Про совість, щастя і вибори: у Дніпрі відомий телеведучий провів зустріч
Цими вихідними до Дніпра приїздив відомий телеведучий, головний редактор газети «Бульвар Гордона» та автор кількох книг Дмитро Гордон. У нашому місті у нього була досить насичена програма: по обіді він зустрівся зі студентами Університету митної справи та фінансів, увечері ж на нього чекала дещо доросліша публіка. На зустріч із Дмитром запросили й представників ЗМІ, проте питання гостю ставили винятково студенти. Кореспондент «Вістей» теж послухала, що найбільше сьогодні турбує молодь та який погляд на це має телеведучий.
Про студентські роки
– Дмитре Іллічу, яким Ви були студентом?
– Поганим, трійка була для мене хорошою оцінкою. Справа у тому, що я вступив до Київського інженерно-будівельного інституту, тому що мої тато та дідусь – будівельники-інженери. Дуже швидко з’ясувалося, що це зовсім не моя історія, навіть почав відчувати фізичний дискомфорт від того, що навчаюся саме у тому виші. Моя душа потребувала виходу з цієї ситуації, тому вже на другому курсі почав друкуватися в найвідоміших газетах, які були на той час. На третьому – публікувався в «Комсомольській правді», яка тоді мала наклад 22 мільйони примірників. Я активно займався журналістикою, а викладачі, яким подобалась моя діяльність, «прикривали» мене. Так було й на захисті диплома, який, до речі, писав мій батько, замість трійки Андрій Яковлевич Халпахчи поставим мені четвірку. Минули роки, він став відомим кінопродюсером і сьогодні очолює фестиваль «Молодість». Напевно, ще в мої студентські роки він відчув у мені споріднену душу.
– Батьки оплачують моє навчання, я вимушений теж працювати. Після закінчення університету планую залишитися в Україні, проте знаю студентів, які навчаються бюджетним коштом, але мають намір після закінчення вишу виїхати з країни. Поясніть, будь ласка, у чому тоді сенс витрачати державні гроші таким чином?
– Це складне запитання. Треба розуміти, що за роки незалежності з України виїхали (тільки за попередніми підрахунками) 10-11 мільйонів людей, вони успішно працюють і живуть за кордоном. Здебільшого ці люди, з якими я часто спілкуюся, не збираються повертатися додому. І винні в цьому ми, кожен із нас, і влада, звичайно, насамперед. Сьогодні ми не можемо сказати, що в нас певним чином усе змінюється і молодь перестане виїжджати з країни. У мене немає відповіді на це запитання, її немає ні в кого. Ні в тих, хто при владі, бо в них немає стратегії розвитку України, ні у ваших викладачів. Усе залежить від економічної ситуації в країні, від привабливості нашої держави для колишніх українців і взагалі для інших людей.
Про перспективи
– Нині надто складно проявити себе, наприклад, за допомогою нових ідей та проектів. Ми знаємо, що у Вас – один із найвідоміших інтернет-порталів. Чи не могли б допомогти студентам своїм ресурсом?
– Головний редактор інтернет-видання Гордон – відома телеведуча і за сумісництвом моя дружина Олеся Бацман сьогодні тут. Я думаю, що Ви можете підійти до неї і запропонувати свої послуги. Вона з радістю допоможе, тому що ми завжди шукаємо талановитих людей, які хочуть і вміють працювати.
– Як Ви ставитесь до молодіжних студентських організацій? Чи бачите перспективи їхнього розвитку в нашій країні?
– Я дуже не люблю партії, я їм не вірю, а ось студентським організаціям вірю, тому що енергія молодих людей, одержимих ідеєю, здатна творити дива. Я вважаю, що саме молодь з палаючими очима може змінити цю країну. Надії на людей старшого покоління в мене немає.
Про вибори
– Чи можна, живучи в Україні, відчувати себе європейцем?
– Я відчуваю себе європейцем. Думаю, що Україна – це Європа. Так вважаю до тієї хвилини, поки не їду трасою П’ятихатки – Кривий Ріг. До Кривого Рогу це відчуття мене покидає, у Кривому Розі я знову щось відчуваю. Поки їду до Дніпра з Кривого Рогу, геть немає цієї думки. Проте у Дніпрі, сьогодні, тут, відчуваю, що я – європеєць. Ментально ми, звичайно, європейці.
– У нас відбувається безліч реформ, але результат невтішний. Що зміниться за іншого Президента?
– По-перше, за 4,5 року після Майдану не відбулося жодної завершеної реформи. Я буду вдячний, якщо ви мені наведете приклад хоча б однієї, крім безвізу, але це не можна назвати реформою – це окрема дія. Ви бачили де-небудь, щоб реформи тривали 4,5 року? Це impossible. Реформа робиться максимум за рік, і прем’єр Грузії під керівництвом Кахі Бендукідзе зробили вражаючі економічні, в тому числі, реформи. Ми їх бачимо. Щодо майбутнього, ніхто не дасть відповіді на це запитання. Можливо, з обранням нового Президента стане ще гірше, хто знає…
– Чи можемо прямо зараз разом із Вами розробити вакцину від популізму?
– Такої вакцини немає. Є передвиборчі технології, які щодня вдосконалюються. І ми навіть не можемо собі уявити, якими ще технологіями нас порадують на майбутніх виборах.
Про совість і щастя
– Як можна подолати байдужість?
– Це одна з найболючіших проблем, утім вона властива не лише Україні. Суспільство усіх країн здебільшого складається з людей байдужих, але в країнах, які розвиваються, є певний клас еліти. Це незначний відсоток від усього населення тієї чи іншої держави. У нас байдужих не більше, ніж у тих країнах, але маємо іншу проблему – відсутність чесної національної еліти. Це проблема номер один, бо якщо вона була б і мислила стратегічно, то сьогодні ми мали б іншу Україну.
– Як узгоджуються совість та щастя?
– Мені підказують, що чим менше совісті, тим більше щастя. Я думаю, вони дуже рідко, на жаль, узгоджуються. Яке цікаве питання?! Треба завжди, на мій погляд, залишатися людиною. Нею можна залишитися, лише керуючись совістю, і тоді ти будеш апріорі щасливим.
– Як стати людиною, яка любить свою справу, яка працює із задоволенням? Яким чином Ви досягли успіху?
– Я вважаю, що мені допоміг збіг обставин, можливо, в чомусь пощастило. Але для везіння потрібні умови: професія в руках і товар, на який рано чи пізно знайдеться покупець. Товар – це вміння, знання та орієнтація в професії. Варто пропонувати себе – це єдиний вихід.
Ярослава Хлєбникова,
фото з архіву Дмитра Гордона
