Майстриня з Дніпра оживляє ляльки

Нещодавно в Дніпропетровському Будинку мистецтв відкрилася персональна виставка робіт народної майстрині Людмили Корж. Уже не один рік наша землячка захоплюється мистецтвом створення етнічної ляльки, досліджує її історичні корені, відроджує за допомогою  цього українські легенди, забуті народні традиції.

Історія ­Невінчаної

– Людмило Іванівно, що сприяло Вашому захопленню ляльками?

– Якось у 2010 році у Харкові, де я тоді жила, відвідала виставку ляльок із порцеляни. Засмутило, що серед експонатів не було етнічних українських виробів. Що ж таке саме етнічні ляльки, я тоді не дуже уявляла, та цікавило, які вони, чи мають українці взагалі свою лялькову спадщину. Тоді й почалося моє захоп­лення. Я знайомилася із майстрами, шукала інформацію у книгах. Якось потрапило до рук видання Олександра Найдена «Українська народна лялька». Ця робота дала чималий поштовх у творчості.

– Ви ніби одухотворяєте свої роботи: у  кожної – своя легенда, історія.

– Так, є ляльки, які розповідають про легенди Дніпропетровщини. Наприклад, Невінчана. Це не просто лялька, вона – захисниця Лоцман­ської Кам’янки. У цьому селищі раніше мешкали дніпрові лоцмани. Й нині старожили переказують сказання про «Невінчану» – наречену лоцмана, яка, утративши коханого перед весіллям (він загинув у водах порога), так і не вийшла заміж. Жінка була доброю людиною, підтримувала молодь. Місцеві й нині вірять у те, що її душа захищає закохані пари від біди, дарує щасливе подружнє майбутнє.

Купальська доля

– А що це за лялька із зав’язаними очима?

– «Купалочка-«фортуна».  Вона пов’язана із цікавим давнім звичаєм, про який  я уперше довідалася з робіт етнографа Василя Скуратівського. На Івана Купала існував старовинний обряд ворожіння. Викопували яму, завглибшки в людський зріст, робили своєрідний трон із трави та дерну, на нього садовили найгарнішу дівчину села, зав’язували їй очі, одягали віночок на голову, прикрашали пояс квітами. Навкруги теж розвішували віночки: зів’ялі та свіжі. Й означена дівчина, «Купалочка- «фортуна», під певні співи, наосліп вибирала віночок черговій учасниці. Так юнки дізнавалися, чи вийдуть заміж цього року.

– Ось у вас на картині-пано є аж сім ляльок. Здається, одна з них схожа на священика…

– Це копії ляльок, які знаходилися у зібранні суботівського священика Марка Грушевського – родича видатного українського діяча Михайла Грушевського. Нині оригінали має родина Грушевських. Дана колекція – одна з найдавніших, що збереглася донині. Вона може багато розповісти про традиції лялькарства українців. Я ж робила копії вже з фотографій.  Як і оригінальна, моя композиція складається із попа, нареченої, дружки нареченої, молодиці. Усі вони відрізняються не тільки одягом, а й головними уборами.

– Іще на стіні бачу ляльку, схожу на Мавку.  У неї теж своя легенда?

– Ця композиція з Мавкою чи русалкою на гойдалці розповідає про цікаву традицію українців, які вірили в існування русалок чи мавок.

Іванко та Марічка

– Певно, якась  легенда пов’язує й ляльки хлопчика та дівчинки у закарпатському одязі?

– Це Іванко та Марічка із «Тіней забутих предків» Михайла Коцюбин­ського.  Коли  читала твір, запала в душу перша зуст­річ Іванка та Марічки. Родини ненавиділи одна одну, а оці двоє діточок, попри ворожість батьків, між собою дійшли згоди. Дуже тепло дивитися на них.

– А які тендітні та красиві оті ляльки, що стоять біля церкви…

– То композиція «На Великдень». Дерев’яні будиночки та церкву робив мій чоловік. Бачите, які гарні. Він – теж творча людина, працює архітектором, від початку мого захоплення ляльками допомагає створювати певні деталі.

Чотири стихії

– Бачу, у Вас є ще ляльки з глечиками та коромислом.

– Це поробка «На Вербну неділю». Ось ця з глечиками на паличці – пані молочниця. На таких коромислах жінки колись носили на продаж горщики з молоком, зверху кожен зав’язували тканиною та чіпляли його на коромисло й несли на базар. А з іншого боку – Солоха стоїть із дяком. То вже Різдвяні казки оживають (усміхається).

— А що то за дивні роботи із колами замість обличчя?

– Цю ляльку я вигадала сама. Ніде такої немає! Вона із чотирма спіралями на обличчі. То – чотири стихії. Так зображую долю ляльок.

Анфіса Букреєва,

фото автора