Бережи, Україно, своїх талановитих людей (Фото)
Якось один француз на ім’я Жан-Поль Кім у своєму інтерв’ю для нашого часопису сказав: «Мені подобаються українці, бо мають багато свят і такі вони талановиті, що від того, мабуть, і щаслива Україна». Я теж була один день, 7 вересня, найщасливішою серед нашого журналістського братства, бо випадково побувала через кілька років розлуки в найулюбленішому, як для мене, Межівському районі, де колись багато років уряд прославляла у своїх телевізійних програмах дорогих моїх селян. Не повернуться, на жаль, ті славні дев’яності й двотисячні роки, бо нові межівські господарі вже не кличуть обласне телебачення, щоб показати свої добрі справи на рідній землі. Кажуть, часи не ті…
Та втім про побачене і почуте 7 вересня 2018 року, що пройшло через моє серце, хочу щиро розповісти читачам нашої улюбленої газети.
У листі до міністра культури України Є. М. Нищука начальник відділу культури виконавчого комітету Межівської селищної ради Людмила Іванівна Кропив’янська повідомляє, що з 2010 року на Межівщині триває міжрегіональний мистецький фестиваль вокалу, хореографії, декоративно-прикладної творчості «Степова перлина», головною метою якого є привернення уваги населення до української народної культури… І тому порушується питання про надання фестивалю «Степова перлина» статуту Всеукраїнського. І хай збудеться бажання моїх дорогих межівчан.
Межівський район географічно уже поєднує три області: Дніпропетровську, Донецьку і Харківську. За 8 років історії фестивалю тут побували самодіяльні артисти ще з таких сусідніх областей: Запорізької, Полтавської, Луганської. Цього разу межівчани знову мали можливість прожити три щасливих дні в обіймах української музики, серед розмаїття витворів мистецтва народних умільців, кращі з яких були відзначені подяками і дипломами.
Також їм вручили запрошення представляти Україну на міжнародних фестивалях, які відбуватимуться у Грузії, Ізраїлю та Болгарії, а на згадку усі гуртом сфотографувалися.
Журналісти записували думки голови Межівської ОТГ Володимира Миколайовича Зражевського. У мене ж була можливість поспілкуватися з начальником відділу культури, красивою жінкою, відданою сільській культурі Людмилою Іванівною Кропив’янською, й ось що вона сказала: «Я щаслива, що є у нас розуміюче керівництво району, є у нас небайдужий голова ОТГ Володимир Миколайович, який живе усіма проблемами громади, є мої колеги-ентузіасти, як директор Будинку культури Людмила Олексіївна Варюха, методисти Світлана Анатоліївна Данилова, Таїсія Вікторівна Павленко та всі мої помічники, яким я завжди вдячна за підтримку.
А взагалі, хочу сказати, що і в наших селах ми проводимо відкриті фестивалі, як-от: с. Новогригорівка – «Зелена Трійця», с. Веселе – «Золота рибка» для рибалок, с. Іванівка – «Ой, на Івана, ой, на Купала», с. Преображенка – фестиваль-гуморина «Рогач», с. Рай-Поле – «Сонях», с. Володимирівка і селище Демурине – «Живоносне джерело». Все моє життя – в сільській культурі, й я вдячна за це долі. А ще висловлюю щиру подяку нашому щедрому спонсору, нашому земляку – Олександру Григоровичу Юхименку, який любить рідну землю і ніколи не відмовляє в матеріальній допомозі на культуру і на наш фестиваль, що діє уже 8 років.»
А тим часом над Межівщиною до самих небес линули пречудові українські мелодії, які виконували поруч із дорослими і маленькі артисти. Я вслухалася в кожен голос і відчувала материнську радість, бо на сцені Межівського Будинку культури співали і моя дочка Наташа, яка очолює відділ культури Васильківської РДА, і моя онучка – студентка ДНУ Анастасія Данилюк, яка третього дня нагороджувалась золотою медаллю за 1-ше місце у конкурсі вокалістів, а ще призом за найкращу передачу образу. Думаю, що зі мною пережили такі ж почуття й інші матері та бабусі, радіючи за своїх талановитих дітей і онуків.
