Віктор Гавриленко: «Асканія Нова – унікальний комплекс»

Випускник Дніпропетровського національного університету ім. Олеся Гончара, директор біосферного заповідника «Асканія Нова» Віктор Гавриленко в інтерв’ю «Вістям» розповів про перлину України, якою керує вже 26 років, та назвав недоліки розвитку заповідної сфери на Дніпропетровщині.

Дарунок Фальц-Фейна

– Вікторе Семеновичу, Асканія Нова – один із найстаріших в Україні заповідників?

– Так, історія формування Асканії Нової почалася ще в другій половині XIX століття, коли нащадок німецьких колоністів Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн почав створювати тут перші вольєри для птахів і звірів. Тоді звістка про незвичний зоопарк із напіввільним утриманням тварин у безводних степах Таврійської губернії поширилася Європою. З’явилися сайгаки і кінь Пржевальського, також у степу почали гніздувати страуси, паслися антилопи, зебри й інші екзотичні види копитних.

– Часто такі території називають невигідними, навіть обтяжливими для скарбниці країни. Асканія Нова – прибуткова?

– Заповідна справа не може бути прибутковою! Заповідники – данина людини природі. Завдяки їм ми зберігаємо від повного знищення не тільки тисячі видів тварин і птахів – передусім середовище, в якому існуємо.

– Який бюджет потрібен заповіднику, аби він не бідував?

– Для нормального функціонування потрібно понад 30 мільйонів на рік. Та за час свого директорства можу назвати лишень 3-4 роки, коли було більш-менш збалансоване фінансування. Тож намагаємося заробити бодай трохи самі, за допомогою розвитку туризму й за рахунок реалізації тих же копитних тварин – маємо у зоологічному парку понад 1400 голів. В Асканії Новій, крім найбільшого заповідного степового резервату в Європі, ще 167 гектарів дендрологічного парку – на штучному зрошуванні артезіанською водою. Та прикро, що ми змушені сьогодні платити державі за цю воду.

Степовий рай

– Асканія Нова – унікальне природне середовище?

– Так, це унікальний триєдиний комплекс: степ, дендропарк, зоопарк. Наш заповідник має дійсно колосальне значення й не тільки всеукраїнське, передусім – міжнародне. Через нинішню територію заказника споконвіку проходив Азово-Чорноморський міграційний коридор, ним щорічно переміщаються більше 250 видів птахів. Наявність постійного водоймища у центрі заповідної ділянки – Великого Чапель­ського поду – привертає величезні скупчення водоплавних птахів, які мігрують. Асканія Нова – один із основних у Північному Причорномор’ї пунк­тів весняних та осінніх скупчень сірого журавля – до 44 тисяч особин, зимівель дрохви – до 2500 особин, білолобого гусака, крижня та багатьох інших видів. Ось і зараз журавель сірий з Росії через нас летить, птахи з країн Балтії, Скандинавії, чекаємо й чимало гусок, різного болотяного птаства. Воно збирається саме в Асканії Новій, бо ми зберегли тут первинну природу.

– Певно, до вас при­їздять й іноземні нау­ковці, чи є такі, які пере­ймають досвід?

– У 1990 році ми готували проект із вивчення геному коня Пржевальського. Тоді до нас приїхали спеціалісти з університетів Сан-Дієго, Каліфорнійського. Їхні дослідники були вражені масштабами нашого заповідника, казали, що поблизу Сан-Дієго мають свою, але «маленьку Асканію». Так от, за 20 років там такий сафарі-парк розбудували, причому все – за зразком Асканії Нової.

Від мрій до реалій

– А Дніпропетровщині є чим пишатися?

– Я закінчив Державний дніпропетровський університет, біофак. Сумно, що тут так мало втілено із запланованого. Пам’ятаю, як викладачі нам розповідали, що у Тунельній балці розбудують зоологічний парк на площі у 100 гектарів, для цього навіть привезли цікавий проект із Німеччини. Та, на жаль, все закінчилося гнійником на Монастирському острові. Знаю, що є ідея створити на всій території Самар­ського бору заповідник. Є перспективи для «народження» природного парку у Верхівцевому. Однак, крім бажання, треба чимало зусиль докладати.

Анфіса Букреєва,

фото автора