Унікальний храм на Дніпропетровщині розкриває свою історію

Бажаєте зануритись в атмосферу Європи та побачити костьол, зведений за зразком готичного собору епохи Середньовіччя? Не варто збирати валізи у подорож. Потратьте всього годину часу на поїздку до Кам’янського (колишній Дніпродзержинськ), потім пішки від тутешнього автовокзалу – й перед вами один із найдивовижніших костьолів Європи! Журналістці «Вістей» вдалося не тільки побачити споруду в усій красі, але й почути дещо про її історію. Своїми враженнями вона поділилася з нашими читачами.

Брама у часі

Шлях від автовокзалу міста Кам’янське до костьолу святого Миколая – якихось десять хвилин. От тільки краєвиди вулиці, що веде до означеної будівлі,  європейськими не назвеш: кілька нічийних будинків, чималі купи сміття… Йдеш і міркуєш: «А де ж костьол? Чи не помилились ми адресою?» Дійсно, будівля ніби ховається від людей. Аж ось! Долаємо ще один поворот – і серце завмирає від захоплення: небо розрізають шпилі дивовижно красивої споруди.

Костьол розмістився на широкому майдані, огородженому красивим парканом, колони увінчані янголятками, які ніби роздивляються навкруги – заворожені й замріяні. Поки розглядаємо будівлю, з’являється відчуття, що потрапили в минуле. Немов машина часу повернула нас щонайменше на 300 років! Костьол у неоготичному стилі полонить старовинною цеглою, високими вежами, дверима, прикрашеними різьбою та ковкою, величезними арочними вікнами, крізь які таємниче ллється світло. Не віриться, що ми не в Західній Україні, не в Польщі, а в нашій,  Дніпропетровській області! Треба визнати: католицький костьол святого Миколая в Кам’янському – дійсно родзинка міста. Він закохує, дивує, вражає. Тож не будемо стояти поруч, швидше зайдемо усередину, аби роздивитись унікальну архітектуру та дізнатися у тутешніх прихожан і братів-монахів (костьолом нині опікуються капуцини та францісканці) щось цікаве про духовну святиню та її долю. Служба тут відправляється щодня, тож і люди ­завжди є.

Роки становлення

Нас дуже тепло зуст­ріли. Заступник настоятеля приходу брат Павло Лясоцький показав обитель, а від прихожанки (з францісканського ордену) Наталії Андрійченко ми почули про непросту долю храму.

Виявляється, парафія святого Миколая з’явилась іще до революції, завдячуючи будівництву (тоді ще в селі Кам’янському) Дніпровського металургійного заводу. В місто приїхало чимало поляків та австрійців. Вони привезли обладнання й керували будівельними процесами. Робітників найняли з-поміж місцевих – і праця закипіла. Та не тільки в праці – сила, але й у духу, мабуть, так вважав директор-розпорядник Дніпровського металургійного заводу Ігнаціо Ясюкович. Тому надумав будувати ще й храм. Пан Ясюкович був із католицької родини, але спершу вирішив звести у Кам’янському православну церкву на честь святого Миколая. Нині вона за кількасот метрів від костьолу, біля автовокзалу. Церква видалась мальовничою, тож місцевим одразу сподобалась. Одначе костьол, який згодом теж звели неподалік, перевершив усі сподівання. Його будівництво роз­почалось у 1895 році й завершилось у 1897-му, про що свідчила мармурова дошка на стіні.  До роботи над мурованою святинею були запрошені найпрогресивніші  на той час архітектори та будівельники. Проектував костьол і спостерігав за його спорудженням архітектор Маріан Хорманський. Створив неповторний архітектурний шедевр з унікальною системою опалення та акустикою. У 1902 році в костьолі почали ремонт із заміни системи опалення, покриття даху, який прикрасила статуя Діви Марії. Усередині знову пофарбували й розписали стіни. Зазнали змін огорожа й навколишня територія. Вже 25 вересня 1905 року будівлю освятив єпископ Йосиф Кесслер. «З висоти пташиного польоту костьол з двома 33-метровими баштами по східному фасаду має вигляд покладеного на хрест. Щось подібне є лише в Італії, але ніде немає точної копії», – розповідає пані Наталія. Як не повірити в унікальність костьолу, якщо лише його розпис тривав 5 років! На жаль, нині цього розпису вже не побачити: його знищили в радянські часи. Як і статую Діви Марії, яка височіла над головним входом. Високодуховний жіночий образ теж зіпсували.

Випробування долею

Загалом за часів радянської влади костьол було закрито, навіть орган вивезли. Зневажливо поставилися й до унікальних фігур святих, що були установлені в костьолі – їх викинули. Та знайшлася добра душа – зберегла усе для нащадків. «Серед наших прихожан була в той час жінка, яка належала до францісканського ордену. Вона фігури святих переховала й тримала у себе до 1980 року, потім їх передали людям. Цю жіночку звали Теофіла Кузнецова», – з повагою в голосі продовжує розповідь пані Наталія. Тож служби в костьолі не було. Добре, хоч не підірвали та не розвалили будівлю. Зате змінили – звели другий поверх. Там, де височіло розп’яття, – повісили «вождів пролетаріату» – Маркса, Енгельса та Леніна… Чого тільки костьол не бачив за часів «влади рад»… Тут були: філія університету марксизму-ленінізму, збірний пункт військкомату (досі багато чоловіків згадують, як їх проводжали до війська з площі біля цього храму), мийка, а за часів гітлерівської окупації тут навіть конюшня розташовувалася! Після війни будівлю прилаштовували під планетарій, морську школу ДТСААФ, картинговий клуб, майстерні художнього фонду, склад фірми «Меблі», кооперативи тощо.

Та часи змінилися, і в ці стіни вернулося слово Боже. У 1990 році громадськість створила ініціативну групу з порятунку костьолу святого Миколая. Роком пізніше на його сходах була  відправлена перша служба. На неї зібралося чимало людей, що й надалі приходили у ще зруйноване приміщення. Тривалий час велась реставрація. Й урешті-решт у 1997 році (якраз на сторіччя костьолу) вперше відправили службу в оновленій будівлі. Відродження Дніпродзержинського (Кам’янського) костьолу святого Миколая пов’язане з іменем ксьондза Мартіна Янкевича, священика Люблінської єпархії, який і став першим настоятелем відремонтованої обителі. Нині настоятелем приходу є отець Адам Врубель.

З реставрацією вернули у храм старі статуї святих: велике розп’яття з Христом, святу Варвару (заступницю металургів), святого Антонія, святого Казимира та святого Миколая. Це ті фігури, що їх зберегла тендітна високодуховна жінка – пані Теофіла Кузнецова! Нині фігури святих, яким не менш ніж 100 років, можуть побачити віряни й усі зацікавлені. Усередині костьол дещо змінив вигляд: лави стоять по колу, навкруги вівтаря, що розміщується в центрі. Це – виняткове явище, бо зазвичай вівтар розташовують у глибині. Та головне те, що, попри плин часу, душа костьолу лишилась такою, якою була від побудови – відкритою до щирих серцем людей.

Анфіса Букреєва, фото автора