Суржик, сленг і русизми: як у Дніпрі «забруднюють» мову

21 лютого – Міжнародний день рідної мови. Про це свято, а також про деякі мовні питання, що наразі актуальні, кандидат філологічних наук, доцент кафедри гуманітарної підготовки, автор проекту #proМовУ Ксенія Тараненко з Дніпра розповіла в ексклюзивному інтерв’ю «Вістям».

 

Найперший вибір

– Яке значення, на Ваш погляд, має святкування Міжнародного дня рідної мови? 

– Таке, як і День матері, День незалежності або Різдво (для тих, хто вірить). Мова – це те, без чого важко уявити своє життя та життя суспільства загалом. Ми користуємося нею щодня: отримуємо або передаємо інформацію, вітаємося та прощаємося, навчаємося або навчаємо, створюємо та читаємо дописи у соцмережах, освідчуємося у коханні та висловлюємо своє невдоволення, погоджуємося або заперечуємо, запрошуємо або відмовляємо, і, звичайно, робити це приємніше та зручніше рідною мовою.

– Чому переважна більшість сучасної молоді розмовляє російською або суржиком?

– А як же їм розмовляти? Закономірні наслідки природного процесу. Справа у тому, що для людини рідною стає та мова, яку вона опанувала у ранньому дитинстві, тобто мова її батьків. Саме батьки роблять цей найперший вибір для дитини, передаючи їм свою мову. Зараз усе більше родин, розуміючи значення та статус україн­ської мови як державної, воліють віддати власних чад до україномовних садочків, класів чи шкіл. Однак дитина щодня повертається додому та чує материнську мову, яка назавжди залишиться для неї рідною. Діти, народжені у російськомовному (чи іншому) оточенні, мають зробити свідомий вибір на користь однієї мови – української або російської. А це не так легко, як здається… Усе має відбуватися поступово. І все у нас вийде, повірте! Ми на правильному шляху.

– Які перспективи щодо того, коли стануть говорити українською?

– Я багато спілкуюся з молоддю і знаю, що сьогодні вони лише відповідають на моє привітання українською, а завтра уже й прощаються, дякують, перепрошують і розмовляють між собою. На все потрібен час. Не можна перепрограмувати людину за один день. Моє завдання – довести красу, сучасність та універсальність української, адже нинішнє покоління обере найкомфортнішу для них мову. Зміниться кілька поколінь, перш ніж молодь народжуватиме 100% україномовних дітей. І сучасна молодь робить усе для цього.

Показник освіченості

– Українська мова упродовж багатьох століть була поставлена в такі умови, що можна лише дивуватися, як вона вижила та збереглася. Скільки ще має минути часу і що повинно відбутися, щоб українською мовою говорили, вивчали її?

– Події 2014 року пришвидшили усвідомлення українцями значення національної самоідентифікації. Усе більше людей прагнуть говорити та вивчати українську. Думаю, їм потрібно подавати гідний приклад. Зауважте, що українською вже заговорила прогресивна молодь, студенти, держслужбовці, військові, митці. Це модно, врешті-решт. Розмовна україн­ська – це показник освіченості та активної громадської позиції. Сподіваюся, що вже жодна політична сила не зможе це докорінно змінити.

– Що найбільше, на Вашу думку, «забруднює» мову – сленги, суржик, нецензурна лексика, русизми?

– Безперечно, суржик. Це чудово, коли людина володіє багатьма мовами. Катастрофічно, коли вона не відчуває меж однієї окремої мови, паплюжачи її недолугими вкрапленнями іншої. Візьмемо для прикладу рідини: вода – найпотрібніша річ для усього живого, бензин – універсальне паливо для багатьох машин. Дві рідини, які корисні лише окремо одна від одної. Що ми отримаємо, якщо змішаємо бензин з водою? То чому ж вважаємо, що змішувати мови – це «прикольно»? Мова – не салат, а окрема субстанція, зі своїми складниками, законами та закономірностями. Сленги, нецензурна лексика чи русизми – це окремі вкраплення в мову, вони не змінюють її структуру, її «молекулярні» зв’язки так, як це робить суржик. Іноді сленгізми можуть додати яскравості вислову, нецензурна лексика – гостроти, русизми – національного колориту. Це як до чаю додати м’яти, перцю або туль­ський пряник – можна вживати, але вже як кому до смаку. Суржик – це бридка мішанина.

– Що потрібно для того, щоб наша мова стала значно чистішою та милозвучнішою? 

– Усі й так зі школи знають, що вона милозвучна. Не варто кричати про це щомиті – це аксіома. Треба демонструвати. Найперше – собі. На мою думку, найбільша проблема –  це те, що українці вважають, що знають її, і, якщо треба (а це буває вкрай рідко), зможуть нею розмовляти. Ні! Це не так. По-перше, володіння мовою, як і м’язи, потрібно тренувати щодня. По-друге, це – тривалий процес. Добре, що української стало більше, а помилки ми, філологи, виправимо. Головне – частіше до нас дослухайтеся.

Досконала система

– На Вашу думку, чому постійно змінюються наголоси в словах?

– Постійно? У жодному разі. Якби це було правдою, в мові панував би хаос, а вона, натомість, – досконала система. Наголоси не змінюються так часто, просто ми лише відкриваємо їх для себе. Пам’ятаю, як справжньою сенсацією стала фОльга чи чорнОзем на ЗНО минулих років. Таким наголос був від самого початку, просто більшість цього не знали. Але так, наголос у літературній мові може змінитися під впливом розмовної традиції.  Якщо більшість населення вживатиме слово із неправильним наголосом, то мовознавці змінять літературну норму.

– У якому стані нині українська мова?

– У розквіті! Чим більше людей говорить українською – тим їй краще. Її не забороняють, не утискають, підтримують – це вже непогано.

– Які останні нововведення у правописі?

– Спокійно! Нововведення є, але поки що вони викладені лише у проекті правопису: його розглядають фахівці. Тож змін з останньої редакції правопису 2015 року не було. Пропоную вивчити хоча б його. Марина Положай,

Марина Положай

Фото з архіву Ксенії Тараненко