Новомосковська об’єднана ДПІ інформує

Загальні відомості про дебіторську заборгованість. Одночасно з визнанням дебіторської заборгованості відбувається її класифікація за певними критеріями.

• строк погашення та зв’язок з операційним циклом;
• об’єкти, щодо яких виникла дебіторська заборгованість;
• своєчасність погашення.

Згідно з ПБО 10 дебіторська заборгованість поділяється на довгострокову та поточну. При цьому враховуються два критерії: строк погашення та зв’язок з нормальним операційним циклом.

ФОРМУВАННЯ ІНФОРМАЦІЇ ПРО ДЕБІТОРСЬКУ ЗАБОРГОВАНІСТЬ

Принципи формування в бухгалтерському обліку інформації про дебіторську заборгованість та її розкриття у фінансовій звітності регулюються ПБО 10.

Згідно з п. 5 цього стандарту дебіторська заборгованість визнається активом, якщо існує ймовірність отримання підприємством майбутніх економічних вигод та може бути достовірно визначено її суму.

Для віднесення дебіторської заборгованості до довгострокової необхідно, щоб виконувалися одночасно такі критерії:

• заборгованість не виникає в ході нормального операційного циклу;
• строк її погашення більше 12 місяців.

У разі якщо строк погашення дебіторської заборгованості, що не виникає в ході нормального операційного циклу, менше року, вона відноситься до поточної.

Дебіторська заборгованість, яка виникає в ході нормального операційного циклу, визнається поточною незалежно від строку погашення. Якщо до поточної дебіторської заборгованості підприємства відноситься дебіторська заборгованість зі строком погашення менше 12 місяців та дебіторська заборгованість зі строком погашення більше 12 місяців з дати балансу, то таку інформацію повинно бути розкрито у примітках до фінансової звітності.

Для віднесення дебіторської заборгованості до довгострокової або поточної необхідно брати до уваги строк, який залишився до погашення заборгованості від дати балансу.

Поточна дебіторська заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги може бути визнана активом лише одночасно з визнанням доходу від реалізації та оцінюється за первісною вартістю (п. 6 ПБО 10). У разі відстрочення платежу за продукцію (товари) з утворенням від цього різниці між справедливою вартістю дебіторської заборгованості та номінальною сумою коштів та/або їх еквівалентів, що підлягають отриманню, така різниця визнається дебіторською заборгованістю за нарахованими доходами (процентами) у періоді її нарахування.

Дебіторська заборгованість	Критерії віднесення
Довгострокова	не виникає в ході нормального операційного циклу, строк її погашення — більше 12 місяців
Поточна	виникає в ході нормального операційного циклу, строк її погашення — протягом 12 місяців

Поточна дебіторська заборгованість, яка є фінансовим активом (крім придбаної заборгованості та заборгованості, призначеної для продажу), включається до підсумку балансу за чистою реалізаційною вартістю. Для визначення чистої реалізаційної вартості обчислюється величина резерву сумнівних боргів (п. 7 ПБО 10).

У разі коли щодо поточної дебіторської заборгованості існує впевненість про її неповернення або за такою заборгованістю минув строк позивної давності, — вона визнається безнадійною. Поточна дебіторська заборгованість, щодо якої існує невпевненість в її погашенні боржником, — це сумнівний борг (п. 4 ПБО 10).

З метою уникнення різкого зростання витрат при списанні дебіторської заборгованості передбачено нарахування резерву сумнівних боргів. Сума нарахованого резерву включається до складу інших операційних витрат звітного періоду.

При списанні (виключенні з активів) безнадійної дебіторської заборгованості:

• одночасно зменшується сума резерву сумнівних боргів;
• при недостатності суми резерву безнадійна заборгованість списується на інші операційні витрати;
• поточна дебіторська заборгованість, щодо якої створення резерву не передбачено (наприклад, за попередньою сплатою, за розрахунками з бюджетом) у разі визнання її безнадійною, списується з балансу з відображенням у складі інших операційних витрат;
• якщо раніше списану безнадійну заборгованість відшкодовано, то сума відшкодування підлягає зарахуванню до складу інших операційних доходів (п. 11 ПБО 10).

БУХГАЛТЕРСЬКИЙ ОБЛІК

Відображення операцій щодо виникнення дебіторської заборгованості та її списання (закриття) цілком залежить від самої природи заборгованості, тобто об’єкта її виникнення. Дебіторська заборгованість класифікується за такими групами, з використанням відповідних рахунків (субрахунків):

• заборгованість орендаря за фінансовою орендою, яка відображається в балансі орендодавця;
• заборгованість, забезпечена векселями;
• надання позики;
• заборгованість за продукцію, товари, роботи, послуги;
• заборгованість за розрахунками (з бюджетом, за виданими авансами, з нарахованих доходів, із внутрішніх розрахунків);
• інша дебіторська заборгованість.

Основні групи дебіторської заборгованості та відповідні рахунки (субрахунки) бухгалтерського обліку згідно з Інструкцією № 291 наведеної у табл.. 1

		Таблиця 1
Група заборгованості	Відповідний рахунок (субрахунок)	Примітки
Дебіторська заборгованість	36 «Розрахунки з покупцями
за відвантажені	та замовниками»
продукцію, товари, роботи, послуги
Дебіторська заборгованість за попередню сплату (видані аванси) за продукцію, товари, роботи, послуги	371 «Розрахунки за виданими авансами»	Можливо також обліковувати на рахунку 63 «Розрахунки з постачальниками та підрядниками», субрахунку 377 «Розрахунки з іншими дебіторами» та ін.
Дебіторська заборгованість	181 «Заборгованість
орендаря за майно,	за майно,
що передано у фінансову оренду	що передано у фінансову
	оренду»
Дебіторська заборгованість, забезпечена векселями	34 «Короткострокові векселі одержані»; 182 «Довгострокові векселі одержані»
Дебіторська заборгованість з нарахованих доходів	373 «Розрахунки за нарахованими доходами»	Використовується для обліку нарахованих, дивідендів, відсотків, роялті тощо, що підля­гають надходженню
Дебіторська заборгованість з внутрішніх розрахунків	«Внутрішні розрахунки»; «Внутрішньогосподарські розрахунки»	Використовуються для розрахунків з дочірніми і асоційованими підприємствами та з виробничими одиницями і господарствами, виділеними на окремий балан

ПОДАТКОВИЙ ОБЛІК

Податок на додану вартість Згідно з п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу об’єктом оподаткування ПДВ є операції платників податку з постачання товарів/послуг, місце постачання яких розташовано на митній території України, відповідно до ст. 186 цього Кодексу.

