Етюд у старовинних тонах Миколи Рябоконя

Кажуть, що історія змушена повторюватися, бо ніхто її не слухає. Але є люди, які її бачать… Те, що не помітить пересічний громадянин, пильнує око відомого криворізького маляра Миколи Рябоконя. Про те, як митець вояжує пензликом по Криворіжжю початку минулого століття, дізнавалися «Вісті».
Різною постає природа на картинах Миколи Рябоконя: то по-ніжному елегійною, то по-дивному веселою. Однак справжньою старовинною коштовною перлиною його творчості є колекція картин, на яких він відтворив криворізькі подвір’я початку XX століття.

Пензликом – в історію
– Пане Миколо, чому саме давнина стала першорядним мотивом Вашої творчості?
– Загалом старовинні подвір’ячка приємно бентежать усіх малярів. Кому ж навдивовижу споглядати дев’ятиповерховий будинок (усміхається)? Утім, є художники, які доволі красиво відтворюють і сучасні будівлі та інтер’єри. Розпочав я свою «епопею» в 1987 році, малюючи одну-дві картини на рік. Намагався писати в одному форматі, щоб була серія робіт. До речі, за радянських часів старовинні подвір’я не прийняли б на жодній з виставок. Гадаю, що криворіжцям цікаво, яким же було їхнє місто колись. Зараз, на жаль, будівлі з минулим принагідно руйнуються, а я волію у такий спосіб вписати їх пензликом в історію.

– Найстаріше подвір’ячко, що Ви зобразили – це…
– Садиба поміщика Должанського. Намалював її зсередини і знадвору. На щастя, встиг зробити це за місяць до руйнування.

Барви і лінії
– Як виникла ідея колекції «Кривий Ріг сто років тому»?
– Відомий місцевий колекціонер Ігор Рукавіцин звернувся до мене з ідеєю відтворити зі старовинних листівок той Кривий Ріг, що був століття тому. Подеколи пан Ігор діставав навіть раритетні «картинки», а я відтак переводив їх у колір. Колекція, над якою працював півтора року, нараховує близько сорока робіт.
До речі, вернісаж у КЗК «Міський виставковий зал» мав шалений успіх. Показ серії картин відбувся і в Дніпропетровському національному музеї ім. Д.І. Яворницького. А трохи згодом Ігор Рукавіцин видав книжку про цю збираницю. Та маю ідею трішки «освіжити» свої подвір’ячка новаторством: кортить створити великоформатний етюд-колаж, що поєднав би старовинні садиби Кривого Рогу та новобудови.

– Чим, на Ваш погляд, різниться теперішній Кривий Ріг і тодішній?
– Барви, лінії і, звісна річ, архітектура. Сучасне Криворіжжя вже майже не має тих хитромудрих будівель, що були на початку минулого століття. Скажімо, вулиця Жовтнева минулого століття, як на мене, у стократ краща, аніж тепер. Хоча й бруду було гай-гай, проте будиночки ж очі тішили.

Будинок художника
– Пане Миколо, продаєте роботи з цієї колекції?
– Так. Якось картину замовив навіть мешканець Сахаліну. А загалом не хочеться продавати жодного з екземплярів колекції, бо вона сукупна, унікальна.

– Ваш будинок також має історію.
– Серед криворіжців оселя на вулиці Глинки, 1, більш відома як «Будинок художника», про що й говорить напис на воротах (усміхається). Мешкаю тут з дружиною вже 25 років. Зібравши галерею та креативно оформивши його цікавим декором, – маю в садку й олівці, і лелек, і млинок, і замок, і альтанку, – ось уже чверть століття цей будинок є центром культурного життя Криворіжжя. Тут відбувалися і відбуваються сходини художників, поетів, екскурсії. Були в мене з дружиною на гостині відомі люди, зокрема, Олександр Масляков, актори Лія Ахеджакова, Людмила Чурсіна й інші.

Ірина Павленко, фото автора