Підкорювач Катеринославських гір

Чимало зробив губернатор Андрій Фабр для Катеринослава в культурному та економічному плані. Сам же за час керування однією з найбільших губерній великих статків не заробив. Він є чи не єдиним катеринославським губернатором, який тривалий час жив у хаті з дірявим дахом

Засновник Миколаєва
Майбутній катеринославський губернатор народився 20 серпня 1789 року в Миколаєві, в сім’ї німця-садівника, вихідця зі Швейцарії. Відомо, що батько його був у великій пошані в князя Григорія Потьомкіна, який призначив Якова Фабра директором казенних виноградних садів у Судацькій долині. Тож він представляв інтереси Потьомкіна в виноробстві.
Цікаво, що батько майбутнього катеринославського губернатора певним чином сприяв появі міста Миколаєва. Одного разу на помешкання Фабра старшого, що розташовувалося в гирлі річки Інгул, напали чи то татари, чи то якісь розбійники, і пограбували його. Господар поскаржився Потьомкіну. Деякий час велося розслідування справи та згодом, аби на будинки місцевих мешканців надалі не зазіхали, поруч поставили фортецю (про її зведення Катерина II видала указ 10 лютого 1784 року). Та спокою це родині Фабрів не принесло: виявилося, що їхня земля дуже підходить не лише для будівництва фортеці, а й для верфі поряд. Остання ж невдовзі стала портом майбутнього Миколаєва. Тож, якби не напали розбійники на маєток купця Фабра, міста могло б і не бути.

Рання кар’єра
У 1792 році Яків Фабр приїхав до Сімферополя та того ж року й помер. Його дружина, Марія Федорівна Гросс-Крейтц, майже одразу вийшла заміж за Олександра Степановича Таранова-Белозерова, який був Таврійським губернським прокурором. Але подібні родинні зв’язки не зробили з Андрія Фабра мажора. Він отримав ґрунтовну домашню освіту, виріс вихованою, педантичною і чесною людиною. Як і батько, мав пристрасть до зелених насаджень, що в подальшому відобразилося на його захопленні благоустроєм Катеринослава. Свою ж кар’єру майбутній губернатор почав у 15 років, із посади пересічного службовця Таврійської казенної експедиції. У 20-річному віці його призначили головним доглядачем місцевих лісів. На цій посаді працював 11 років, до 1819-го, коли вступив на службу в канцелярію Таврійського цивільного губернатора. Тоді Фабр закінчив екстерном Харківський університет і через кілька років став радником губернського правління. А в 36 років Андрій Якович обійняв посаду Таврійського губернського прокурора.
«Неспокійні» реформи
У 1847 році Андрій Фабр – катеринославський цивільний губернатор. Подібне призначення з Одеси, де він працював до того, могло би здатися засланням і призвести до розпачу. Та тужити в доволі провінційному містечку Андрій Якович не збирався. Ось і тутешнім мешканцям не давав спокою власними реформами.
Одразу по приїзді до Катеринослава Фабр серйозно захопився ідеєю реконструкції центральної частини міста. І за якихось кілька років кардинально змінив її вигляд. Для цього була значно зрізана місцева гора. Її в буквальному сенсі зорали: землю знімали пластами, донизу стягували за допомогою волів та спеціальних приладів. Місцеву ж річку уклали в колектор, улаштували водовідведення. Згодом висадили дворядний бульвар по проспекту, що тягнувся від нинішньої вулиці Дзержинського до оперного театру, проклали муровану дорогу.

Крадений бузок
Та тутешні мешканці не одразу сприйняли зміни. Вони й далі продовжували вирощувати свиней, розводити свійських птахів та припинати корів майже серед проспекту. Але подібної зневаги до свого дітища губернатор Фабр стерпіти не міг і ревно та доволі жорстоко почав боротися з «порушниками спокою», не шкодуючи ані тварин, ані людей.
Як згадувла місцева мешканка Олександра Молчанова: «Проти корів і свиней почалася справжня війна. Часто, бувало, бачиш, як повертається з бульвару якась Манюня чи П’ятачок і тягне за собою нутрощі. Багатьом тоді довелося розпродати свою живність, зокрема й мені. Внаслідок нашого найближчого сусідства з Фабром навіть мої кури були постійно під його пильним наглядом». Коли ж наступної весни на проспекті заквітнув бузок, Фабр розпочав іншу боротьбу – проти любителів крадених букетиків. «Лишень світанок зайнявся, Андрій Якович уже походжає бульварами й ловить усіх бажаючих наламати квітів. Не раз траплялося: він приводив за вухо в повітове училище парочку «уїзників», викликав доглядача і кричав, щоб він їх негайно відшмагав за псування рослин, а потім, йдучи, говорив на вухо доглядачеві, щоб той хлопців полякав, а сікти, мовляв, не треба», – зазначає жінка.

Відставка без чину
Андрію Фабру наше місто повинно бути вдячне й появою тут музею. У 1849 році губернатор разом із директором училищ Катеринославської губернії Яковом Граховим за власною ініціативою організували Катеринославський громадський музей. Та тоді він мав лишень кілька десятків експонатів. І все ж це був гарний початок, тож нинішній музей ім. Яворницького є спадкоємцем музею Фабра.
Губернатору належить заслуга й у перетворенні Катерино¬славської губернії в один із головних тилових центрів у період Кримської війни (1853 – 1856) і оборони Сева¬стополя.
Отже, Андрій Фабр вніс значний вклад у життя сучасного Дніпропетровська. Натомість сам на цьому статків не заробив. Відомо, що тривалий час він мешкав у хаті, в якій добряче протікав дах і на це не скаржився, не зважав на свій чин. У 1857 році, перед виходом у відставку, Фабра добряче образили. Йому не дали наступний, вищий чин (як це було прийнято), а лишень нагородили орденом. Така ось доля чесних чиновників.

Анфіса Букреєва