На Дніпропетровщині музею подарували колекцію старовинних цеглин (Фото)
Мешканець Павлограда подарував місцевому історико-краєзнавчому музею колекцію старовинних цеглин з клеймами, які датуються другою половиною ХІХ –поч. ХХ ст. і знайдені на території Дніпропетровщини. Колекціонування цегли, або ж брікофілія – захоплення досить рідкісне, але цікаве, адже з історії цеглин відтворюється наша історія. Працівники музею підготували історичну довідку про цегляну промисловість міста та пообіцяли, що в експозиції музею всі охочі зможуть побачити цю колекцію на власні очі.
З історії
Як по всій країні, так і в м. Павлоград, будівельний бум розпочався у другій половині XIX століття, що призвело до зростання цегляного виробництва.
Наприкінці XIX століття цегляна промисловість узяла такий розбіг, що влада не встигала реєструвати мануфактури, що виникали по всій країні.
У 1847 р. були законодавчо затверджені чіткі вимоги щодо виготовлення цегли. Заходи щодо стандартизації цегляного виробництва запровадили після того, як виявилося, що цегельні постачають забудовникам багато неякісної цегли, що призводило до руйнування новозбудованих кам’яних споруд, інколи з трагічними наслідками. З метою виявлення відповідальних за виготовлення неякісної продукції, усіх виробників зобов’язали ставити на кожній цеглині своє клеймо. Новий закон також затверджував єдині правила виготовлення якісної цегли з технологічними вимогами та рекомендаціями, а також встановлювався єдиний стандартний розмір. Клеймо на цеглі вказує на ім’я власника виробництва, зрідка — на місце та рік виробництва. З часом це була не тільки своєрідна гарантія якості від виробника, але й відповідна реклама його продукції. Якщо хтось з виробників поставляв на будівництво браковану цеглу, його одразу можна було вирахувати за клеймами на ній.
Кожна цегельня намагалася не тільки не поступатися іншим у якості, але й перевершити конкурентів красою і дизайном свого товарного знаку. Серед клейм, що дійшли до нашого часу, трапляються справжні витвори мистецтва. При розбиранні старовинних будівель саме за такими клеймами можна визначити де була виготовлена цегла і часто навіть час побудови цієї будівлі.
Найчастіше це були ініціали власників – 1 або 2 літери (наприклад, «L.» («Лившиц»), «Ш.Ф.» («Шефтель Френкель») та ін.).
Оздоблювати будинок ззовні ліпниною було дорожче й довше, ніж використати при кладці стін фігурну цеглу. З неї можна було викласти, наприклад, символічні елементи капітелей, або колони повністю. Цеглою, зазвичай, викладали доріжки у дворах та тротуари на вулицях. І сьогодні ми можемо побачити ці доріжки, що збереглися в нашому місті. На них кожна друга цеглина має клеймо. Це можуть бути одна-дві-три великих літери у рамці (або без неї), які позначають ініціали виробника. І тут цеглина починає «говорити».
Ось так стара цегла дозволяє побачити минуле нашого міста під новим кутом зору.
