Артем Похил з Дніпра подарував гарну посмішку тисячам захисникам України

У рамках унікального Всеукраїнського волонтерського проекту «Тризуб Дентал» (борт Тризуб-2. – Прим. авт.) дніпровський стоматолог Артем Похил уже два роки їздить у зону АТО, аби безкоштовно лікувати зуби україн­ським воїнам. Команда волонтерів-стоматологів, у складі якої наш земляк, подарувала гарну посмішку тисячам захисникам України. В ексклюзивному інтерв’ю «Вістям» Артем Вікторович розповів про те, чому не боїться надавати допомогу в зоні бойових дій, як пацієнти стають його найкращими друзями та чого прагне найбільше.

Мріяв про море

– Артеме Вікторовичу, як сталося, що обрали шлях стоматолога?

– У дитинстві не хотів бути стоматологом: захоплювався морем, закінчив Флотилію юних моряків і річковиків, мріяв про кар’єру морського офіцера. У 9-му класі намагався втекти в мореходку, до Миколаєва. Та батьки зняли з потяга.

– І переконали обрати професію лікаря?

– У нашій родині майже усі – медики. Звісно, рідним хотілося, аби я обрав цей фах. Я ж увесь час протестував. Та, зрештою, погодився навчатися у медичному лише за умови, що стану моряком-стоматологом – лікуватиму зуби мореплавцям. Нині не шкодую про вибір професії. Закінчив Дніпропетровський медичний ліцей. Звідтіля й усі друзі – 90% близьких товаришів. Вдячний долі, що зустрів їх на своєму життєвому шляху. Після завершення навчання в медичній академії, інтернатурі не одразу знайшов своє місце на Дніпропетровщині, не одразу почав заробляти гроші.

– Але ж, кажуть, стоматологи – заможні люди…

– Неправда, що вони з першого дня заробляють. Був час, коли я, паралельно працюючи лікарем, збирав комп’ютери, мив медичні інструменти. Та попри всі складнощі, не полишив професію – здобував лікарські навички. Нині закликаю молодих інтернів багато над собою працювати. Стоматолог формується поступово – не менше 10 років.

Під знаком «Тризуба»

– Від початку війни Ви усіляко допома­гаєте українським воїнам.

– Багато моїх друзів та знайомих пішли захищати Батьківщину. Намагався зібрати якусь допомогу хлопцям – бодай хоч так їх підтримати. У серпні ж 2014 року, після Іловайська, було дуже багато поранених. Тоді хлопців привезли на лікування у Дніпро. Чимало з них скаржилися на зубний біль. Загалом, на те, що в бійців болять зуби – до певного часу не звертали належної уваги в нашій державі. Але потреба стоматологічної допомоги серед військових надзвичайно велика. Хоча в армії й передбачені мобільні та стаціонарні стоматкабінети, є ціла служба «військових стоматологів», які закінчують Військову медичну академію України… Та спочатку цих лікарів не було. Й ми почали допомагати самотужки. У перші дні лікували в стоматологічній клініці «Ліра» в Дніпрі, де я є головним лікарем. Згодом долучився до Всеукраїнського проекту «Тризуб Дентал».

– Тож воїни АТО у Вас – часті гості?

– Особливо багато було на початку бойових дій. Пам’ятаю, як у ті тяжкі дні в нашій клініці, у холі, на милицях, весь перебинтований (у його тілі на той час іще було десь 12 осколків), сидів мій товариш, а з тих часів – великий друг. Він був у нас «в гостях» не через поранення – у нього нестерпно болів зуб. І ми допомогли.

– Розкажіть про проект «Тризуб Дентал», у якому берете участь?

– Це ідея запорізького лікаря, колишнього військового стоматолога Володимира Стефаніва. Він, разом з однодумцями, зокрема, Ігорем Ященком, Тетяною Кір’ян вирішили створити унікальне авто, на якому стоматологи могли б виїжджати в будь-яку точку бойових дій та надавати допомогу військовим. При­дбали машину-«будку», яка колись перево­зила хліб, відремонтували її. Знайш­лися люди, котрі погодилися безкоштовно зробити з цього авто стоматологічний кабінет: пофарбували, утеп­лили, потім іще один патріот допоміг установити там стоматологічне крісло. Олександр Шимченко посприяв із безкоштовним забезпеченням стоматмеблями. Так, спільними зусиллями багатьох українців і з’явився унікальний стоматологічний автомобіль «Тризуб-1». Перший його виїзд відбувся ще на початку 2015 року до підрозділу 81-ї бригади, на Луганщину, в зовсім непідготовлених для лікарів умовах. Тоді виїхало троє: Володимир Стефанів,  Ігор Ященко і київський лікар Яро­слав Горицький. Коли ця перша бригада зубних лікарів прибула в зону АТО, вони побачили, що наші воїни потребують стоматологічної допомоги. Цілу добу медики не спали, стільки було роботи.

