Володимир Даль: у своїй словотворчості спирався на живу мову сучасного йому селянства

Нещодавно виповнився 221 рік з дня народження етнографа, лікаря, природознавця, лексикографа, письменника, який мав літературний псевдонім Козак Луганський, — Володимира Івановича Даля. Особливо він відомий як автор славнозвісного «Тлумачного словника», що містить близько 200 тисяч слів. Спадщина Даля має значення для теорії і практики східнослов’янської лексикографії, діалектології та історії мови.

СІМЕЙНЕ КОРІННЯ

Володимир Даль народився 22 листопада 1801 року у селищі Луганський завод (нині місто Луганськ) в інтелігентній, освіченій родині. Його батько — підданий Данії, Йоган Христіан Даль, був відомим богословом і лінгвістом. Знав німецьку, англійську, французьку, російську, їдиш, латину, грецьку, українську і давньоєврейську мови, цікавився медициною. Його популярність як лінгвіста досягла імператриці Катерини II і вона запропонувала Йоганові посаду придворного бібліотекаря.

У 1799 році він отримав російське підданство вже з новим ім’ям — Іван Матвійович Даль. Мати Володимира, Марія Христофорівна Фрейтаг, походила з сім’ї, яка мала німецькі та французькі корені. Також володіла багатьма мовами і займалася перекладами. Крім майбутнього етнографа, подружжя виховувало ще трьох синів і двох дочок. Батько Марії був незадоволений філологічною освітою зятя і фактично змусив його отримати медичну освіту, оскільки вважав професію лікаря однією з небагатьох дохідних і практичних.
Коли Володимиру Далю було чотири роки, родина переїхала до Миколаєва. Тут Іван Матвійович обійняв посаду старшого лікаря Чорноморського флоту, дослужився до звання дворянина й отримав можливість навчати синів за державний кошт у кадетському корпусі Петербурга.

РІЗНОБІЧНА ОСВІТА

Початкову освіту Володимир отримав удома: у батьківському будинку багато читали і дуже цінували друковане слово. У 13 років він із молодшим братом Карлом вступив до Петербурзького морського кадетського корпусу, де навчався з 1814 до 1819 року, був випущений мічманом і направлений служити на Чорноморський флот. У 1826 році Володимир Даль вступив на медичний факультет Дерптського університету. Жив у тісній комірчині, заробляючи на життя уроками російської мови. Через два роки був зарахований до так званих казеннокоштних вихованців.

Атмосфера Дерпта спонукала до різно­бічності. Насамперед Володимиру довелося досконало займатися необхідною для вченого латинською мовою. За роботу на тему, оголошену філософським факультетом, він отримав срібну медаль. З початком ­російсько-турецької війни 1828 року на­вчання довелося перервати: у зв’язку з випадками чуми регулярна армія потребувала посилення військово-медичної служби. Володимир Даль достроково витримав іспит на доктора не лише медицини, але й хірургії, захистив дисертацію: «Про успішні методи трепанації черепа і про приховану виразку нирок».

З березня 1832 року Даль служив ординатором у Петербурзькому військово-сухопутному шпиталі і незабаром став медичною знаменитістю міста. Його біограф, Павло Мельников-Печерський, писав: «Тут він трудився невтомно і незабаром здобув популярність чудового хірурга, особливо ж окуліста. Він зробив на своєму віку більше сорока операцій зі зняття катаракти, і всі цілком успішно. Відрадно, що в нього ліва рука була розвинена настільки ж, як і права. Він міг … робити все, що завгодно. Така щаслива здатність особливо придатна була для нього як оператора. Найзнаменитіші в Петербурзі оператори запрошували Даля в тих випадках, коли операцію можна було зробити спритніше і зручніше лівою рукою».

ТВОРЧІ «СПРОБИ»

Слід зазначити, що одне з перших знайомств із літературною діяльністю ледь не завершилося трагедією. З вересня 1823-го до квітня 1824-го Володимир Даль перебував під арештом. Йому висунули підозру в написанні епіграми на головнокомандувача Чорноморського флоту Грейга і його співмешканку Юлію Кульчинську (Лію Сталінську) — дочку могилівського шинкаря, яка після першого шлюбу видавала себе за польку, додавши до свого імені літеру «ю».

