Євген Гребінка: «Очі чорні, очі пристрасні, очі пекучі та прекрасні»

Нещодавно виповнилось 211 років з дня народження Євгена Гребінки – українського письменника, байкаря, педагога і видавця. Усе своє життя він присвятив творчості у різних жанрах. Займався просвітницькою роботою, за будь-якої можливості просував українську мову, звичаї, обряди. В історії української культури Євген Гребінка назавжди залишився учасником вирішення долі Тараса Шевченка: допоміг викупити з кріпацтва, видати «Кобзар» у 1840 році та одним із перших оцінив його талант.

З ДИТИНСТВА – КАЗКИ ТА ПІСНІ

Євген Гребінка народився 2 лютого 1812 року на хуторі Убіжище (нині село Мар’янівка) Пирятинського повіту, Полтавської губернії в сім’ї відставного штабсротмістра Павла Івановича Гребінки та його другої дружини Надії Іванівни Чайковської. Батько був сином суворовського гренадера Івана Гребенкіна, який дістався офіцерського чину і отримав право на спадкове дворянство. Мати походила з родини знатного пірятинського козака Івана Чайковського.

Подружжя виховувало вісьмох дітей, Євген був старшим. Саме ним займалася весела добра нянька Марія, яка знала безліч казок та пісень. Цікаво, що казки ніколи не повторювалися, а до слів улюблених пісень вона додавала власні слова, тому для хлопчика ці пісні ставали особливо близькими, зрозумілими, наче лилися із самого серця. На сімейних чаюваннях, що проходили довгими вечорами, Надія Іванівна згадувала своїх дідів та прадідів – полковників, сотників і товаришів Чайковських, а Павло Іванович розповідав про подвиги батька, його суворовські походи. Початкову освіту майбутній письменник здобув у домашніх умовах, а в 1825 році був прийнятий до 4-го класу Ніжинської гімназії вищих наук, яка могла змагатися з Царськосельским ліцеєм.

ГІМНАЗИЧНИЙ ДОСВІД

У гімназії, задаючи тон, навчалися майбутні літературні зірки – Микола Гоголь, Нестор Кукольник, Олександр Данилевський і Віктор Забіла. Тут виходили рукописні журнали «Звезда», «Северная заря»; альманахи «Метеор литературы», «Литературное эхо» и «Парнасский навоз». Євген видав україномовний альманах «Аматузія», в якому гімназистам найбільше подобалися його сатиричні вірші. Також він написав драматичний твір для самодіяльного театру «В чужие сани не садись».

Одного разу до гімназії потрапили заборонені вірші Рилєєва та ода Пушкіна «Вольность», які відразу ж були переписані і розійшлися між гімназистами. Після вилучення наглядачем оди у Євгена, почалися репресії, які розділили професуру на лібералів на чолі з професором Білоусовим, та шанувальників паличної дисципліни на чолі з професором Бількевичем, який доповів про ці події самому Бенкендорфу. За дорученням останнього до гімназії із надзвичайними повноваженнями прибув дійсний статський радник Е.Б.Адеракс. Євгену вдалося не тільки «викрутитися» з історії з одою, але й сподобатися «перевіряльнику» настільки, що той запропонував йому допомогу… Юний Гребінка став першим поетом гімназії, тоді як Данилевського, Прокоповича, Кукольника та Забілу виключили з «вовчим квитком».

ПЕРЕКЛАДАВ І ВИКЛАДАВ

Ще будучи гімназистом, Євген Гребінка почав працювати над перекладом на українську мову поеми Пушкіна «Полтава», яка вийшла з друку у 1836 році. Також брав участь у виданні рукописних журналів, складених із учнівських творів Миколи Гоголя, Нестора Кукольника, Миколи Прокоповича. Після закінчення гімназії у 1831 році на сторінках «Украинского альманаха» в Харкові з’явився його перший друкований твір – вірш російською мовою «Рогдаев пир», підписаний псевдонімом Євген Гребенкин.

У вересні того ж року повітове дворянство відрядило оберофіцера Гребінку до 8-го резервного Малоросійського полку, який був сформований для придушення польського повстання. З Пирятина полк не вийшов, і після поразки повстанців у Варшаві Гребінка подав у відставку. 1834 рік відзначився переїздом до Санкт-Петербурга, де він працював як чиновник, а згодом став викладачем російської словесності у військових училищах. Вийшла збірка «Малороссийские приказки», до якої ввійшли переважно байки, а також кілька ліричних віршів, романтичних за стилем, що відразу набули розголосу. Слід зазначити, що Гребінка багато писав не тільки україн­ською, але й російською мовою. Це була єдина можливість затвердитися в петербурзькому літературному середовищі.

