Як панночка на Ігрені лютувала

Якщо ви вважаєте, що вампіри існують десь далеко, в Трансільванії, то помиляєтесь. Історія Катеринослава містить цікаві згадки про них. Зокрема, землі Самарського району Дніпра, тутешні легенди свідчать про те, що під однією із старовинних церков похована неаби­хто – «панночка-вампір»! Та не будемо лякати читачів подібними оповідями й ­перейдемо до фактів, аби ви самі вирішили, чи є «зерно правди» у цій історії.

Батьків тягар

До Жовтневої революції частиною земель нинішнього Самар­ського району (територія Одинківки та Рибальського) володів багатий поміщик Жиров, купець другої гільдії. Він мав кілька дітей та найулюбленішою була донька Ксенія. Куди їхав – усюди брав її з собою. Коли подорослішала, Ксеня дуже змінилась: удень була залякана, втомлена, а вночі тікала з дому. Куди ходила – не пам’ятала,тільки одяг був на ній порваний, обличчя, руки – в крові…

Спочатку купець думав, що хтось знущається над донькою. Та з часом виявилися жахливіші подробиці. У Рибальському, що був тоді німецькою колонією Фішерсдорф, та на території Ігрені ширилися страшні чутки: якась людиноподібна істота нападає на місцевих, кусає їх до крові. Люди боялися ввечері та вночі виходити на вулицю, тож мисливці на всяк випадок провели обст­ріл вовків. Однак напади не припинилися. Зрештою, винного схопили на «гарячому» й побачили, що то – донька поміщика. Дівчина скоювала напади несвідомо – прийшовши до тями, нічого не пам’ятала й жахалася того, що бачила на собі кров. Батько, який був доволі відомою у Катеринославі людиною, чимало грошей заплатив, аби приховати усі факти про хворобу своєї дитини. Отже, про цю історію знали лишень деякі місцеві, та й ті мовчали з поваги до купця, його родини (Я ж довідалася про випадок із розповідей свого дідуся, котрий є корінним жителем Рибальського. – Прим. авт.).

Купець Жиров вирішив терміново вилікувати доньку.  Але спочатку закрив її від сторонніх очей у психлікарні (нині – Дніпропетровська клінічна психіатрична лікарня на Ігрені. – Прим. авт.). Яких тільки відомих лікарів не запрошував сюди. Однак, усе було марно. Доньці ставало гірше, вона мов сказилася: як хижий звір, накидалася на медичний персонал.

Перед смертю дівчини сталася ще одна неприємна історія – до вже вмираючої Ксенії привели священика, але, побачивши його, дівча зібралося з останніми силами та розлютилося так, що мало не вхопило панотця зубами. Через кілька днів після цього випадку донька Жирова померла. Батько ж, тяжко вражений страшною загибеллю найулюбленішої своєї дитини, на упокоєння її душі та задля того, аби місцеві жителі перестали говорити про те , що «дівча – вампір», – у цокольній частині церкви (десь біля олтаря. – Прим. авт.) поховав одержиму «діву». Зведену ж церкву освятили на честь святої преподобної Ксенії Римлянинки – небесної покровительки хворої дівчинки.

Екскурсія до храму

Нині цей храм існує. Він розташований на території Дніпропетров­ської клінічної психіатричної лікарні, неподалік станції Ксеніївка та селища Рибальське. Храм має незвичну форму: це ротонда з пов’язаними з чотирьох сторін одноповерховими корпусами у формі хреста. Висота церкви – 8 м, у купольній частині розташована будівля у формі зенітного ліхтаря. Над храмом і нині вивищується старовинний козацький хрест, що поєднує в собі символ хреста та півмісяця.

У 1930-ті церква була закрита, й упродовж багатьох років її використовували як склад лікарні. Сьогодні ж у храмі відновлено служіння, і цей пам’ятник архітектури початку ХХ ст. доступний для відвідувань. Але чи дійсно під церквою похована жінка-вампір Ксенія? Історики неоднозначні з відповіддю. Дійсно, під будівлею було велике цокольне приміщення, але донині археологи його не досліджували.

Журналіст «Вістей» відвідала храм. За останні роки в ньому зробили внутрішній ремонт і нині будівля всередині вже не дихає старовиною: новий олтар, долівка з плит. На жаль, поспілкуватися із настоятелем церкви не вдалося, але місцеві прихожанки про поховану панночку чули, також вони розповіли й іншу історію – що церкву дійсно побудували заможні батьки, але не на честь доньки, а сина, який довго лікувався від психічної недуги. Цікавий факт! Тож дитина, заради якої зводили храм, – таки була хвора! Але ж, якщо то був хлопець, то чому храм на честь Ксенії? От і місцевість навкруги – теж має назву Ксеніївка…

Сподіватимемося, що в найближчому майбутньому ми дізнаємося правду про цю історію та її героїв, гідних пера письменницького. У будь-якому разі, мої бабуся та дідусь, нащадки поселенців, які мешкали у цих місцях до революції, частенько лякали мене «навіженою панночкою», яка ходить уночі та кусає дівчаток і хлопчиків.

Анфіса Букреєва,

фото автора