При формуванні податкових зобов’язань з ПДВ слід пам’ятати, що у випадку, коли дебіторська заборгованість виникає за відвантажені товари (роботи, послуги), то згідно з пп. «а» п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу дата такого відвантаження є датою виникнення податкових зобов’язань. Зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок або у касу підприємства за відвантажені товари (роботи, послуги) є вже другою подією, тому податкові зобов’язання при отриманні таких коштів не виникають.

Для операцій із вивезення за межі митної території України товарів (експорту товарів) датою виникнення податкових зобов’язань є дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для операцій з постачання послуг — дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку (п. 187.1 ст. 187 Податкового кодексу).

Щодо податкового кредиту, то згідно з п. 198.2 ст. 198 цього Кодексу датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

• дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів/послуг;
• дата отримання платником податку товарів/послуг.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов’язаннями згідно з п. 187.8 ст. 187 Податкового кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України — дата складення платником податкової накладної за такими операціями, за умови реєстрації такої податкової накладної в ЄРПН.

Щодо необхідності коригувань сум ПДВ, то у п. 192.1 ст. 192 Податкового кодексу зазначено, що суми податкових зобов’язань та податкового кредиту підлягають коригуванню у разі:

• здійснення після постачання товарів/послуг зміни компенсації суми їх вартості, включаючи наступний перегляд цін;
• перерахунку у разі повернення товарів/послуг;
• повернення постачальником суми попередньої оплати.

Статтями 620 та 665 Цивільного кодексу встановлено, що у разі якщо умови договору купівлі-продажу не виконано та фактичної поставки товару не здійснено, покупець має право вимагати передачі проданої речі або відмовитися від виконання договору і вимагати відшкодування збитків.

У разі невиконання умов договору постачання товарів фактичної поставки товарів не відбувається.

Тобто у разі якщо при списанні дебіторської заборгованості покупцем за перерахованою попередньою оплатою за товари/послуги було зменшено податковий кредит, то при поверненні постачальником такої оплати в податковому обліку з ПДВ зазначена операція не відображається.

У разі списання дебіторської заборгованості за товари/послуги поставлені, але не оплачені покупцем, слід мати на увазі таке.

Правові наслідки припинення зобов’язання регламентовано главою 50 Цивільного кодексу, зокрема, відповідно до ст. 605 цього Кодексу зобов’язання припиняється внаслідок звільнення (прощення боргу) кредитором боржника від його обов’язків, якщо це не порушує прав третіх осіб щодо майна кредитора.

Підпунктом 14.1.13 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу передбачено, зокрема, що безоплатно наданими товарами, роботами, послугами є:

• товари, що надаються згідно з договорами дарування, іншими договорами, за якими не передбачається грошова або інша компенсація вартості таких товарів чи їх повернення, або без укладення таких договорів;
• роботи (послуги), що виконуються (надаються) без висування вимоги щодо компенсації їх вартості.

Таким чином, товари/послуги на дату списання боргу набувають статусу безоплатно наданих. При цьому зменшення податкових зобов’язань продавця не відбувається, оскільки операції з безоплатного постачання товарів/послуг згідно з підпунктами 14.1.185 та 14.1.191 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу належать до операцій з постачання товарів/послуг та є об’єктом оподаткування.

При цьому платник податку — покупець повинен зменшити податковий кредит на дату списання боргу, оскільки оплата за поставлені товари/послуги так і не відбувається.

Податок на прибуток

Підпунктом 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 Податкового кодексу встановлено, що об’єктом оподаткування податком на прибуток є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних ПБО або МСФЗ, на різниці, які виникають згідно з положеннями розділу III цього Кодексу.

Щодо операцій з дебіторською заборгованістю, то згідно з пп. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 зазначеного Кодексу фінансовий результат до оподаткування збільшується:

• на суму витрат на формування резерву сумнівних боргів відповідно до ПБО або МСФЗ;
• на суму витрат від списання дебіторської заборгованості, яка не відповідає ознакам, визначеним пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу, понад суму резерву сумнівних боргів.

Фінансовий результат до оподаткування зменшується на суму коригування (зменшення) резерву сумнівних боргів, на яку збільшився цей результат згідно з ПБО або МСФЗ (пп. 139.2.1 п. 139.2 ст. 139 Податкового кодексу).

Зокрема, стосовно юридичних осіб ця заборгованість повинна відповідати одній з таких ознак:

• заборгованість за зобов’язаннями, щодо яких минув строк позовної давності;
• прострочена заборгованість фізичної або юридичної особи, не погашена внаслідок недостатності майна зазначеної особи, за умови, що дії щодо примусового стягнення майна боржника не призвели до повного погашення заборгованості;
• заборгованість, стягнення якої стало неможливим у зв’язку з дією обставин непереборної сили, стихійного лиха (форс-мажорних обставин), підтверджених у порядку, передбаченому законодавством;
• заборгованість суб’єктів господарювання, визнаних банкрутами у встановленому законом порядку або припинених як юридичні особи у зв’язку з їх ліквідацією.

Слід мати на увазі, що платник податку на прибуток, у якого річний дохід (за вирахуванням непрямих податків), визначений у бухгалтерському обліку за останній річний звітний (податковий) період, не перевищує 20 млн. грн., має право не застосовувати коригування фінансового результату до оподаткування на усі різниці (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років). Таке право надається не більше одного разу протягом безперервної сукупності років, в кожному з яких виконується цей критерій щодо розміру доходу. Про прийняте рішення платник податку зазначає у податковій звітності з цього податку, що подається за перший рік в такій безперервній сукупності років. У подальші роки такої сукупності коригування фінансового результату також не застосовується (крім від’ємного значення об’єкта оподаткування минулих податкових (звітних) років). Тобто такі підприємства мають право не коригувати фінансовий результат на суми за операціями, пов’язаними з дебіторською заборгованістю.

Виключення безнадійної дебіторської заборгованості з активів здійснюється з одночасним зменшенням величини резерву сумнівних боргів. У разі недостатності суми нарахованого резерву сумнівних боргів безнадійна дебіторська заборгованість списується з активів на інші операційні витрати (п. 11 ПБО 10).