Про переможців різних номінацій і гала-концерт розповілося уже в нашому часописі, але я ще хочу сказати, що того ж 7 вересня самі ноги привели мене на центральний стадіон, де відбулося ще й свято селища. Мою увагу привернув козацький гурт – національне українське шоу «Люті козаки» з м. Дніпро, кожен з яких займався своєю справою: двоє варили куліш і узвар, щоб пригощати гостей, інші – хто підгострював шаблю, хто начищав цю незрадливу козацьку зброю до блиску, а ще ці красиві, веселі українці поспілкувалися так щиро зі мною і подарували це фото на згадку.
Як сказав їхній ватажок Андрій Лютий: у кожного поруч з родинним прізвищем є ще й козацьке прізвисько: Марченко-Тихий, Люббоженко-Сіромаха, який колоритно виступив на шоу «Голос країни», Великий-Великий Гут, Стоянов-Куліш (найкраще вміє варити куліш), Рудайтес-Шкурко, Рубан-Перебийбіда. Ми усі разом посміялися і кожен повернувся до своєї роботи.
Наступна моя розмова тут же відбулася з Віктором Івановичем Грибцовим, якого я знаю теж дуже давно і який ось уже три роки очолює Межівську райдержадміністрацію: «За ці, здавалося б, короткі роки встиглося зробити немало, і тут хочу сказати, що тодішній приїзд у наш район губернатора Валентина Резніченка, й одразу ж отримання відчутної допомоги, вирішили багато соціальних питань. Ви бачите нову початкову школу, цей красивий стадіон, де проходять тепер усі районні свята, відремонтована капітально перша школа, яка стала опорною, відремонтовано 12 сільських доріг, в тому числі 3 дороги в самій Межовій. Ми маємо порозуміння і з новоствореними територіальними громадами – Межівською і Новопавлівською. Вважаю, що межівчани достойні кращого життя, і для цього все робить наша команда.
А ще дякую й обласній адміністрації, обласній раді, нашому депутату облради Володимиру Григоровичу Бондарчуку за дієву підтримку нашого сільського району». Ось так коротко, але об’ємно сказав Віктор Іванович Грибцов – голова Межівської РДА.
Нове знайомство чисто по-журналістськи залишило в пам’яті приємні враження, бо про Олександра Григоровича Юхименка я почула ще вранці, коли оголошувався початок фестивалю «Степова перлина», і назвалось це ім’я як головного спонсора музичного свята. Побачивши красивого українця і його тендітну дружину, я подумала, а потім сказала, що жалкую за тими роками, коли могла б зняти і про таке гарне подружжя свою телевізійну програму «На сільському меридіані», розповісти про їхні добрі справи на рідній землі. Адже я постійно стверджувала, що поганим справам – сам Господь суддя, а на хороших треба вчити людей, як цінувати життя, а працювати тільки по совісті. І Олександр Григорович сказав так : «Мене найбільше тривожить питання кадрів, молоді люди не хочуть залишатися в рідному селі, а тут же стільки простору для виявлення природних здібностей. Я сам це з часом зрозумів. От ми з моєю дружиною Лілією займаємося підприємництвом з 1992 року, спочатку це був подарунковий магазин «Свято», де цілий рік жителі району могли придбати живі квіти. А згодом у селі Слав’янці збудували зелену садибу «Перлина степу». Тож стали членами Спілки сприяння розвитку сільського зеленого туризму, за що отримали найвищу, третю категорію за оцінкою її керівництва.
Нашу «Перлину степу» в Межівському районі знає багато людей, хто побував тут, серед сільської тиші і свіжого повітря оздоровив собі і душу, і тіло. Моя Ліля в усьому мене підтримує, ми з нею скрізь разом, тому є ще нові задуми. А все, що ми уже зробили і ще що зробимо – це ж залишиться на рідній землі. І це – найважливіше». Як коротко, але як багато сказано. Тому хочу від себе сказати своє традиційне, що за таких господарів, за патріотів українського села не гріх і помолитися.
Лілія Данилюк,
фото авторки.
