Забуті імена: історія одного повернення з Парижа до Катеринослава

8 квітня 2021 року «Вісті Придніпров’я» вперше розповіли про Петра Верховського – одного з несправедливо забутих начальників нашої залізниці, яку він очолював 1919 року, і яка на той час називалася Катерининською. Настала черга повідомити про його наступника, що керував залізницею в 1920 році, Федора Полякова, ім’я якого донині також припадало пилом в архівах і залишалося невідомим широкому загалу істориків і краєзнавців (дати до 1918 року в Російській імперії наведені за старим стилем).

МОЛОДІ РОКИ

Федор Єгорович Поляков народився 11 лютого 1871 року в селі Хоніно Сущевської волості Калязинського повіту Тверської губернії в родині селян, що працювали на залізниці. Самостійною працею він почав жити з 25 років, а про своє майнове становище пізніше писав в анкетах стисло: «Ніякого».

У 26 років Федор закінчив Харківський практичний технологічний інститут, отримавши диплом технолога № 367 від 18 березня 1897 року. За рік, 12 лютого 1898-го, його прийняли на Катерининську залізницю, але не на державну службу, а за вільним наймом (відомості про присвоєння йому класних чинів у документах відсутні).

Новоспеченого технолога було влаштовано до служби тяги і рухомого складу. 15 липня 1898 року його призначили помічником машиніста депо Катеринослав (не плутати з машиністом паровоза). Наступного, 1899 року він став помічником начальника 4-ї дільниці тяги Катерининської залізниці. 25 травня 1901 року був призначений помічником начальника депо, а вже з 1 січня 1902 року – виконувачем обов’язків начальника дільниці тяги, на посаді якого він згодом і був затверджений.

Слід зауважити, що майже скрізь на залізницях Російської імперії начальники дільниць тяги були водночас начальниками відповідних депо. Як провідна частина, осередок дільниці тяги, депо з усім господарством досить часто зазначалось у документах як «дільниця тяги № такий-то». На посаді начальника дільниці тяги і депо Гришине Катерининської залізниці Федора Єгоровича Полякова й захопили революційні події 1905 року.

1905 РІК

«Найвищий маніфест» 17 жовтня 1905 року, який дарував населенню «непорушні основи громадянської свободи на засадах дійс­ної недоторканності особи, свободи совісті, слова, зборів і спілок», не привніс заспокоєння у суспільство. Вже за півтора місяця конференція депутатів від 29 залізниць разом із центральним бюро Всеросійської залізничної спілки, приєднавшись до постанов рад робітничих депутатів Петербурга та Москви, оголосили з 7 грудня загальний політичний страйк.

Станцію і депо Гришине страйк охопив 8 грудня 1905 року. Було обрано розпорядчий комітет, який згодом став називатися бойовим страйковим комітетом. 17 грудня сталося збройне зіткнення з урядовими військами на станції Горлівка, після чого страйк на дорозі пішов на спад. 21 грудня 1905 року станцію Гришине було зайнято військами, а наступного дня працівники депо знов стали до роботи.

У списку 184 заколотників, залучених за три роки як обвинувачені у справі про захоплення Катерининської залізниці, опинилися 52 особи – працівники станції, депо та мешканці селища Гришине. І поміж ними Поляков, Федор Єгоров, інженер-технолог, начальник депо Гришине, звинувачений у смуті за статтями 123 та 126 Кримінального уложення. От тільки запобіжний захід йому так і не був обраний, оскільки сам фігурант від слідства втік.

Навряд чи можна мовити про щиру революційність Федора Полякова. Найімовірніше, він просто «піддався революційному психозу», як про це доповідалося у Департамент поліції. Втім, у пізніших радянських анкетах він зазначав, що «притягався до суду в зв’язку з революцією 1905 року». Це мало створити інженерові Полякову належну репутацію в очах радянської влади. Щодо власних політичних уподобань, він писав у тих же анкетах коротко: «Аполітичний».