Згодом створили машину «Тризуб-2». На цьому етапі я і приєднався до проекту. Називаємо себе «Банда стоматологів» – широкінських, бо часто буваємо у Широкіному, там лікуємо наших бійців. Нині вже чимало бажаючих серед лікарів узяти участь у цих поїздках, бо люди розуміють важливість даної справи.

– Тобто, це цілком волонтерський проект? Ви лікуєте безкоштовно?

– Так. Але це не є проект однієї людини. Сила нашого «Тризуба» – у патріотах, у гарних людях, у їхній єдності.  Маємо новації, готуємо вже машину «Тризуб-3» із двома кріслами водночас. Також нещодавно у Карлівці Ігор Ященко організував уже стаціонарний стоматологічний кабінет. Тобто там, у будинку, з’явився свій стоматкабінет, із рентгеном. Є й кілька машин на базі швидких, що їдуть на виїзди. Але Карлівка – далеко, а Широкіно – потребує  своїх стоматологів.

Брак медиків

– А як нині зі стоматологами на фронті?

– Станом на сьогодні вже краще, але й нині військових стоматологів у тому масштабі, який потрібен для українського воїнства, – немає. Також існує велика потреба саме мобільних кабінетів. Бо умови такі, що для того, аби вилікувати зуб, бійця треба везти з самого «0» (гарячі точки) до шпиталю і назад. Ціла спецоперація! Набагато ж простіше – мобільна машина, яка їздить по підрозділах.

– У клініці в Дніпрі й досі приймаєте воїнів?

– Робимо це вже три роки поспіль. Нині тих, хто звертається, – менше, але все ж приходять. Хоча депутати й виділили гроші на лікування воїнам на Першу стоматологічну лікарню, але коли ці кошти закінчуються – хлопці йдуть до нас. Намагаємося допомогти власними силами. Якщо чогось потрібного «під рукою» немає – підтримують інші патріотично налаштовані лікарі, друзі-однодумці.

– Чи правда, що дехто серед наших сучасних стоматологів не завжди бажає працювати з воїнами АТО?

– Так, невійськові, місцеві лікарі не завжди позитивно налаштовані стосовно захисників. Можуть просто видалити, а не полікувати хлопцям зуби. Й що маємо? Солдат, мало того, що поранений та контужений, – іще й «інвалід з зубами…»

Прокидаєшся – і чуєш вибухи

– Робота лікаря у зоні АТО небезпечна…

– Особливої небезпеки для лікарів-стоматологів «Тризуба» немає. У тому ж Широкіному ми знаходимося не на нульовій чи першій лінії. Проте чути розриви. Особливо на день ЗСУ нас гарно «вітали» – рівно о 6-й ранку. Спиш – і чуєш вибухи… А коли вже у будинку починають брязкати шибки, тоді треба вставати, ховатися у підвал.

– Скільки зазвичай воїнів лікуєте в машині за день?

– У середньому – 18. Місяць тому нас у бортовому журналі машини був восьмитисячний пацієнт ! Це за 2 роки роботи. Вітали цього хлопця, а він, бідний, аж трохи злякався такому щастю. Каже: «І що робити будете зі мною?»

– Багато цікавих хворих було?

– Лікуємо майора Вадима Сухоревського. Легендарна людина! Він перший, хто вистрелив у відповідь банді Гіркіна під Слов’янськом. Загалом доводиться зуст­річати чимало гарних людей. А якось надавали допомогу воїну із позивним «Скрипаль» – як чудово він грав на скрипці. Цей хлопець – справжній герой: вступав до консерваторії, та почалася війна, й пішов воювати. Пам’ятаю, як ми попросили «Скрипаля» зіграти на скрипці, сидячи у стоматологічному кріслі. Й записали відео, є в YouTube. Назвали це першим дуетом скрипки й стоматологічної установки, або «Симфонією посмішки воїна!» (усміхається). Думаю, оця гра на скрипці, оця зустріч – найпам’ятніше, що я побачив за ці роки у зоні АТО.

– Маєте якісь нагороди за свою працю?

– Нещодавно нашій волонтерській організації «Тризуб Дентал» було присвоєно почесне звання – Народний Герой України. Церемонія нагородження відбулася в Івано-Франківську. Для нас подібне визнання – велика честь.

– Про що мріє лікар, який часто працює в зоні АТО?

– Хотілося б іще більше допомагати нашим воїнам, розширити свої можливості: не тільки вилікувати канал, поставити пломбу, а й мати можливість усім, хто цього потребує, установити імплант.

– Що Вам дає участь у волонтерському русі?

– У кожного є власне «місце сили»…Там – моє. Це найбільша насолода – робити прості та добрі речі гарним, сильним духом людям.

Анфіса Букреєва,

фото автора та з архіву Артема Похила