Отже, у разі наявності рішення про незастосування коригувань фінансового результату на податкові різниці з урахуванням вимог ПБО 10 таку заборгованість може бути враховано у складі витрат.

Водночас підприємствам, у яких дохід за останній річний звітний (податковий) період перевищив 20 млн. грн., а також для платників, які добровільно прийняли рішення розраховувати податкові різниці при списанні безнадійної заборгованості, необхідно керуватись вимогами пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 та п. 139.2 ст. 139 Податкового кодексу.

При списанні дебіторської заборгованості, що не відповідає ознакам безнадійної, визначеним у пп. 14.1.11 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу, понад суму резерву сумнівних боргів, на суму таких витрат збільшується фінансовий результат до оподаткування. У разі якщо списання дебіторської заборгованості здійснюється за рахунок резерву сумнівних боргів, фінансовий результат до оподаткування не коригується.

Звертаємо також увагу, що підрозділом 4 розділу XX Податкового кодексу визначено особливості справляння податку на прибуток при здійсненні окремих операцій, проведених у період до 01.01.2015 р.

Зокрема, п. 17 цього підрозділу встановлено порядок коригування в обліку продавця та покупця фінансового результату до оподаткування на суму заборгованості, що виникла у зв’язку із затримкою в оплаті товарів, виконаних робіт, наданих послуг, якщо заходи щодо стягнення таких боргів розпочато відповідно до п. 159.1 ст. 159 Податкового кодексу у редакції, що діяла до 01.01.2015 р. До таких заходів, зокрема, належить звернення до суду з позовом (заявою) про стягнення заборгованості з такого покупця або про порушення справи про його банкрутство чи стягнення заставленого ним майна.

Щодо відображення в податковому та бухгалтерському обліку заборгованості зі сплати судового збору, то чинними нормами Податкового кодексу коригування фінансового результату на суму судового збору не передбачено.

Витрати на врегулювання спорів у судових органах, в тому числі сума сплаченого судового збору належать до складу адміністративних витрат (п. 18 ПБО 16 ) та обліковуються на рахунку 92 «Адміністративні витрати».

Акцизний податок

РЕАЛІЗАЦІЯ ПАЛЬНОГО ПОНАД ОБСЯГИ ТА РОЗДРІБНА ТОРГІВЛЯ

При реалізації пального Податковим кодексом визначено такі об’єкти оподаткування акцизним податком:

операції з реалізації будь-яких обсягів пального понад обсяги, що:

• отримані від інших платників акцизного податку, що підтверджені зареєстрованими акцизними накладними в Єдиному реєстрі акцизних накладних (далі — ЄРАН);
• ввезені (імпортовані) на митну територію України, що засвідчені належно оформленою митною декларацією;
• вироблені в Україні, реалізація яких є об’єктом оподаткування відповідно до пп. 213.1.1 п. 213.1 ст. 213 Податкового кодексу, що підтверджені зареєстрованими акцизними накладними в ЄРАН (пп. 213.1.12 зазначеного пункту).

У разі якщо особа реалізує пальне за кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД в обсягах, які не перевищують обсяги пального за таким кодом, отриманого від інших платників акцизного податку (в тому числі імпортерів, якими сплачено акцизний податок при ввезенні пального) або імпортованого, то об’єкт оподаткування акцизним податком не виникає і така особа не сплачує акцизний податок з реалізації пального. Якщо обсяг реалізованого пального за кодом товарної підкатегорії згідно з УКТ ЗЕД перевищує обсяги отриманого пального за цим кодом, то відповідно до пп. 14.1.28і п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу особа є виробником пального, виникає об’єкт оподаткування акцизним податком і податкові зобов’язання необхідно задекларувати та сплатити до бюджету.

Ця норма застосовується для всіх суб’єктів господарювання, які здійснюють реалізацію пального та згідно з пп. 212.3.4 п. 212.3 ст. 212 Податкового кодексу зобов’язані зареєструватись як платники акцизного податку у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, місцем проживання фізичних осіб — підприємців до початку здійснення реалізації пального.

Підпунктом 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 вищезазначеного Кодексу встановлено ставку акцизного податку залежно від коду товару (продукції) згідно з УКТ ЗЕД;

операції з реалізації суб’єктами господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів (пп. 213.1.9 п. 213.1 ст. 213 Податко­вого кодексу).

Ставку акцизного податку з роздрібного продажу підакцизних товарів встановлено пп. 215.3.10 п. 215.3 ст. 215 Кодексу. Зокрема, на пальне ставка акцизного податку становить 0,042 євро за кожний літр реалізованого (відпущеного) товару. Акцизний податок сплачується на весь обсяг реалізованого пального незалежно від того, чи перевищують/не перевищують обсяги реалізованого пального обсяги, отриманого від інших платників акцизного податку або імпортованого пального, з якого сплачено акцизний податок.

Ця норма застосовується лише для суб’єктів господарювання роздрібної торгівлі підакцизних товарів, які відповідно до пп. 212.3.1і п. 212.3 ст. 212 Податкового кодексу зобов’язані зареєструватись як платники акцизного податку у контролюючих органах за місцезнаходженням пункту продажу товарів (зокрема, пального) не пізніше граничного строку подання декларації акцизного податку за місяць, у якому здійснюється господарська діяльність.

Особою, яка реалізує пальне, можуть бути як імпортер та/або виробник пального (якщо здійснює реалізацію пального), так і суб’єкт господарювання роздрібної торгівлі, який здійснює реалізацію пального.

У системі електронного адміністрування реалізації пального (далі — СЕАРП) облік обсягів пального ведеться в літрах, доведених до температури 15°С. При цьому згідно з п. 232.1 ст. 232 Податкового кодексу відпущені літри через паливороздавальні колонки на автомобільних заправних станціях (комплексах), автомобільних газових заправних станціях вважаються як літри, доведені до температури 15°С. Тобто вони вважаються тотожними одиницями виміру при однаковій температурі.

У разі якщо обсяг, визначений відповідно до п. 232.3 вищезазначеної статті (з урахуванням залишку пального, зазначеного в акті інвентаризації обсягів залишку пального, поданому до контролюючого органу згідно з п. 9 підрозділу 5 розділу XX Податкового кодексу), є меншим за обсяг пального в акцизній накладній та/або розрахунку коригування, які платник податку повинен зареєструвати в ЄРАН, то платник податку зобов’язаний:

• перерахувати до бюджету суму коштів у розмірі акцизного податку за відповідний обсяг реалізованого пального, самостійно розрахованого за ставками, передбаченими пп. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 Податкового кодексу;
• зареєструвати заявку на поповнення обсягу залишку пального в СЕАРП (п. 231.6 ст. 231 Кодексу).