ФРАНЦІЯ

Де перебував і ким працював Федор Поляков у 1906-1910 роках, після втечі від влади, коли й як опинився за кордоном – невідомо (на Катерининській залізниці він не значився з 1 січня 1906 року).

16 вересня 1910 року він подав прохання про вступ до престижної Вищої школи електрики в Парижі без вступних іспитів (як дипломований випускник Харківського практичного технологічного інституту). А 29 липня 1911 року Федор Єгорович Поляков отримав диплом № 91 про другу вищу освіту інженера-електротехніка.

Це дало змогу йому 1 жовтня 1911 року влаштуватись інженером на завод французької компанії Томсона – Х’юстона (Compagnie franaise Thomson-Houston). CFTH – дочірня компанія американської «Дженерал електрик» – спеціалізувалася на виробництві тягових та побутових електродвигунів і була досить відомою завдяки своїм телефонним апаратам із дисковим набором.

Освоївшись на новому місці та заробивши собі певну репутацію, інженер Поляков у січні 1912 року висловив бажання вступити – і того ж року був прийнятий до Міжнародного товариства електриків у Парижі. А в липні того ж таки 1912 року Федор Єгорович одружився з Марією Семенівною Степашкіною, 1884 року народження. Незабаром у січні 1914-го молода сім’я поповнилася сином Дмитром.

ПОВЕРНЕННЯ

Рік 1917-й круто змінив перебіг історії та долі мільйонів людей. Можна лише здогадуватись, які думки й емоції переповнювали інженера Полякова, але, залишивши дружину і сина за кордоном, він повернувся на руїну Російської імперії будувати нове життя. А ще після повернення із Франції Федор Поляков став Георгійо­вичем. Якщо ж серйозно, то в усіх радянських документах його з якоїсь причини почали писати по батькові саме так.

Улаштувавшись на Московсько-Курську, Нижегородську і Муромську залізницю, інженер Поляков із 1 червня 1917 року став начальником Тульських майстерень, а з 25 вересня 1917 року – начальником служби тяги дороги. 15 січня 1919 року він перейшов на роботу до Тимчасової комісії з ліквідації справ і розрахунків колишнього Управління шляхів сполучення при Штабі верховного головнокомандувача на посаду помічника завідувача (керуючого) експлуатаційного відділу. Із 16 березня 1919 року був [технічним] інспектором Вищої інспекції залізниць при Народному комісаріаті шляхів сполучення.

Тим часом громадянська війна наближалася до завершення. 30 грудня 1919 року білогвардійські «Збройні сили на Півдні Росії» було остаточно вигнано з Катеринослава. На початку 1920 року майже на всій території України – за винятком Одеси та Криму – встановилася радянська влада. І вже 17 січня 1920 року постановою колегії Народного комісаріату шляхів сполучення Федор Поляков був призначений керуючим Катерининською залізницею.

Зберігся мандат, виданий «Інспектору Вищої Інспекції з-ць Республіки Інженерові Федору Георгійовичу ПОЛЯКОВУ на посвідчення того, що він відряджається до м. Катеринослава для організації Управління Катеринославської з-ці і для виконання обов’язків Керуючого зазначеною дорогою, внаслідок чого йому надаються всі пов’язані із цією посадою права». Слід зазначити, що начальників на радянських залізницях тоді не було.

Ще 12 листопада 1918 року телеграмою Народного комісара шляхів сполучення Невського № 4037 було дано розпорядження слово «начальник» вилучити з назв посад, оскільки «слово начальник є невідповідним за нашого соціального ладу життя». Тільки 6 квітня 1920 року постановою колегії НКШС усіляких керуючих та завідувачів було перейменовано знов на начальників. Сталося це без будь-­яких роз’яснень невдовзі після того, як тимчасово виконувачем посади Народного комісара шляхів сполучення був призначений Троцький (поки фактичний Нарком шляхів Л. Б. Красін на чолі делегації Центроспілки вів за кордоном переговори про підписання англо-радянської торгової угоди).

