: якщо буде прийнято законопроект про протидію булінгу, то до адміністративної відповідальності зможуть притягати не тільки того, хто чинить цькування, але навіть адміністрацію школи за покриття таких фактів.

ДРІБНЕ ХУЛІГАНСТВО

Законопроект про протидію булінгу був прийнятий у першому читанні в середині жовтня. Він передбачає відповідальність за вчинення цькування і визначає саме поняття булінгу. Коли закон схвалять, поліція отримає зміни до чинного Кодекса про адміністративні порушення, і тоді правоохоронці матимуть змогу притягати до відповідальності дітей, які й чинять булінг, за потреби їхніх батьків та навіть педагогів і адміністрацію школи, якщо останні замовчуватимуть такі випадки. «Є певні моменти, коли ми кваліфікуємо ці події, які називаємо «булінг», згідно з чинним законодавством. Найчастіше, це дрібне хуліганство, яке має місце у навчальному закладі, – приниження, нецензурна лайка, чіпляння або нанесення легких тілесних ушкоджень, тобто коли дитина завдає фізичної шкоди іншій дитині. За 2018 рік по області таких фактів було 79 і 7 відповідно. 7 постраждалих – це загальна статистика. Ми не можемо сказати, що все це внаслідок шкільного булінгу, бо не ведемо такого звіту», – зазначає начальник відділу ювенальної превенції управління превентивної діяльності ГУ НП в області Ганна Карпеченкова.

ПОПЕРЕДЖЕННЯ І ДОПОМОГА

У поліції запевняють, що причиною скоєння систематичного насильст­ва в шкільних колективах є дії не однієї дитини, а психологічний стан усього колективу, і без допомоги психолога з такою проблемою впоратись дуже складно. Для її розв’язання часто залучають фахівця, який не працює в навчальному закладі, аби всі учасники конфлікту могли бути максимально відвертими. Він консультує, як жертв, так і агресорів, а також допомагає вчителям налагодити в колективі дружні відносини. Зі свого боку, поліція часто читає лекції на тему булінгу серед дітлахів.

«Ми намагаємося протидіяти проблемі шляхом її попередження. Поліцейські часто проводять заняття в школах, а саме в 5-7-х класах. Це той вік, коли діти найчастіше стають об’єктами і суб’єктами булінгу», – говорить Ганна Карпеченкова. Під час кожної такої бесіди поліцейські просять дітей не мовчати, про все розповідати дорослим.

«Дорослі повинні звертати увагу на психологічне здоров’я своїх чад, розмовляти з ними. Коли дитина пригнічена чи чимось стурбована, вона може переживати через певну неприємну фразу, сказану в її бік однокласниками, може бути об’єктом цькування або його свідком і переживати через те, що нічого не зробила. Не залишайте дітей наодинці з їхніми проблемами, бо найгіршим наслідком цькування може бути навіть вчинення самогубства», – зазначає Ганна Карпеченкова.

«ЧУЖИЙ»

За словами психологів, коли один підліток починає лупцювати іншого – це свого роду фінальний акорд у процесі булінгу. «Зазвичай цькування починається з якихось дрібниць – невинні «жарти» на зразок зіпсувати чиїсь речі, викинути сніданок, дозволити собі коментар щодо зовнішнього вигляду… Причин такого ставлення – безліч», – говорить підлітковий психолог Анна Збаранська. За її словами, сама специфіка підліткового віку вимагає ідентифікації з якоюсь групою, в дітей є мислення «свої – чужі». І коли інша дитина вибивається із загального зрізу, вона автоматично потрапляє до категорії «чужі», стає зайвою й об’єктом булінгу.

«Сказати, що винні тільки підлітки, – не можна. Ті діти, які чинять цькування – самі є об’єктами агресії ще десь. Передусім слід шукати проблему в сім’ї. Діти або є об’єктами агресії зі сторони батьків і не мають змоги вдома виплеснути свій гнів, знаходять слабших і починають цькування, або бачать, що таке ставлення до інших є нормою в родині і поводять себе, як батьки. Ще один бік проблеми – буває так, що вчителі чи адміністрація школи допускають коментар стосовно певної дитини, і решта учнів починає вважати, що якщо вчителю можна – то і їм теж. Часто педагоги замовчують про існування даної проблеми в класі, вважаючи, що вона сама з’ясується, – зазначає психолог Анна Збаранська.

Фахівці зауважують, що найгірше, що можна зробити, виявивши факт боулінгу, – змовчати. І тоді психологічне насилля переходить у фізичну стадію.

АНАСТАСІЯ НЕФРЕТОВА