Портрет учителя. «Слово повинне бути красиве, доречне»
Ось уже 43 роки навчає дітей рідної мови Любов Іванівна Скорик – лауреат обласної педагогічної премії, вчитель-методист Широківської середньої загальноосвітньої школи №1. Від початку свого педагогічного шляху всі барви слова Любов Іванівна доносить до учнів ще й у літературній студії «Пролісок»
Літературна студія
Любов Скорик приїхала на Дніпропетровщину з Івано-Франківської області. Закінчивши з відзнакою тамтешній педагогічний інститут, вона мала направлення в смт Широке Дніпропетровської області. Жінка згадує: найперше, що тоді здивувало – промислові та степові краєвиди, відвали кар’єрів, червона земля і спека. У школі молоду вчительку привітно зустріли і діти, і колеги. Теплі спогади у Любові Іванівни про перший клас – 4-Б, в якому вона була класним керівником: «Які це були учні! Вони мені квіти додому приносили, клали на кам’яний паркан». У перший рік роботи Любов Скорик організувала літстудію «Пролісок». «Я сама люблю красу. І слово повинне бути красивим, доречним, витонченим! Цю любов, це вміння бачити прекрасне в буденних речах хотілося прищепити й дітям. Від перших учительських буднів зрозуміла, що не лише на уроках, у правилах і вправах можна плекати любов до рідної мови, тому і створила літстудію, що стала життєдайним джерельцем для моїх вихованців», – розповідає вчителька. Тут діти складали вір¬ші, оповідання, зустрічалися з письменниками. Її гостями свого часу були Олекса Гуреїв, Микола Чабан, Володимир Дубовик, Григорій Гусейнов, Микола Олексієнко, Леся Степовичка. Як вважає Любов Іванівна, немає обов’язкових для читання книг, є книги, які стають твоїми. Молодшим школярам, яких сьогодні так важко зацікавити літературою, вона радить почитати Всеволода Нестайка. Тим, хто цінує вишукане добірне слово – Михайла Стельмаха. Шанувальникам сучасної публіцистики – Ліну Костенко та Оксану Забужко.
Гордість за вихованців
Любов Скорик може пишатися своїми вихованцями. Чимало досягнень і в її учнів: перемоги у всеукраїнських олімпіадах юних філологів, у Малій академії наук, у різноманітних конкурсах юних поетів. Багато випускників стали журналістами, викладачами, філологами, перекладачами. Донька Любові Іванівни – Леся, другий рік поспіль працює викладачем на безкоштовних курсах із вивчення української мови в Дніпропетровську.
На думку Любові Іванівни, для кожної людини рідна мова – невід’ємна частина свідомості й перший прояв любові до рідної землі: «Патріотизмом може бути свідомий вибір мови. Наприклад, Олена Теліга зростала в російськомовному середовищі. І лише в еміграції обрала для себе українську – назавжди. Навіть класики української літератури, як наприклад Марко Вовчок, у родині говорила російською (вона росіянка), а Ольга Кобилянська – німецькою. Однак вони зробили свідомий вибір – і ввійшли в історію. Чи це було патріотизмом? Так!.. Радіє душа, бо знаю, що праця моя немарна і що поруч зі мною золоту нитку рідної мови продовжують прясти мої учні!»
Людмила Копиленко