У такому випадку платник акцизного податку може зареєструвати заявку на поповнення обсягу залишку пального за умови наявності на обліковій картці сум коштів сплаченого акцизного податку, не менше ніж сума акцизного податку, розрахованого з обсягу пального у такій заявці (пп. 232.4.2 п. 232.4 ст. 232 Податкового кодексу).

Запитання – відповіді по темі: ПОДАТОК НА ДОХОДИ ФІЗИЧНИХ ОСІБ

ПОДАТКОВИЙ РОЗРАХУНОК ЗА ПІДРОЗДІЛ

Яким чином подається податковий розрахунок (форма № 1ДФ) за відокремлений підрозділ, не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати(перераховувати) податок до бюджету великими платниками податків?

Згідно з абзацом сьомим п. 64.7 ст. 64 Податкового кодексу великий платник податків, щодо якого центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, прийнято рішення про переведення на облік у контролюючий орган, що здійснює супроводження великих платників податків, чи інший контролюючий орган, після взяття його на облік за новим місцем обліку зобов’язаний сплачувати податки за місцем попереднього обліку у контролюючих органах, а подавати податкову звітність та виконувати інші обов’язки, передбачені цим Кодексом, — за новим місцем обліку.

З метою проведення податкового контролю платники податків підлягають реєстрації або взяттю на облік у контролюючих органах за місцезнаходженням юридичних осіб, відокремлених підрозділів юридичних осіб, місцем проживання особи (основне місце обліку), а також за місцем розташування (реєстрації) їх підрозділів, рухомого та нерухомого майна, об’єктів оподаткування або об’єктів, які пов’язані з оподаткуванням або через які провадиться діяльність (неосновне місце обліку) (п. 63.3 ст. 63 Податкового кодексу).

Відповідно до пп. «б» п. 176.2 ст. 176 цього Кодексу особи, які відповідно до зазначеного Кодексу мають статус податкових агентів, зобов’язані подавати у строки, встановлені цим Кодексом для податкового кварталу, податковий розрахунок (форма № 1ДФ) до контролюючого органу за місцем свого розташування. Такий розрахунок подається лише у разі нарахування сум зазначених доходів платнику податку податковим агентом протягом звітного періоду. Запровадження інших форм звітності з зазначених питань не допускається.

У разі якщо відокремлений підрозділ юридичної особи не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, податковий розрахунок у вигляді окремого витягу за такий підрозділ подає юридична особа до контролюючого органу за своїм місцезнаходженням та надсилає копію такого розрахунку до контролюючого органу за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу в установленому порядку.

Пунктом 2.3 розділу 11 Порядку № 4 визначено, що податковий розрахунок (форма № 1ДФ) подається до контролюючих органів за місцезнаходженням податкового агента — юридичної особи або її відокремлених підрозділів чи до контролюючого органу за податковою адресою фізичної особи — податкового агента.

Отже, якщо відокремлений підрозділ юридичної особи — великого платника податків не уповноважений нараховувати, утримувати і сплачувати (перераховувати) податок до бюджету, то податковий розрахунок (форма № 1ДФ) у вигляді окремої порції за такий підрозділ подає юридична особа до контролюючого органу, що здійснює супроводження великих платників податків (основне місце обліку), та надсилає копію (витяг) такого розрахунку до контролюючого органу за місцезнаходженням такого відокремленого підрозділу (неосновне місце обліку).

Водночас у порції, яка подається за відокремлений підрозділ, зазначаються відомості щодо фізичних осіб (працюючих) такого підрозділу (п. 2.6 розділу II Порядку № 4).

ЗАПОВНЕННЯ ПОДАТКОВОГО РОЗРАХУНКУ

Яким чином заповнюється графа 2 «Податковий номер або серія та номер паспорта» податкового розрахунку (форма № 1ДФ) та чи потрібно доповнювати зліва нулями інформацію про серію та номер паспорта фізичної особи?

Пунктом 3.1 розділу НІ Порядку № 4 визначено порядок заповнення реквізитів податкового розрахунку (форма № 1ДФ), зокрема:

• зазначаються податковий номер юридичної особи — податкового агента, податковий номер або серія та номер паспорта фізичної особи — податкового агента (для фізичної особи, яка має відмітку в паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта), яка подає розрахунок. Заповнення клітинок проводиться зліва направо (для юридичних осіб доповнюється зліва нулями до восьми цифр, якщо значущих цифр менше восьми);
• у графі 2 «Податковий номер або серія та номер паспорта» відображається реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта фізичної особи (для фізичної особи, яка має відмітку в паспорті про право здійснювати будь-які платежі за серією та номером паспорта), про яку надається інформація в податковому розрахунку.

Отже, заповнення клітинок у графі 2 «Податковий номер або серія та номер паспорта» податкового розрахунку (форма № 1ДФ) проводиться зліва направо, пропуски (пробіли) при цьому не допускаються. Мінімальна кількість знаків у даній графі — 8.

Податковому агенту не потрібно у графі 2 «Податковий номер або серія та номер паспорта» податкового розрахунку (форма № 1ДФ) доповнювати зліва направо нулями інформацію про серію та номер паспорта фізичної особи.

 

ПОДАТКОВА ЗНИЖКА НА НАВЧАННЯ

Який алгоритм розрахунку податкової знижки за навчання?

Відповідно до пп. 14.1.170 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу податкова знижка для фізичних осіб, які не є суб’єктами господарювання, — це документально підтверджена сума (вартість) витрат платника податку — резидента у зв’язку з придбанням товарів (робіт, послуг) у резидентів — фізичних або юридичних осіб протягом звітного року, на яку дозволяється зменшення його загального річного оподатковуваного доходу, одержаного за наслідками такого звітного року у вигляді заробітної плати, у випадках, визначених цим Кодексом.

