Життєві історії: покровський майстер, який уміє все
Покровчанина Володимира Ігнатенка знають далеко за межами його рідного району. Здобув він славу завдяки своїй праці та через умілі руки.
Кращий комбайнер
Дитинство Володимир провів разом із дідусем та бабусею, які опікувались ним, поки його батьки зводили власний будинок у Покровському. Дід, Іван Федорович, син знаного місцевого коваля, змалечку садив хлопця в трактор, учив самостійно керувати, лагодити машину. Володя закінчив Покровську СШ №1. Його улюбленим предметом було трудове навчання, яке викладав учитель Микола Іванович Нестор, котрий навчив хлопця вправлятися з токарним станком, майструвати вироби з деревини. Після здобуття середньої освіти юнак закінчив курси трактористів при Покровській райсільгосптехніці, і в 18 років пішов працювати у КСП «Родіна», в тракторну бригаду №2. У 1999-му Володимира Ігнатенка визнали кращим комбайнером району.
Цікаві вироби
Коли покровчанину виповнилося 22 роки, він придбав мотоцикл і почав займатися їх ремонтом. Згодом облаштував великий гараж. Люди ринули до вправного метикуватого земляка: хто автомобіль підлаштувати, хто мотоцикл, хто трактор. «Я сам би не впорався, – каже Володимир. – Мій брат Олександр – моя права рука, а я – його. Разом – ми сила. Мізкуємо, майструємо тільки вдвох. Успіхи ділимо на двох, рідні і по крові, і по духу». Серед відомих виробів Володимира та Олександра – авто справжнього розміру для дитячого майданчика. Воно нині розташувалося в центрі Васильківки. М’яч-бесідка, виготовлений до Євро-2012, – ексклюзивний витвір, який прикрашає ландшафт Великомихайлівки, – теж справа рук братів Ігнатенків. Зараз реставрують «Запорожець» (ЗАЗ-965), 1963 року випуску. Але найбільше пишаються «Москвичем-401», якому 62 роки. Його довелося розбирати до нуля, аби привести до ладу, зварити кузов. А ще – вирівнювати, шпаклювати, фарбувати, обшивати салон. Тепер виїжджають ним на свята, обслуговують весілля.
Власний музей
А ще у Володимира є власний музей. Так-так, справжній музей з великою кількістю унікальних експонатів. З дитинства він збирає старовинні речі, а після 30 років став справжнім колекціонером, хоча таким себе не вважає. Знаряддя праці (тільки чавунних прасок у чоловіка – 40 штук), предмети давнього побуту, речі періоду Великої Вітчизняної, – це те, що наш земляк устиг назбирати. Найулюбленіший експонат – плуг дореволюційного періоду. Володя й відпочиває конструюючи, майструючи, або проводить час у своєму музеї, бо не визнає шумних компаній, любить домашнє вогнище. Його опорою, вірним другом є дружина Ольга. Має Володимир найліпшого товариша – Андрія Коверця: «Володя, – каже той, – найскромніша та найдобріша у світі людина. Я ніколи не чув, щоб він кричав, злословив, не бачив його роздратованим, агресивним. Для нашого часу – це виняткова особистість і щодо душевних якостей, і професійних навичок. Скажу більше: іноді він просто таки допомагає не розчаровуватися у житті, а жити далі, попри все».
Хтось скаже, що сучасна молодь не вселяє надії, парубки – суцільні гультяї і пияки, а я стверджую, що покровські хлопці – найсерйозніші, найуміліші та найкращі.
Яна Сілезька-Васильєва,
фото з архіву Володимира Ігнатенка