Юлія Білявська — секрет успіху п’ятихатської господарки

Вона – молода, красива, успішна бізнес-леді, яка багатьом чоловікам дасть фору. Такими, як вона, захоплюються, їм заздрять, з ними хочуть бути поруч, щоб погрітися в променях їхньої слави. Але їй немає коли перейматися чужою думкою стосовно її персони, бо вона – постійно в русі, в роботі.

Вона – це Юлія Білявська, голова фермерського господарства, жителька великого міста, котра народилась і виросла в селі. Коли жінка приїжджає в Саксагань, де знаходяться орендовані нею землі, то пересідає з презентабельної іномарки в стареньку «Ниву» і їде на поле. Тут вона не тільки змушена бувати, щоб контролювати виробничий процес – їй до душі дивитися, як крізь чорний килим землі прокльовують перші сходи озимини, навесні пані Юлія радо спостерігає за сівбою ранніх зернових, а влітку любить милуватися золотим колосом пшениці. Все це дарує їй таку радість, поряд з якою меркнуть всі труднощі роботи аграрія.

Ця тендітна молода жінка вже 15 років працює на землі, а дев’ять років тому створила власне фермерське господарство. На досить скромних площах (близько 200 гектарів ріллі) щороку отримує все вищі врожаї. І це – ніяке не перебільшення, адже за підсумками збирання ранніх зернових цьогоріч ФГ «Октавія» Юлії Білявської зайняло перше місце серед фермерських господарств П’ятихатського району. Підтвердження цьому промовистому факту – кубок і грамота від керівництва району. Словом, все, як в старі, добрі часи.

Так який же секрет успіху п’ятихатської господарки?

-Землі в мене мало і немає де її взяти додатково, то я стараюсь підвищити урожайність, — ділиться Юлія Олексіївна. – Для цього прагну вчасно посіяти якісним матеріалом і, звичайно ж, внести хороші добрива.

ФГ «Октавія» зі своїми скромними можливостями ще не розжилося на велику техніку, тому доводиться звертатися за допомогою до інших господарів. Серед таких – В’ячеслав Немченко, в якого Юлія Білявська орендує комбайн. Проте для власного трактора жінка стяглася на хороший ремонт, придбала культиватор, тож оранку та культивацію проводить власними силами. Причому роботою тракториста Едуарда Попова, котрий уже не перший рік працює в її господарстві, пані Юлія задоволена цілком і повністю. Бере ще й підсобних працівників, котрі приходять попрацювати в сезон.

-Та хлопці в мене всі – молодці: самостійні, добросовісні, — задоволено говорить господарка і тут же додає: — Маю і хорошого бухгалтера, Аллу Танчинець, на котру надіюсь у роботі майже так, як на саму себе.

Шалений ритм та щоденне перевантаження так чи інакше починають даватися взнаки. А слабке місце нашої героїні – голосові зв’язки,що на стрес реагують тимчасовою відсутністю голосу. Це нині пані Юлія з усмішкою пригадує, як у 2015-у, майже перед самим Новим роком, вона тиждень керувала з допомогою списаних нею аркушів та есемесок, бо не могла розмовляти. А тоді було не до сміху.

Її мало не збила з ніг новина про те, що в аграріїв забрали податок на додану вартість. У голови ФГ «Октавія» були інші плани стосовно вирощеного насіння соняшнику, яке вона вирішила притримати, очікуючи кращої ціни, а тут треба було швидко реагувати на зміни, котрі диктувало життя. Незважаючи на проблеми із здоров’ям!

За рахунок того, що в цій ситуації Юлія Білявська всупереч відсутності голосу оперативно спрацювала, її господарство змогло придбати солярку, з якою і провели сівбу ранніх зернових. Причому ця жінка вважає для себе за потрібне залізти в кабіну комбайна і подивитися згори, наприклад, на соняшник, який на різних полях висіяний різного сорту. Таким чином, проаналізувавши ситуацію, господарка робить для себе відповідні висновки.

-Для мене завжди головним у житті було слово «треба», — відверто говорить пані Юлія. – Через те мені немає коли прислухатися до своїх відчуттів. А ще стала помічати, що коли я приїжджаю додому, в місто, після важкого дня і бачу, як люди неспішно ідуть вулицею або сидять у кафе, то не можу зрозуміти, чому вони гайнують час.

Час – то справжній цілитель душевних ран. Уже півтора роки пройшло від того чорного дня в її житті, коли раптово не стало мами. В один момент пані Юлія відчула, як на неї спало небо, важкою брилою придавило так, що й не продихнути. Але віддатися на поталу горю вона змогла, бо траурні клопоти лягли саме на її плечі. Наплакатися, як прагнула її зболена душа, тоді вона так і не встигла.

Як вона вистояла тоді? Тільки завдяки синочку і роботі. Вони, а ще коротке слово «треба» тримають її в формі. Так було і так буде.

Тетяна Сокур.
Фото автора.

Добавить комментарий