Порядок застосування податкової знижки визначено ст. 166 Податкового кодексу. Згідно з пп. 166.3.3 п. 166.3 цієї статті платник податку має право включити до податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку за наслідками звітного податкового року, визначеного з урахуванням положень п. 164.6 ст. 164 Податкового кодексу, фактично здійснені ним протягом звітного податкового року витрати у вигляді суми коштів, сплачених платником податку на користь закладів освіти для компенсації вартості здобуття середньої професійної або вищої освіти такого платника податку та/або члена його сім’ї першого ступеня споріднення, який не одержує заробітної плати. Така сума не може перевищувати розміру місячного прожиткового мінімуму, що діє для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, помноженого на 1,4 та округленого до найближчих 10 грн., у розрахунку на кожну особу, яка навчається, за кожний повний або неповний місяць навчання протягом звітного податкового року (у 2015 р. — 1710 грн.).

Підпунктом 166.4.2 п. 166.4 ст. 166 Податкового кодексу передбачено, що загальна сума податкової знижки, нарахована платнику податку в звітному податковому році, не може перевищувати суми річного загального оподатковуваного доходу платника податку, нарахованого як заробітна плата, зменшена з урахуванням норм п. 164.6 ст. 164 цього Кодексу.

Відповідно до цього пункту під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, — обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги (далі — ПСП) за її наявності.

Отже, алгоритм нарахування податкової знижки у зменшення оподатковуваного доходу платника податку на суму витрат, понесених за навчання, за наслідками звітного податкового 2015 р. розраховується так:

• визначається база оподаткування шляхом зменшення річної суми нарахованої заробітної плати на суму єдиного внеску, страхових внесків до Накопичувального фонду, а також на суму ПСП за її наявності (інформацію щодо сум нарахованого загального річного оподатковуваного доходу, застосованих ПСП, утриманого єдиного внеску та податку на доходи фізичних осіб фізичні особи отримують у вигляді довідки про доходи від свого роботодавця);
• на підставі підтвердних документів визначається сума (вартість) витрат платника податку — резидента, дозволених до включення до податкової знижки, яка не повинна перевищувати для студентів, які навчаються на заочній, вечірній, дистанційній формі навчання — 20 520 грн. (1710 грн. х 12 міс.), для денної форми навчання — 17 100 грн. (1710 грн. х 10 міс.);
• розраховується сума податку на доходи фізичних осіб, на яку зменшуються податкові зобов’язання у зв’язку з використанням права на податкову знижку (з суми податку на доходи фізичних осіб, утриманого (сплаченого) із заробітної плати за рік, віднімаємо суму податку на доходи фізичних осіб, визначену як добуток бази оподаткування, зменшеної на суму понесених платником податку витрат на оплату за навчання, та ставки податку).

При цьому відповідно до п. 179.8 ст. 179 Податкового кодексу сума, що має бути повернута, зараховується на його банківський рахунок, відкритий у будь-якому комерційному банку, або надсилається поштовим переказом на адресу, зазначену в податковій декларації про майновий стан і доходи протягом 60 календарних днів після надходження такої податкової декларації.

КОРИГУВАННЯ ПОДАТКОВОГО РОЗРАХУНКУ

Чи відображається у податковому розрахунку (форма № 1ДФ) сума штрафу, нарахованого в результаті неправомірного застосування платником податку ПСП?

Відповідно до пп. 169.2.4 п. 169.2 ст. 169 Податкового кодексу якщо платник податку порушує норми цього пункту, внаслідок чого, зокрема, ПСП застосовується також під час отримання інших доходів протягом будь-якого звітного податкового місяця або за кількома місцями отримання доходів, такий платник податку втрачає право на отримання ПСП за всіма місцями отримання доходу починаючи з місяця, в якому мало місце таке порушення, та закінчуючи місяцем, в якому право на застосування ПСП відновлюється.

Платник податку може відновити право на застосування ПСП, якщо він подасть заяву про відмову від такої пільги всім роботодавцям із зазначенням місяця, коли відбулося таке порушення, на підставі чого кожний роботодавець нараховує і утримує відповідну суму недоплати податку та штраф у розмірі 100% суми цієї недоплати за рахунок найближчої виплати доходу такому платнику податку, а у разі, коли сума виплати недостатня, — за рахунок наступних виплат. Якщо сума недоплати та/або штрафу не була утримана податковим агентом за рахунок доходу платника податку, то такі суми включаються до річної податкової декларації такого платника податку. При цьому право на застосування ПСП відновлюється з податкового місяця, що настає за місяцем, в якому сума такої недоплати та штраф повністю погашаються.

Нормами Порядку N° 4 не передбачено відображення у податковому розрахунку (форма № 1ДФ) штрафних санкцій, які застосовуються до платника податку, у разі порушення ним норм застосування ПСП.

Отже, якщо роботодавець у поданому податковому розрахунку (форма N° 1ДФ) за звітний період зазначив ознаку ПСП, надану платнику податку, який не мав права на її застосування, то необхідно провести відповідне коригування показників цього податкового розрахунку та подати уточнюючий податковий розрахунок за цей період. Коригування показників податкового розрахунку (форма N° 1ДФ) проводиться за правилами, встановленими Порядком N° 4.

В уточнюючому розрахунку зазначаються два рядки: рядок, який підлягає вилученню з попереднього розрахунку (у графі 8 такого рядка у попередньому розрахунку відображалась ознака неправомірно наданої ПСП), та новий рядок, який підлягає введенню.

У новому рядку у графах З а та 3 відображаються суми нарахованого та виплаченого доходу (дорівнюють сумам, відображеним у цих самих графах рядка на вилучення), у графі 4а — сума правильно нарахованого податку (без застосування ПСП), у графі 4 — сума перерахованого податку (дорівнює сумі, відображеній у графі 4 рядка на вилучення), у графі 5 — ознака доходу «101», у графі 8 — прочерк, у графі 9 — проставляється «0» (ознака рядка на введення).

Сума утриманої недоплати, перерахована до бюджету, відображається у податковому розрахунку (форма № 1ДФ) за звітний період, в якому це перерахування фактично відбулось.

 

ЄДИНИЙ СОЦІАЛЬНИЙ ВНЕСОК

 НЕСПЛАТА ЄДИНОГО ВНЕСКУ ЗА РІК

Чи передбачено відповідальність до фізичних осіб — підприємців, які застосовують загальну систему оподаткування за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску, нарахованого за календарний рік?

Відповідно до абзацу третього частини восьмої ст. 9 Закону про ЄСВ платники єдиного внеску, зазначені у п. 4 частини першої ст. 4 цього Закону, зокрема фізичні особи — підприємці, які застосовують загальну систему оподаткування, зобов’язані сплачувати єдиний внесок, нарахований за календарний рік, до 10 лютого наступного року.