Але час керівництва Поляковим Катерининською залізницею виявився нетривалим і складним. До осені «Російська армія» барона П. М. Врангеля, що виступила з Криму, захопила південь Катеринославської губернії. 20 вересня 1920 року, коли білогвардійці зай­няли Синельникове, в Катеринославі почалася термінова евакуація, яка тривала кілька днів, доки загроза не минула.

Водночас у Москві було підписано наказ НКШС від 4/20 вересня 1920 року № 669, за яким новим начальником Катерининської залізниці з 28 серпня 1920 року було призначено М. М. Чегодаєва, а Федора Полякова відряджено у розпорядження начальника Технічного управління Народного комісаріату шляхів сполучення. Справи Катерининської дороги він передав своєму наступникові Миколі Миколайовичу Чегодаєву 11 жовтня 1920 року.

ДОЖИТИ ДО ПЕНСІЇ

Але працювати у Москві Федор Поляков, зарахований до Технічного управління НКШС, не став. І вже 8 листопада 1920 року вийшов наказ НКШС № 959 про призначення його знову – згідно з особистим клопотанням – на Катерининську залізницю на посаду помічника начальника дороги з 1 листопада.

Такі ж посади він згодом обіймав і на інших залізницях: з 13 червня до 29 липня 1921 року на Московсько-Курській та з 18 серпня 1921-го до 24 лютого 1922 року на Самаро-Златоустівській. Після чого був знову відряджений до Москви в Наркомат шляхів сполучення, де 1 березня 1922-го став інженером-інструктором відділу тяги Центрального управління залізничного транспорту (ЦУЖЕЛ), з 8 травня 1923 року перебував у резерві при відділі [обліку] робсили і комсоставу Адміністративного управління, а 13 червня 1923 року був знову призначений інженером-інструктором відділу тяги ЦУЖЕЛ, але цього разу поза штатом.

Зважаючи на все це, інженерові з дипломами технолога та електротехніка, знанням французької та німецької мов і незвичайним «революційним минулим» так і не знайшлося місця в системі НКШС. Тому що вже за місяць Федор Поляков змушений був перейти на іншу роботу – до Головного управління з палива (ГУП) Вищої ради народного господарства РСФРР, де з 12 липня 1923 року обійняв посаду старшого інспектора технічної інспекції на залізницях при Технічному управлінні ГУП. Чим згодом він заробляв собі на життя, встановити так і не вдалося.

Останні відомості про Федора Георгійовича Полякова датуються 21 січня 1939 року. Цього дня він отримав від НКШС довідку для встановлення свого трудового стажу. Варто пам’ятати, що лише 31 липня 1937 року пенсійне забезпечення за старістю було поширено на службовців (які до прийняття «сталінської» Конституції трудящими не дуже й вважалися). Довідку було видано у Москві за адресою: 1-й Басманний провулок, буд. 12, кв. 15. Чи пережив інженер Поляков роки сталінського терору та Другу світову війну – залишається невідомим.

ПОСТСКРИПТУМ

За роки свого існування райцентр Покровськ – колись селище Катеринославської губернії, а нині місто Донецької області – змінив не одну назву: Гришине – Постишеве – Красноармійське – Красноармійськ – Покровськ. Але своєю історією він цілком завдячує залізничній станції та однойменному депо, яке в 1902-1905 роках очолював інженер Федор Поляков.

На початку декомунізації краєзнавці пропонували перейменувати на його честь який-небудь із міських топонімів (називалися провулок Борового або провулок Совєтський). На жаль, до рішення міської ради від 20 листопада 2015 року № 6/53-13 «Про найменування та перейменування вулиць та інших географічних назв міста Красноармійська» ім’я Полякова так і не потрапило.

Залишається сподіватися, що мине час, закінчиться війна, і багато чого для нас зміниться на краще…

АНДРІЙ ЯКУНЕНКО