Поліцейська офіцерка громади: як мешканка Дніпропетровщини втілила в життя дитячу мрію

 «Працювати в правоохоронних органах я вирішила ще в дитячому садку, – розповідає Катерина Бідило – без п’яти хвилин поліціянтка Слобожанської об’єднаної громади. – Так і сказала вихователям, коли мова зайшла про вибір професії: буду міліціонером!» З того часу рішення Каті було незмінним. У селі Межова на Дніпропетровщині, де вона народилась і навчалась у школі, часто дивувались такій мрії дівчинки, яка зростала в сім’ї лікарів, адже професію міліціонера раніше вважали зовсім нежіночою.

Правильний вибір

І навіть зараз жінка в поліції – це, швидше, виняток. Адже з усієї України участь у проекті «Поліцей­ський офіцер громади» беруть лише дві жінки – Катерина Бідило та Юлія Векленко, й обидві з Дніпра! Та дуже добре, що нині вони мають таку можливість, яка закріплена Резолюцією 1325 «Жінки, мир, безпека», що прийнята Радою Безпеки 31 жовтня 2000 року й ратифікована в Україні в 2016 році. Вона «закликає домагатися розширення ролі й внеску жінок у рамках польових операцій Організації Об’єднаних Націй, і особливо серед військових спостерігачів, цивільного поліцейського персоналу, співробітників з прав людини і гуманітарного персоналу».

Катерина Олегівна щиро радіє з того, що її пророча дитяча мрія, незважаючи на пересуди й проти­річчя думок інших людей, втілилася в життя: «Першим кроком до мрії став вступ на заочне відділення Харківського університету внутрішніх справ. Навчання на денному відділенні вартувало чималих коштів, а так я паралельно влаш­тувалась на роботу секретарем слідчого відділу Межівського райвідділу міліції. Зарплати вистачало й на життя, і на навчання. Слід зазначити, що мені дуже пощастило з моїми першими наставниками, професійними, відповідальними людьми, робота з ними ще більше закріпила мою впевненість у правильному виборі благородної професії правоохоронця».

Шлях до мети

Трудовий шлях Катерина Бідило розпочала в 2003 році, а в 2006-му вже була атестована та призначена на посаду помічниці слідчого. Ось так швидко підкорилась юній міліціянтці перша сходинка кар’єрного росту. В слідчому відділі пропрацювала до 2011 року. Цей рік відзначився ще однією значущою подією в житті нашої героїні – в її родині з’явилось поповнення – синочок Даниїл, який став ще одним стимулом у житті йти до нових висот, самовдосконалюватись і реалізовувати все заплановане.

Уже в 2012 році Катерина обіймає посаду начальника сектора інформаційних технологій Межівського райвідділу міліції, а в 2013-му переїжджає жити до Дніпра, та не змінює професії, працює в Чечелівському та Шевченківському райвідділах поліції. А з 2016 року – в Головному управлінні Національної поліції в Дніпропетровській області на посаді старшого інспектора з особливих доручень.

«Мені дуже пощастило з колегами. Завжди в роботі відчувала підтримку, навіть інколи помічала, що в деяких моментах, зокрема, під час спілкування з дітьми, мені було легше отримати потрібну інформацію, ніж колегам-чоловікам. Пам’ятаю лише один прикрий випадок ще зі студентських часів, коли викладач університету ніяк не міг змиритись із присутністю жінок на його лекціях, та не втримувався дорікнути, мовляв, не тут вам місце, а вдома з дітьми та каструлями. Та ми, молоді й відчайдушні, не звертали уваги на його бурчання…»

Проте життя вносило свої корективи, й неодноразово доводилось Катерині переконуватись, що професія не лише цікава, відповідальна, а й пов’язана з ризиком для життя. «Одного разу, коли я ще працювала в Межовій, у райвідділ надійшло повідомлення про продаж наркотиків, – з тривогою згадує жінка. – Технічних можливостей для розробки й реалізації такої операції ми не мали, тож підключили
оперуповноваженого лінійного відділу».

Далі працівники міліції ретельно розробили операцію, задіяли всі необхідні людські ресурси й технічні засоби, нарешті вийшли на слід злочинця. Його вдалось затримати, довести вину в суді, порушнику присудили
6 років ув’язнення. Під час слідства й у суді зловмисник погрожував начальнику розшуку та всім, хто брав участь у слідчих діях, розправою над їхніми дітьми.

«Це була найстрашніша мить мого життя. Я саме була вагітна. Коли відчинила двері своєї квартири, а переді мною стояв той самий чоловік, засуджений за продаж наркотиків… У мене аж дух перехопило», – хвилююче згадує Катерина. Та хлопець, як з’ясувалось, прийшов не мститись, а щиро подякувати своїй рятівниці. Завдяки їй та її колегам у нього був час подумати над сенсом життя, і він обрав життя без наркотиків». Дякує за кожної нагоди правоохоронцям і дружина чоловіка, що став на шлях виправлення. Ось так найстрашніша мить трудових буднів нашої героїні перетворилась на найприємніший спогад про врятовану людську долю та щасливе майбутнє цілої родини. І подібних ситуацій у роботі працівників поліції буває чимало.

Порадив чоловік

Взяти участь у проекті «Поліцей­ський офіцер гро­мади» в рамках реформи Національної поліції запропонував Катерині її чоловік – Андрій Миколайович, полковник поліції, який завжди й в усьому підтримує свою дружину.

«Мені дуже сподобалась така ідея, адже в ГУНП Дніпропетровської області в мене була кабінетна робота, більше доводилось працювати з паперами, хоча завжди приваблювала робота з людьми, тож я скористалась нагодою взяти участь у проекті, та, як ви вже знаєте, стала однією з двох поліцей­ських офіцерок громад в Україні».

Суть реформи полягає в тому, що офіцери закріплені за своїми громадами, працюють винятково на її території. Кожен обслуговує від 3 до 5 тисяч осіб і вирішує правові питання громадян.

Дніпропетровська область – перша, де почалось упровадження цього проекту.

У 22 громадах уже з’явились поліцей­ські офіцери. Список їхніх обов’язків чималий – це патрулювання території, протидія крадіжкам, профілактична робота з населенням, тобто на них покладаються обов’язки колишніх дільничних, а також патрульних і працівників ювенальної превенції на території кожної конкретної громади.

«Головною ж метою своєї роботи я і мої колеги, Влади­слав Сіваков та Євгеній Воловіченко, вважаємо завоювання довіри людей, – підсумовує сказане Катерина Бідило, – і в цій справі ми не будемо змагатись хто із нас кращий і вправніший, а працюватимемо дружно, в атмосфері взаємодовіри та взаємодопомоги».

Щиро зичимо Катерині Бідило зробити наступний стрімкий крок уперед до своєї давньої дитячої мрії та нової – щоб 8-річний син Даниїл завжди пишався своєю мамою, впевненою в собі й успішною. І щось підказує мені, що пишатися цілеспрямованою Катериною будуть не тільки її рідні, але й уся Слобожанська громада.

Таміла ЖОРНЯК