За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску контролюючий орган застосовує до платників єдиного внеску штрафні санкції у розмірі 20% своєчасно не сплачених сум (п. 2 частини 11 ст. 25 Закону про ЄСВ).

На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1% суми недоплати за кожний день прострочення платежу. Нарахування пені, передбаченої зазначеним Законом, починається з першого календарного дня, що настає за днем закінчення строку внесення відповідного платежу, до дня його фактичної сплати (перерахування) включно (частини 10 та 13 ст. 25 цього Закону).

Згідно зі ст. 165¹ КпАП фізичні особи — підприємці несуть адміністративну відповідальність за несплату або несвоєчасну сплату єдиного внеску, а саме:

• несплата або несвоєчасна сплата єдиного внеску у сумі, що не перевищує 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, тягне за собою накладення штрафу від 40 до 80 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 680 грн. до 1360 грн.);
• повторне за рік вчинення таких дій тягне за собою накладення штрафу від 150 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 грн. до 5100 грн.);
• несплата або несвоєчасна сплата єдиного внеску у сумі більше 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян тягне за собою накладення штрафу від 80 до 120 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 1360 грн. до 2040 грн.);
• повторне за рік вчинення таких дій тягне за собою накладення штрафу від 150 до 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 850 грн. до 5100 грн.).

Отже, у разі несплати єдиного внеску, нарахованого за календарний рік, до фізичних осіб — підприємців, які застосовують загальну систему оподаткування, починаючи з 10 лютого року, що настає за звітним, застосовуються штрафні санкції у розмірі 20% своєчасно не сплачених сум. На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1% суми недоплати за кожний день прострочення платежу.

За порушення строків сплати єдиного внеску фізичні особи — підприємці несуть адміністративну відповідальність.

Акцизний податок

ІНВЕНТАРИЗАЦІЯ ОБСЯГІВ ЗАЛИШКУ ПАЛЬНОГО

Згідно з п. 9 підрозділу 5 розділу XX Податкового кодексу протягом 20 календарних днів починаючи з 01.03.2016 р. платник податку зобов’язаний подати контролюючому органу Акт станом на початок дня 01.03.2016 р.

Пунктами 1 та 2 розділу III Порядку № 219 передбачено, що платник податку зобов’язаний у строки, встановлені п. 9 підрозділу 5 розділу XX Податкового кодексу, подати до контролюючого органу за основним місцем обліку Акт в електронній формі відповідно до порядку подання податкових документів в електронному вигляді з дотриманням умови щодо реєстрації електронного цифрового підпису підзвітних осіб, затвердженого в установленому порядку.

Підтвердженням прийняття контролюючим органом Акта є квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі, яка надсилається платнику податку протягом операційного дня. Датою та часом подання Акта в електронному вигляді до контролюючого органу є дата та час, зафіксовані у квитанції.

Якщо надісланий Акт сформовано з порушенням вимог, передбачених вищезазначеним Порядком, протягом операційного дня платнику податку надсилається квитанція в електронному вигляді у текстовому форматі про відмову у прийнятті в електронному вигляді із зазначенням причин. У такому випадку платник податку зобов’язаний усунути відповідні недоліки та повторно подати Акт.

Якщо протягом операційного дня не надіслано квитанції про прийняття або відмову в прийнятті Акта, такий Акт вважається прийнятим контролюючим органом.

Відповідно до пп. 14.1.133 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу операційний (банківський) день — це частина робочого дня, протягом якої приймаються документи на переказ та на їх відкликання і, за наявності технічної можливості, здійснюється їх обробка, передача та виконання.

Операційний день для реєстрації акцизних накладних/розрахунків коригування у Реєстрі триває щодня з 8.00 до 19.00 (п. 2 Порядку № 114).

Пунктом 49.20 ст. 49 Податкового кодексу передбачено, що якщо останній день строку подання податкової декларації припадає на вихідний або святковий день, то останнім днем строку вважається операційний (банківський) день, що настає за вихідним або святковим днем.

Оскільки 20.03.2016 р. було вихідним днем, останній день подання Акта до контролюючого органу — 21.03.2016 р. (з 8.00 до 19.00).

При цьому відповідно до п. 9 підрозділу 5 розділу XX Податкового кодексу та п. 31 Порядку № 113 зазначені в Акті обсяги залишку пального контролюючий орган враховує у формулі, визначеній п. 232.3 ст. 232 цього Кодексу, а саме у розрізі кодів згідно з УКТ ЗЕД одноразово збільшує показник (ХАНакл) за відповідними кодами згідно з УКТ ЗЕД як обсяг, на який платник податку має право зареєструвати акцизні накладні та/або розрахунки коригування до акцизних накладних в ЄРАН.

Дані Акта може бути перевірено контролюючим органом у встановленому порядку протягом шести календарних місяців із дня його подання.

При встановленні за результатами перевірки невідповідності обсягів пального, зазначених в Акті, фактичним даним та/або даним бухгалтерського обліку підприємства контролюючий орган здійснює відповідні коригування в Єдиному реєстрі електронних акцизних накладних на підставі даних акта перевірки.

Таким чином, платнику акцизного податку з реалізації пального необхідно було протягом 20 календарних днів починаючи з 01.03.2016 р. подати до контролюючого органу Акт станом на початок дня 01.03.2016 р.

Слід також зауважити, що чинним законодавством не передбачено відповідальності за неподання та/або несвоєчасне подання Акта. Водночас у разі неподання в установлений Податковим кодексом строк Акта станом на початок дня 01.03.2016 р. такі залишки не враховуються при визначенні обсягу, на який платник податку має право зареєструвати акцизні накладні та/або розрахунки коригування акцизних накладних в ЄРАН. Тобто обчислення такого обсягу пального здійснюється за формулою, визначеною п. 232.3 ст. 232 Кодексу, без одноразового збільшення на обсяг зазначених в Акті залишків цього пального.

РЕАЛІЗАЦІЯ ПАЛЬНОГО НА УМОВАХ «ФРАНКО-ЗАВОД»

Згідно з п. 1 розділу II Закону № 909 з 01.03.2016 р. набрав чинності п. 58 розділу І цього Закону щодо запровадження системи електронного адміністрування реалізації пального та акцизної накладної — обов’язкового електронного документа, який складається при здійсненні всіх операцій з реалізації пального на внутрішньому ринку та реєструється в Єдиному реєстрі акцизних накладних.