Після суду, який його виправдав, Даль перевівся з Миколаєва в Кронштадт. З 1827 року почав виступати як поет і прозаїк: у журналі «Славянин» були опубліковані його перші вірші, а згодом у «Московському телеграфі» — повість «Циганка». Як літератора Володимира прославили «Руські казки з переказів народних усних на грамоту громадську перекладені, до побуту життєвого прилагоджені і приказками ходячими розцяцьковані Козаком Володимиром Луганським. Жменька перша», які побачили світ у 1832 році.

Ректор Дерптського університету виріши запросити колишнього студента, тоді вже доктора медицини, на кафедру російської словесності, бо книга «тягла» на дисертацію, що дозволяла здобути науковий ступінь доктора філології. Цього не сталося через донос на автора. Імператору Миколі I доповіли, що вона написана «…стилем, цілком властивим для нижчих класів, для купців, для солдатів і прислуги. Містить глузування над урядом, скарги на сумне становище солдата і подібне».

Під час обходу в шпиталі Володимира Даля заарештували та відправили до в’язниці. Виручив його Василь Жуковський, який був наставником сина імператора. Розповідаючи спадкоємцю престолу про цю «пригоду», Жуковський представив Даля як людину скромну та талановиту, нагадав про ордени і медалі, отримані на війні. Олександр ІІ зміг переконати батька, що влада у цій ситуації виглядає безглуздо і Микола наказав звільнити арештанта. Наклад книги вилучити з продажу. Згодом один з небагатьох примірників Даль подарував Пушкіну. Так почалося їхнє знайомство.

20 РОКІВ В УКРАЇНІ

Майже два десятиліття Володимир Даль прожив в Україні. Добре знав українську мову, мав найтісніші стосунки з багатьма українськими письменниками і вченими. Наприклад, у 1844 році гостював на Полтавщині у маєтку Євгена Гребінки, навіть брав участь в його сватанні та одруженні. Ще дорогою на Полтавщину збирав українську лексику і фольклор. У листі до дружини писав: «В Полтавской губернии видим уже настоящую Украйну.., где речь выходит замысловата, простодушна… Перевод по словарю годен только для школьника и не удовлетворяет ни мысль, ни чувство. Гребенка чрезвычайно хорошо, свободно и приятно говорит по-украински, и я охотно вовлекаю его в шутки и разговоры с крестьянами».

Володимир Даль є автором чималої кількості художніх творів на українські теми. Це повісті «Савелій Граб», «Небувале в тому, що було…», оповідання «Світлий празник», «Ваша воля, наша доля», «Скарб», «Упир» тощо. Перебуваючи у Миколаєві, написав декілька драматичних творів: «Наречена в мішку, або Квиток до Казані», «Ведмідь у маскараді», які прославили його як людину, що пише. Його перу належать етнографічні нариси, низка статей про Григорія Квітку-Основ’яненка («Малоросійські повісті, що їх розповідає Грицько Основ’яненко»).

У праці «Про повір’я, марновірство й забобони російського народу» Даль навів чимало прикладів з українського фольклору, використовуючи навіть мотиви української демонології. Написав рецензію на фольклорний збірник Платона Лукашевича «Малоросійські й червоноруські народні думи та пісні». Взагалі всюди популяризував українську літературу та усну народну творчість.

ФАКТИ ІЗ ЖИТТЯ

  • Володимир Даль працював чиновником в Оренбурзі, Санкт-Петербурзі, Нижньому Новгороді.
  • Його «Тлумачний словник живої великоросійської мови» містить близько 200 тис. слів. На його створення у Володимира Івановича пішло 63 роки. Як лексикограф, він пропонував замінити «… малопонятные книжные заимствования из иностранных языков новообразованиями на славянской основе».
  • Низка його літературних творів мемуарного характеру, зокрема «Листи до друзів з походу в Хіву», пов’язана з військовою діяльністю.
  • Володимир Даль був двічі одружений. Від обох шлюбів мав сина Лева і доньок — Юлію, Марію, Ольгу та Катерину.
  • Великий учений пішов із життя у 1872 році у 71 рік (причина смерті досі не встановлена). Похований у Москві на Ваганьковському кладовищі.

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА (ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ­ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)