Дніпро може стати форпостом української драматургії (Фото)
Із 3 до 7 червня на фестивалі «Дніпро. Театр. UA -2019», який підтримали облдержадміністрація та програма «Культурна столиця», 13 театрів із Дніпра, Запоріжжя, Сєвєродонецька, Києва, Львова, Коломиї, Херсона показали 17 вистав, створених за творами вітчизняних авторів.
«ТРЕБА ДБАТИ ПРО СВОЄ»
«Сьогодні драматурги пишуть на актуальні теми, але їх не ставлять. Театральні режисери створюють постановки, але мало які з них про те, що хвилює нас, українців, саме сьогодні. А все тому, що драматурги і режисери не можуть знайти шлях один до одного. От мені і захотілося їх просто перезнайомити», – така ідея спонукала Ольгу Волошину, директорку дніпровського «Телетеатру», організувати фестиваль української драматургії, де театри показували б вистави за сучасними п’єсами та осучасненою класикою, а автори знайомилися б із постановниками та керівниками театрів, що, зрештою, призвело б до збільшення спектаклів за вітчизняним матеріалом, бо, як говорить Волошина: «Українці мають дбати про своє».
Саме так чинять усі розвинені держави. За даними представників Центру театрального мистецтва ім. Леся Курбаса, які брали участь у цьогорічному фестивалі, в європейських країнах дві третини постановок створено на національному матеріалі, в США 80% вистав – це сучасна американська драма, а ось українські режисери беруться за вітчизняні п’єси украй рідко. І це тоді, коли українська драма у розквіті, як сказала драматургиня Неда Неждана: сучасні автори пишуть багато і на різні теми.
ТЕМАТИЧНА ПАЛІТРА
Вистави ІІІ фестивалю «Дніпро. Театр. UA» також засвідчили тематичне та жанрове розмаїття сучасної української драми. Протягом 5 днів на сценах філармонії, Молодіжного театру, «Телетеатру» та театру ім. Шевченка дніпряни побачили водевіль, мюзикл, ліричну драму, сатиричну комедію, комічне фентезі, історико-біографічні, символічні та гостро-соціальні постановки.
Зокрема, Луганський український музично-драматичний театр (який із 2014 року базується у Сєвєродонецьку) показав фантазію про Лесю Українку «І все-таки я тебе зраджу»; Львівський драмтеатр ім. Заньковецької у моновиставі «Тринадцята жінка» подав своє бачення акторки Марлен Дітрих, а коломийський театр «Соломія» привіз монодраму «Квітка ностальгії» про співачку Квітку Цисик.
Моно-бомба «Отвєтка@ua» Запорізького муніципального театру-лабораторії «VIE» теж присвячена відомій особистості, але нашому сучаснику – оперному співакові Василю Сліпаку, котрий загинув у зоні АТО від пострілу снайпера. Це вигадана історія дівчини, з якою у співака незадовго до смерті виникли стосунки і котра важко переживає його загибель. Дівчину запрошує на весілля ліпша подруга дитинства, що мешкає у Росії і не розуміє, чому українка не може до неї приїхати; героїня «Отвєтки» пояснює подрузі, чому після нападу Росії на Україну поїздки до країни-агресора без крайніх потреб неприйнятні.
Завдяки фестивалю «Дніпро. Театр. UA» дніпровські глядачі змогли самі переконатися, що акторка Анна Миронова за гру у цій виставі заслужено здобула нагороду за кращу жіночу роль цьогорічного фестивалю-конкурсу «Січеславна».
Однією з родзинок фестивалю стала інсценізація п’яти оповідань Григора Тютюнника – «Холодна м’ята» київського Українського малого драматичного театру, що здобула в 2018 році національну премію «Київська пектораль» за кращий режисерський дебют. Постановниця Ганна Огій (у дівоцтві Топчій) народилася в місті Апостолове Дніпропетровської області й навчалася у Дніпропетровському театрально-художньому коледжі. Саме викладач коледжу Пилип Переяславець відкрив їй Тютюнника, говорить Ганна: «Хоча я зразу його не зрозуміла, а потім закохалася і ще з коледжу виношувала ідею постановки за цим автором. Взагалі за Тютюнником в Україні немає жодної постановки, хоча це геніальний новеліст».
Драматург Олег Миколайчук-Низовець, котрий відвідав усі три фестивалі «Дніпро. Театр. UA», зазначає, що зараз це єдиний в Україні фестиваль саме сучасної вітчизняної драматургії. Якщо він і надалі розвиватиметься у цьому напрямку і поширюватиме свою програму (до показу вистав додадуться читання п’єс, видання антологій), то Дніпро цілком може стати форпостом сучасної української драматургії.
НАТАЛІЯ РЕКУНЕНКО,
ФОТО АВТОРА