ТАКІ РІЗНІ ЖАНРИ…

В умовах царської реакції Євген Гребінка, як і багато хто з літераторів, вдавався до байки. В Україні цей жанр мав давні традиції й досяг найвищого рівня у XVIII столітті в «Баснях Харьковских» Григорія Сковороди. Гребінка творчо пере­осмислив здобутки байкарів – попередників і через введення в них українських реалій, що відображають світогляд українського селянина,надав їм ширшого жанрового звучання. У його байках відображено соціальні суперечності тих часів. Алегоричною езопівською мовою він викладав сувору правду: проста людина, яка має здоровий глузд, протиставлялася крутіям, здирникам і чинодралам. Байки Гребінки, наприклад, «Зозуля та Снігур», «Грішник», «Ворона і Ягня», «Вовк і Огонь» та інші сягають корінням у народну творчість і побудовані на зіставленні двох моралей – хижацької панської і гуманної народної. Для своїх байок він використав традиційні народні персонажі – Ведмедя, Вовка, Лисицю, Орла, а з другого боку – Вола, Зозулю, Снігура, Ягня. Завдяки цьому ідеї його творів були зрозумілими для народу.

Простий, легкий стиль перетворив їх на явище в тодішній українській літературі. Євген Гребінка був успішним і як прозаїк, автор історичних повістей, нарисів та роману «Чайковський», присвяченого подіям визвольної війни 1648-1654 років. У ньому автор зобразив життя, мужність і вірність у дружбі козаків. Велику популярність мали також повісті Гребінки «Приключения синей ассигнации» та «Кулик», в яких він у традиціях гоголівських творів показав жорстоку владу грошей.

Окремою творчою гранню є лірична поезія українською та російською мовами. До того ж в історії української культури він залишився як щирий учасник вирішення долі Тараса Шевченка: допоміг викупити його з кріпацтва та видати «Кобзар» у 1840 році. А ще Гребінці належить одна з перших оцінок таланту Шевченка.

РОМАНС НА ВІКИ

Слід зазначити, що не тільки літературна кар’єра, але й подружнє життя Євгена Павловича склалося дуже вдало. У 1842 році, під час чергової літньої відпустки, яку письменник провів в Україні, він гостював у свого побратима Василя Ростенберга і вперше побачив його онуку, 15-річну Марію. Впевненістю, живістю та щирістю тендітна дівчинка вразила вдвічі старшого за неї Євгена. Вдруге вони зустрілись на балі: чорноока красуня, в якій він не одразу впізнав «маленьке чортеня», сама запросила його на танець. Гребінка вже остаточно не встояв перед її чарівністю, посватався, але дід заперечив – запропонував Євгенові почекати, поки онука ще трохи підросте. Вона ж поклялася чекати…

Повертаючись до Петербургу, поет зупинився у київському «Зеленому готелі». За однією з версій, пішов із друзями до ресторану, де почув, як весела компанія співає щось на мотив французького воєнного маршу. Сердечна туга за Марією потребувала «ліків», і найкращим з них виявилось натхнення. Гребінка майже побіг до номера, де запалив свічку, схопив лист паперу, гусяче перо і без виправлень, неначе з глибин душі, вирвалися рядки: «Очі чорні, очі пристрасні, очі пекучі та прекрасні…» Вперше ця літературна мініатюра була опублікована у номері «Літературної газети» за 17 січня 1843 року. З часом вона перетворилася на безсмертний романс, який приніс авторові світову славу.

30 червня 1844 року Євген Гребінка і Марія Ростенберг повінчалися. Дружбою на весіллі з боку нареченого був відомий лексикограф та етнограф Володимир Даль. У подружжя народилася донька Надія (у заміжжі Базилевська). У 1847 році Гребінка відкрив у селі Рудці Лубен­ського повіту на Полтавщині парафіяльне училище для селянських дітей. До кінця 1848 року – видав вісім томів зібрання своїх прозових творів. На той час він уже тяжко хворів і 3 грудня 1848 року пішов з життя – йому було лише 36… Заздалегідь просив поховати себе в Україні, як у пісні «Козак на чужині». Рідні виконали це бажання, перевезли прах із Петербурга до Убіжища (зараз Мар’янівка), де з 13 січня 1849 року він покоїться у сімейному склепі.

АБИ ПАМ’ЯТАЛИ

Євгену Гребінці присвячені:
– меморіальна дошка на будинку колишнього готелю у Києві, де він зупинявся;
– ім’я Гребінки носять вулиці у Києві, Полтаві, Гребінці, Мар’янівці та інших населених пунктах;
– діють кімнати-музеї Євгена Гребінки в будинках культури міста Гребінка та селі Мар’янівка;
– відкрито пам’ятник у місті Гребінка;
– у 2012 році Нацбанк України випустив в обіг ювілейну срібну монету;
– у 2017 році створена громадська організація «Нащадки духовної спадщини Євгена Гребінки». З того ж року і до початку війни на батьківщині письменника проводився Міжнародний фестиваль «Гребінчині вечорниці».

ПОЛІНА ДМИТРІЄВА
(ЗА ІНФОРМАЦІЄЮ ІНТЕРНЕТ-ДЖЕРЕЛ)