Життєві історії: покровський майстер, який уміє все

Покровчанина Володимира Ігнатенка  знають далеко за межами його рідного району. Здобув він славу завдяки своїй праці та через умілі руки.

Кращий ­комбайнер

Дитинство Володимир провів разом із дідусем та бабусею, які опікувались ним, поки його батьки зводили власний будинок у Покровському.  Дід, Іван Федорович, син знаного місцевого коваля, змалечку садив хлопця в трактор, учив самостійно керувати, лагодити машину. Володя закінчив Покровську СШ №1. Його улюбленим предметом було трудове навчання, яке викладав учитель Микола Іванович Нес­тор, котрий навчив хлопця вправлятися з токарним станком, майструвати вироби з деревини. Після здобуття середньої освіти юнак закінчив курси трактористів при Покровській райсільгосптехніці, і в 18 років пішов працювати у КСП «Родіна», в тракторну бригаду №2. У 1999-му Володимира Ігнатенка визнали кращим комбайнером району.

Цікаві вироби

Коли покровчанину виповнилося 22 роки, він придбав мотоцикл і почав займатися їх ремонтом. Згодом облаштував великий гараж. Люди ринули до вправного метикуватого земляка: хто автомобіль підлаштувати, хто мотоцикл, хто трактор.  «Я сам би не впорався, – каже Володимир. – Мій брат Олександр – моя права рука, а я – його. Разом – ми сила. Мізкуємо, майструємо тільки вдвох. Успіхи ділимо на двох, рідні і по крові, і по духу». Серед відомих виробів Володимира та Олександ­ра – авто справжнього   розміру для дитячого майданчика. Воно нині розташувалося в центрі Васильківки. М’яч-бесідка, виготовлений до Євро-2012, – ексклюзивний витвір, який прикрашає ландшафт Великомихайлівки, – теж справа рук братів Ігнатенків.  Зараз реставрують «Запорожець» (ЗАЗ-965), 1963 року випуску.  Але найбільше пишаються «Москвичем-401», якому 62 роки. Його довелося розбирати до нуля, аби привести до ладу, зварити кузов. А ще – вирівнювати, шпаклювати, фарбувати, обшивати салон. Тепер виїжджають ним на свята, обслуговують весілля.

Власний ­музей

А ще у Володимира є власний музей. Так-так, справжній музей з великою кількістю унікальних експонатів. З дитинства він збирає старовинні речі, а після 30 років став справжнім колекціонером, хоча таким себе не вважає. Знаряддя праці (тільки чавунних прасок у чоловіка – 40 штук), предмети давнього побуту, речі періоду Великої Вітчизняної, – це те, що наш земляк устиг назбирати. Найулюб­леніший експонат – плуг дореволюційного періоду. Володя й відпочиває конструюючи, майструючи, або проводить час у своєму музеї, бо не визнає шумних компаній, любить домашнє вогнище.  Його опорою, вірним другом є дружина Ольга. Має Володимир найліпшого товариша – Андрія Коверця: «Володя, –  каже той, – найскромніша та найдобріша у світі людина. Я ніколи не чув, щоб він кричав, злословив, не бачив його роздратованим, агресивним.  Для нашого часу – це виняткова особистість і щодо душевних якостей, і професійних навичок. Скажу більше: іноді він просто таки допомагає не розчаровуватися у житті, а жити далі, попри все».

Хтось скаже, що сучасна молодь не вселяє надії, парубки – суцільні гультяї і пияки, а я стверджую, що покровські хлопці – найсерйоз­ніші, найуміліші та найкращі.

Яна Сілезька-Васильєва,

фото з архіву Володимира Ігнатенка

Залишити відповідь