Підпунктом 212.3.4 п. 212.3 ст. 212 Податкового кодексу встановлено, що особи, які здійснюватимуть реалізацію пального, підлягають обов’язковій реєстрації як платники податку контролюючими органами за місцезнаходженням юридичних осіб, місцем проживання фізичних осіб — підприємців до початку здійснення реалізації пального.

Реалізація пального для цілей розділу VI Податкового кодексу —це будь-які операції з передачі (відпуску, відвантаження) пального на митній території України на підставі договорів купівлі-продажу, міни, поставки, дарування, комісії, доручення (у тому числі передачі на комісійну/довірчу реалізацію), поруки, інших господарських та цивільно-правових договорів або за рішенням суду, іншого компетентного державного органу чи органу місцевого самоврядування за плату (компенсацію) або без такої, які передбачають перехід права власності або права розпорядження, а також передачу (відпуск, відвантаження) пального на підставі договорів про виробництво із сировини замовника (пп. 14.1.212 п. 14.1 ст. 14 Ко-дексу).

Відповідно до п. 231.3 ст. 231 Податкового кодексу акцизна накладна складається платником податку в день реалізації пального при кожній повній або частковій операції з реалізації пального.

У разі здійснення операцій з реалізації пального, які передбачають відпуск пального через паливороздавальні колонки на ав-томобільних заправних станціях (комплексах), автомобільних газових заправних станціях, акцизна накладна складаєтьсяу день проведення відпуску пального через паливороздавальні колонки на таких станціях незалежно від того, коли відбувся перехід права власності на таке пальне.

Отже, фактичний відпуск пального споживачу здійснюється не суб’єктом господарювання, а АЗС, яку має бути зареєстровано платником акцизного податку з реалізації пального в установленому порядку, а передача права власності підтверджується даними чеків РОЗ-терміналів АЗС, касових чеків (чеків РРО АЗС,спеціальних відомостей із укладанням видаткових накладних та або актів приймання-передачі пального).

Таким чином, оскільки суб’єкт господарювання не здійснює операції з фізичного отримання та відпуску пального, а є лише посередником між продавцем (постачальником) і покупцем (отримувачем) пального, не має при цьому власних АЗС, місць зберігання пального та інших об’єктів, реєструватися платником акцизного податку йому не потрібно (за умови нездійснення інших операцій, які є об’єктами оподаткування акцизним податком згідно з п. 213.1 ст. 213 Податкового кодексу).

ОБЛІК ОБСЯГІВ ПАЛЬНОГО В СЕАРП

Пунктом 232.1 ст. 232 Податкового кодексу та п. 28 розділу IV Порядку № 113 передбачено, що одиницею обліку обсягів пального в системі електронного адміністрування реалізації пального (далі — СЕАРП) є літри, доведені до температури 15°С. При цьому відпущені літри через паливороздавальні колонки на автомобільних заправних станціях (комплексах), АГЗС для цілей розділу VI зазначеного Кодексу вважаються як літри, доведені до температури 15°С. Така одиниця обліку повинна використовуватися в первинних бухгалтерських документах, акцизних накладних/розрахунках коригування до акцизних накладних, декларації з акцизного податку.

Таким чином, літри пального, відпущені фактично через паливороздавальні колонки та відображені в РРО, вважаються доведеними до літрів за температури 15°С. Платнику не потрібно самостійно обчислювати доведення їх до літрів за температури 15°С. При цьому обсяг реалізації пального в літрах за звітний період за даними РРО дорівнюватиме обсягу реалізації в літрах за виданими акцизними накладними цього періоду.

Тобто обсяг реалізації пального в літрах, відпущений через паливороздавальні колонки на АЗС чи АГЗС, дорівнюватиме обсягу реалізації пального в літрах, доведених до температури 15°С, та відображатиметься в акцизних накладних.

Однак у разі якщо постачальник надає платнику податку акцизну накладну з обсягом пального в літрах, доведених до температури 15°С, а оприбуткування пального в РРО та його реалізація здійснюється в кількості фактичних літрів, не приведених до температури 15°С, може виникнути ріхниця між фактичним обсягом та умовними доведеними одиницями, отриманими від одиницями, отриманими від постачальника. Як наслідок, виникає об’єкт оподаткування акцизним податком, а саме операції з реалізації пального понад обсяги, отримані від інших платників акцизного податку, що підтверджені зареєстрованими акцизними накладними в Єдиному реєстрі акцизних накладних (далі — ЄРАН), згідно з пп. 213.1.12 п. 213.1 ст. 213 Податкового кодексу.

Пунктом 231.6 ст. 231 Податкового кодексу встановлено, що якщо обсяг, визначений відповідно до п. 232.3 ст. 232 цього Кодексу, є меншим за обсяг пального в акцизній накладній та/або розрахунку коригування, які платник податку повинен зареєструвати в ЄРАН, то такий платник зобов’язаний перерахувати до бюджету суму коштів у розмірі акцизного податку за відповідний обсяг реалізованого пального, самостійно розрахованого за ставками, передбаченими пп. 215.3.4 п. 215.3 ст. 215 зазначеного Кодексу, та зареєструвати заявку на поповнення обсягу залишку пального в СЕАРП.

Таким чином, якщо у платника акцизного податку не вистачатиме обсягу залишку пального в СЕАРП, визначеного відповідно до п. 232.3 ст. 232 Податкового кодексу, для реєстрації акцизної накладної він буде зобов’язаний поповнити обсяги залишку пального, сплативши розраховану з обсягів перевищення суму акцизного податку та зареєструвавши заявку на поповнення обсягу залишку пального.

Рентна плата

РЕНТНА ПЛАТА ЗА СПЕЦІАЛЬНЕ ВИКОРИСТАННЯ ВОДИ

Чи здійснюють сплату рентної плати за спеціальне використання води суб’єкти господарювання, які надають готельні послуги з тимчасового розміщення (проживання) в готелях, пансіонатах, будинках відпочинку, туристичних базах,кемпінгах?

Відповідно до норм п. 255.1 ст. 255 Податкового кодексу платниками рентної плати за спеціальне використання води (далі — рентна плата) визначені, зокрема, водокористувачі — суб’єкти господарювання незалежно від форми власності, а також фізичні особи — підприємці, які використовують воду, отриману шляхом забору води з водних об’єктів (первинні водокористувачі) та/або від первинних або інших водокористувачів (вторинні водокористувачі).

