У Кам’ян­ському живе берегиня дукачів

Майстриня Наталія Коробко – справжня українська чаклунка. Тож недивно, що вироблені нею з шерсті згарди, дукачі та брошки  здатні зігріти жіночі серця й душі. Чоловіки ж точно не залишать без уваги красуню, яка носить зачаровані прикраси пані Наталії.

Дитячі мрії

– Наталіє Юріївно, давно займаєтеся творчістю?

– Ще з дитячого садочка малювала, потім відвідувала художню школу. Батьки побачили моє захоплення мистецтвом і всіляко підтримували.

– Знайомі кажуть, що Ви – природжений викладач. Чи це так?

– Певною мірою, бо ж маю 32 роки виклада­цько­го стажу. Після за­­­­­кінчення художньої школи два роки працю­вала художником-оформ­лювачем, потім вступила до криворі­зького педінституту, по закінченні якого викладала у навчальних закладах образотворче мистецтво та креслення. Люблю передавати молоді свої вміння!

– Коли захопилися валянням, створенням казкових виробів із шерсті?

– Увесь час сама навчаюся, тож шукаю щось нове. Якось привернула увагу назва «фелтінг». Довідалася, що то є майстерність роботи з шерс­тю, в основі якої – її здатність  «звалюватись». Однак спершу я сприйняла доволі прискіпливо дане мистецтво, бо подумала: «Яка то творчість: валянки валяти, шапки, жакетки. Що цікавого?» Та згодом спробувала сама. Насправді, техні­ка сухого валяння або фелтінг дає змогу створюва­ти досить хитромуд­рі форми і фігурки: легкі, об’ємні. Ви їх ніби «ліпите», але не з глини чи пла­стиліну, а з вовни. Дуже цікавий творчий процес.

Квітка орхідеї

– Де Ви навчалися цього мистецтва?

– Переважно – по книгах та в Інтернеті – там нині чимало інформації. Згодом шерсть усе більше мене захоплювала, відкривала нові можливості, простори. Та до перших робіт підштовхнула зустріч однокурсників по інституту. Хотілося подругам якусь приємну пам’ятну річ зробити, й ризикнула – вперше створила прикраси, брошки з валяної шерсті, намисто.

– Перші роботи такі складні, тендітні! Як наважилися?

– Завжди беруся за найскладніші речі. Бо ж знаю: якщо складне вийде – інше зроблю. Тож перша моя робота – квітка орхідеї. За три дні зробила її. Потім іще брошки, кольє. Й привезла усе це подругам, та виявилося, що не одна працюю з валянням. Однокурсниця теж показала власні валяні речі, вони були більш ма­­сивні. Й після цього я виготовила теж велике намисто та додала ще квіточки.

Подорож краєм

– Справді деякі Ваші прикраси мають захисну магічну силу?

– По-перше, всі вони – з шерсті, легкі й теп­лі. Одягнеш на шию, й наче сонечко гріє. Дещо роблю у старовинному стилі, тож вироби дійсно мають певну оберегову дію. Наприклад, згарди та дукачі. Згарди – це при­­­краси-обереги з хрес­тиками (у мене вони до­­­­дані ще й бусинками з вовни, іншими деталями).

– Тобто, це певний оберіг для жінки чи дівчини?

– Так, згарди – дохристиянські обереги. Жінки носили їх у вигляді нагрудної прикраси, з хрестиками по декілька штук. Уперше дівчаткам дарували згарди у шість років у день «уродин», так з’являвся перший хрестик. З часом кількість оберегів кожного року додавалася, а хрес­тики-згарди лягали вже не в один, а в декілька рядів. Виходило ціле кольє, що виконувало, в першу чергу, захисну функцію. Я роблю особливі згарди – із шерстяними бусами, квітами, додаю ще й дукачі (мо­нет­ки). Останні були од­ними із найулюбленіших прикрас українок кілька століть, у часи козацтва. Тож, комбінуючи монетки та хрестики з власними виробами із шерсті, я певним чином відтворюю старовинні українські прикраси.

– Чим іще захоплюєтеся?

– У юності займалася пішохідним туризмом, а мій чоловік – велотурист. Де тільки він не мандрував! Іще він – винахідник, створив велосипед-«тандем» і тепер ми часто з ним їздимо на виставки-ярмарки у Дніпро. Тож, це ще одне наше захоплення, родинне, – подорож на велосипеді рідним краєм, який ми любимо всім серцем!

Анфіса Букреєва, фото автора