Пунктом 255.2 цієї статті передбачено виключення з об’єкта оподаткування рентною платою обсягів води, що використовується виключно для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення в межах його житлового фонду та присадибних ділянок, у тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та платників єдиного податку.

Для цілей вищезазначеної статті під терміном «санітарно-гігієнічні потреби» слід розуміти використання води в туалетних, душових, ванних кімнатах і умивальниках та використання для утримання приміщень у належному санітарно-гігієнічному стані.

Відповідно до ст. 4 Житлового кодексу жилі будинки і жилі приміщення в інших будівлях утворюють житловий фонд, а згідно зі ст. 6 цього Кодексу жилі будинки і жилі приміщення призначаються для постійного проживання громадян і для використання у встановленому порядку як службових жилих приміщень і гуртожитків.

Надання приміщень у жилих будинках для потреб промислового характеру забороняється.

Водночас Законом № 324 визначено, що готель — підприємство будь-якої організаційно-правової форми та форми власності, що складається з шести і більше номерів та надає готельні послуги з тимчасового проживання з обов’язковим обслуговуванням. Готельна послуга — це дії (операції) підприємства з розміщення споживача шляхом надання номера (місця) для тимчасового проживання в готелі, а також інша діяльність, пов’язана з розміщенням та тимчасовим проживанням.

Таким чином, оскільки готелі та аналогічні об’єкти розміщення не належать до житлового фонду і обсяги води в них використовуються не тільки для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб працівників, а й для потреб клієнтів, які в них тимчасово розміщуються, то суб’єкти господарювання, які надають своїм клієнтам готельні послуги з тимчасового розміщення (проживання) в готелях, пансіонатах, будинках відпочинку, туристичних базах, кемпінгах та аналогічних об’єктах розміщення, є платниками рентної плати на загальних підставах за всі фактично використані обсяги води.

ВИКОРИСТАННЯ ВОДИ У ГУРТОЖИТКАХ

Який порядок сплати рентної плати суб’єктом господарювання, який отримує воду від водоканалу на підставі договору на поставку води та має на балансі гуртожитки, у яких вода споживається мешканцями?

Пунктом 255.1 ст. 255 Податкового кодексу визначено коло суб’єктів господарювання, які належать до платників рентної плати, а п. 255.2 цієї статті — суб’єктів господарювання, які не є платниками, це, зокрема: водокористувачі, які використовують воду виключно для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення (сукупності людей, які знаходяться на даній території в той чи інший період часу, незалежно від характеру та тривалості проживання, в межах їх житлового фонду та присадибних ділянок), у тому числі для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб (використання води в туалетних, душових, ванних кімнатах і умивальниках та використання для утримання приміщень у належному санітарно-гігієнічному стані юридичних осіб, фізичних осіб — підприємців та платників єдиного податку.

Відповідно до ст. 127 Житлового кодексу гуртожитки використовуються для проживання робітників, службовців, студентів, учнів, а також інших громадян у період роботи або навчання. Під гуртожитки надаються спеціально споруджені або переобладнані для цієї мети жилі будинки.

Таким чином, оскільки населенням є сукупність людей, які знаходяться на даній території в той чи інший період часу, незалежно від характеру та тривалості проживання, в межах їх житлового фонду та присадибних ділянок, то вода, що використовується виключно для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб мешканців гуртожитків, вважається такою, що використовується для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення.

Рентна плата обчислюється виходячи з фактичних обсягів використаної води (підземної, поверхневої, отриманої від інших водокористувачів) водних об’єктів з урахуванням обсягу втрат води вїх системах водопостачання, встановлених у дозволі на спеціальне водокористування, лімітів використання води, ставок рентної плати та коефіцієнтів. За обсяги води, переданої водокористувачем-постачальником іншим водокористувачам без укладення з останніми договору на поставку води, рентна плата обчислюється і сплачується таким водокористувачем-постачальником (пп. 255.11.2п. 255.11 ст. 255 Податкового кодексу).

Отже, суб’єкт господарювання, що уклав договір на поставку води з водокористувачем-постачальником (зокрема, водоканалом) та має на балансі гуртожитки, не є платником рентної плати, якщо використовує обсяги води в таких будівлях виключнодля задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб мешканців гуртожитків (населення) та для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб.

У випадку якщо таким суб’єктом господарювання обсяги води використовуються для задоволення в тому числі інших, ніж виключно питні і санітарно-гігієнічні потреби населення (зокрема, приготування їжі в їдальнях, кафетеріях з метою її реалізаціїза кошти, надання платних послуг з чищення, прання одягу тощо), та/або для задоволення інших, ніж виключно власні, питних ісанітарно-гігієнічних потреб, то такий суб’єкт господарювання є платником рентної плати за всю фактично використану воду з урахуванням втрат води в системах водопостачання в таких будівлях (за виключенням обсягів води, переданої населенню).

Розглянемо ситуацію, коли приміщення гуртожитків надаютьсяв оренду.

При використанні орендодавцем та орендарями приміщень гуртожитків обсягів води виключно для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб населення, для задоволення виключно власних питних і санітарно-гігієнічних потреб (за умови невикористання води на будь-які інші цілі) та за наявності факту укладення такими суб’єктами господарювання договорів на поставку води з водокористувачем-постачальником води (водоканалом) рентна плата за обсяги фактично використаної води для таких цілей не сплачується.

При наданні суб’єктом господарювання — орендодавцем в оренду приміщень гуртожитків іншим суб’єктам господарювання — орендарем, які не мають окремо укладених договорів з водокористувачем-постачальником води (незалежно від напряму використання води орендарями), суб’єкт господарювання — орендодавець, який використовує обсяги води для задоволення в тому числі інших, ніж виключно питні і санітарно-гігієнічні потреби населення та/або задоволення інших, ніж виключно власні питні і санітарно-гігієнічні потреби, є платником рентної плати за всю фактично використану воду з урахуванням втрат води в системах водопостачання в таких приміщеннях (за виключенням обсягів води, переданої населенню).

У разі укладання орендарем приміщення гуртожитку окремого договору на поставку води із водокористувачем постачальником води (водоканалом), у випадку якщо орендар здійснює використання води як для задоволення питних і санітарно-гігієнічних потреб, так і для будь-яких інших потреб, орендар окремо є платником рентної плати за використані ним обсяги води. При цьому орендодавець наданого приміщення не сплачує рентну плату за обсяги води, використані орендарем.